Отець му быв Яков Франко, заможный селянин, ковач, а мати Мария Кульчицка зо схудобнѣлой дробной шляхты, роду Сас.
Од молодых рокох Франко зачав писати вершы и драмы. В року1875 поступив на универзиту в Лембергу (днесь Львовска народна универзита Ивана Франка), де ся став социалистом и сполупрацовав з политичныма и литературныма журналами и популистичныма новинками. Активна политична ангажованость, арешт и наступна тюремна вязба перервали его штудии, котры наконець завершив на Вѣденьской универзитѣ в року 1891. Во своих позднѣйшых роках быв вецей критичный ку марксистичномусоциализму и став на позиции украинского национализма.
На честь Ивана Франка в року 1962 город Станислав быв перейменованый на Ивано-Франковск, в року 1944 районный центер Янов перейменоване на Ивана Франка, Яновскый район на Ивано-Франковскый, в роках 1952–2009 его родиско Нагуйевичѣ называло ся Ивана Франка (село).
Творба
Прозаукр.
«Борислав. Картини з життя підгірського народу» (Львов, 1877);
«Галицькі образки» (Львов, 1885);
«В поті чола. Образки з життя робучого люду» (Львов, 1890);
«Obrazki galicyjskie» (Lwów, 1897);
«Коли ще звірі говорили. Казки для дітей» (Львов, 1899);
«Полуйка і інші бориславські оповідання» (Львов, 1899);
«Сім казок» (Львов, 1900);
«Староруські оповідання» (Львов, 1900);
«Добрий заробок і інші оповідання» (Львов, 1902);
«Панталаха і інші оповідання» (Львов, 1902);
«Малий Мирон і інші оповідання» (Львов, 1903);
«З бурливих літ» (Львов, 1903);
«Маніпулянтка і інші оповідання» (Львов, 1904);
«На лоні природи і інші оповідання» (Львов, 1905);
«Панські жарти (Поема з останніх часів панщини)» (1887)
«Смерть Каїна» (1888)
«Лис Микита» (1890)
«Бідний Генріх» (1891)
«Пригоди Дон-Кіхота» (1891)
«П'яниця (Староруська легенда)» (1893)
«Цар і аскет. Індійська легенда» (1893)
«Мандрівка русина з Бідою» (1893)
«Абу-Касимові капці» (1895)
«Похорон» (1897)
«Легенда про святого Маріна» (1897—1914)
«Іван Вишенський» (1898)
«Великі роковини. Пролог, говорений перед ювілейною виставою „Наталки Полтавки“ в пам'ять столітніх відродин української народності» (1898)
«Поема про білу сорочку» (1899)
«Істар» (1899)
«Сатні і Табубу» (1899)
«Ор і Сирчан. Половецька історична сага» (1899; 1914)
«Коваль Бассім. Арабська казка» (1900)
«На Святоюрській горі» (1900)
«Лісова ідилія» (1903)
«Мойсей» (1905)
«Страшний суд» (1906)
«Терен у нозі» (1907; 1913—1914)
«Кончакова слава. Пригоди із літ 1185—87» (1915)
Интересны факты
Иван Франко быв атеиста, але дома го называли Мирон, бо вѣрили, же так може здурити Смерть и жити довже.
Через свой политичный радикализм три раз быв в арештѣ, мусѣв перервати универзитны штудии, а цѣла его универзитна наука тягла ся 15 рокы.
Наперек тому зыскав во Вѣдню званя доктора филозофии, а во Львовѣ выграв конкурз на мѣсто професора, але не быв допущеный до професорства через свою репутацию украинского националисты.
Послѣдны 9 рокы живота быв парализованый и терпѣв на психичну хвороту, але продовжовав диктовати свои творы, котры записовав, переважно, его сын Андрѣй.
This article uses material from the Wikipedia Русиньскый article Іван Франко, which is released under the Creative Commons Attribution-ShareAlike 3.0 license ("CC BY-SA 3.0"); additional terms may apply (view authors). Обсяг є доступный під CC BY-SA 4.0, кідь не є вказане інше. Images, videos and audio are available under their respective licenses. ®Wikipedia is a registered trademark of the Wiki Foundation, Inc. Wiki Русиньскый (DUHOCTRUNGQUOC.VN) is an independent company and has no affiliation with Wiki Foundation.