Словацька Мова

Поширена у Словаччині, а також у Чехії (350 000 / 183 749), Угорщині (110 000 / 17 693), Румунії (18 000 / 17 199), Україні (17 000 / 6 397), Польщі (47 000 / 2 000), Сербії (60 000 / 59 021 — переважно у Воєводині), Канаді (10 000 / 50 860) та США (1 200 000/821 325). Всього кількість осіб словацького походження за кордоном 2001 оцінюється словацькими вченими у 2 016 000. Офіційна мова Словаччини.
Загальне число мовців близько 5,2 млн осіб (2013), з них в Словаччині — 4,34 млн осіб (2012).

Словацька мова
slovenčina, slovenský jazyk
Поширення словацької мови:    Мова більшості    Мова меншості
Поширена в	Словаччина, Чехія, Воєводина (Сербія), Закарпаття (Україна)
Регіон	Центральна Європа
Носії	5 млн (2001)
Писемність	латинське письмо
Класифікація	Індоєвропейські мови Слов'янські мови Західнослов'янські мови Чесько-словацькі мови Словацька мова
Офіційний статус
Державна	Словаччина
Офіційна	Європейський Союз
Регулює	Міністерство культури Словаччини
Коди мови
ISO 639-1	sk
ISO 639-2	slo (B) skl (T)
ISO 639-3	slk

Разом з чеською об'єднується в чехо-словацьку підгрупу західнослов'янських мов.

У словацькій абетці використовуються латинські букви (великі та малі), деякі з діакритичними знаками.

А а, Á á, Ä ä, В b, C c, Č č, D d, Ď ď, E e, É é, F f, G g, H h, Ch ch, I i, Í í, J j, K k, L l, Ľ ľ, Ĺ ĺ, M m, N n, Ň ň, O o, Ó ó, Ô ô, P p, Q q, R r, ŕ, S s, Š š, T t, Ť t’, U u, Ú ú, V v, W w, X x, Y y, Ý ý, Z z, Ž ž.

Словацьку мову вирізняють з близьких до неї мов такі риси:

• наявність закону ритмічного скорочення голосних — у двох або більше складах, що йдуть одне за одним, не можуть стояти довгі голосні (є досить багато винятків, зокрема можуть стояти дифтонги);
• вживання поруч із короткими голосними довгих голосних та дифтонгів ie, ô [uo], iu, ia, що утворюють довгий склад (žena — žien «жінка — жінок», koza — kôz [kuoz] «коза — кіз», päť — piaty «п'ять — п'ятий»);
• специфічний словацький звук ä (mäso «м'ясо», pamäť «пам'ять»), що реалізується як ненапружений неогублений голосний переднього ряду низького підняття [æ], але більшість словаків вимовляє його як звичайне e;
• довгота та короткість складотворчих сонантів r та l: zrno — zŕn «зерно — зерен», slza — sĺz «сльоза — сліз»;
• наявність тільки твердого r, навіть перед голосними переднього піднесення: veriť «вірити», repa «буряк»;
• наявність двох типів l: м'якого ľ та середнього l (letieť «лити», ľudia «люди», але láska «кохання», plot «пліт, паркан»);
• перевага серед приголосних твердих непарних, що не мають м'якого відповідника;
• закінчення -m у всіх дієслів теперішнього часу (nesiem, pijem, volám, prosím «несу, п'ю, кличу, прошу») — спільна ізоглоса з сербською мовою;
• закінчення -ovia (одне з можливих, поряд з -i та -ia) називного відмінку множини істот чоловічого роду (synovia, otcovia, druhovia «сини, батьки, друзі»);
• відсутність рефлексів другої палаталізації на стиках морфем (у давальному і місцевому відмінках), що пояснюється впливом граматичної аналогії (ruka — ruke, noha — nohe, mačocha — mačoche, при чеськ. ruka — ruce, noha — noze, macecha — maceše); зі слов'янських мов ця особливість спостерігається тільки в словацькій і російській.

В сучасній словацькій мові виділяють три групи діалектів:

• західнословацькі діалекти поширені на терені Братиславського, Трнавського, Нітранського та частини Тренчинського краю
• середньословацькі діалекти охоплюють Жилінський край та Банськобистрицький край
• східнословацькі діалекти поширені на території Кошицького та Пряшівського країв

Пам'ятки власне словацької писемності сягають XV—XVI століть, але словацькі риси трапляються й раніше у пам'ятках, написаних чеською, латинською та німецькою мовою. До XVIII століття на території Словаччини за літературну мову правила чеська. Засновником літературної словацької мови на основі середньо-словацького діалекту є просвітитель, депутат Угорського парламенту Людовит Штур. Писемність на базі латинської графіки.

«Заповіт» Тараса Шевченка словацькою мовою (переклав Юліус Кокавець)

(Джерело: Т. Г. Шевченко, Заповіт мовами народів світу, К., «Наукова думка», 1989)

• Словацька мова // Універсальний словник-енциклопедія. — 4-те вид. — К. : Тека, 2006.

 

Вікіпедія має розділ
словацькою мовою
Hlavná stránka

• он-лайн словник словацької мови
• правила правопису словацької мови
• он-лайн лінгвістичні джерела словацької мови на офіційному вебсайті Мовознавчого інституту ім. Людовіта Штура Словацької Академії Наук (Jazykovedný ústav Ľudovíta Štúra Slovenskej Akadémie Vied)
• он-лайн словацько-іншомовні словники
• Буква закону // Український тиждень, № 51 (112), 18 грудня 2009^{[недоступне посилання з липня 2019]}
• Словацька мова на сайті Ethnologue: Slovak. A language of Slovakia (англ.)
• Словацька мова на сайті Glottolog 3.0: Language: Slovak (англ.)
• Словацька мова на сайті WALS Online: Language Slovak (англ.)

Тлумачні словники словацької мови

1. Kačala Ján, Doruľa Ján, Pisárčiková Mária: Krátky slovník slovenského jazyka, 4., doplnené a upravené vyd. Bratislava, Veda, 2003. 988 s. он-лайн версія:
2. Red. K. Buzássyová, A. Jarošová: Slovník súčasného slovenského jazyka (A — G), Bratislava, Veda, 2006.
3. Peciar Štefan: Slovník slovenského jazyka (1.- 6. zväzok), Vydavateľstvo Slovenskej akadémie vied, Bratislava, 1959—1968

Словацько-іншомовні словники

1. Bunganič Peter: Slovensko-ukrajinský slovník, Slovenské pedagogické nakladateľstvo, Bratislava, 1985
2. Popeľ Ivan: Ukrajinsko-slovenský slovník, Slovenské pedagogické nakladateľstvo, Bratislava, 1960
3. Kolektív autorov Lingea: Ukrajinčina. Konverzácia so slovníkom a gramatikou, Lingea, 2010

Це незавершена стаття з мовознавства. Ви можете допомогти проєкту, виправивши або дописавши її.