Офіці́йна мо́ва — це мова, яка спеціально визначена як така в конституціях або законах держав, штатів чи інших територій.
У Вікісловнику є сторінка офіційна мова. |
Вживання такої мови обов'язкове в офіційних документах, в органах законодавства, державного управління, судочинства, у закладах освіти, науки, культури тощо.
Для мови, визнаної офіційною в певній державі (країні), використовують також термін «державна мова».
Зазвичай це мова, якою зобов'язані послуговуватися урядові та інші офіційні установи у своїй документації (листуванні тощо). У країнах, що мають не одну офіційну мову, закон може вказувати на написання документів декількома мовами.
Статус мови «офіційна» не означає, що населення країни користується лише нею.
У деяких країнах офіційна мова не була офіційно визначена, а лише отримала такий фактичний статус, наприклад, у Швеції. Деякі країни, такі як Албанія, Франція чи Литва, мають лише одну офіційну мову, попри те, що інші мови також широко використовуються на їхній території. Є також країни з більш ніж однією офіційною мовою, наприклад, Афганістан, Білорусь, Бельгія, Болівія, Канада, Фінляндія, Індія, Ізраїль, Мальта, Пакистан, Парагвай, Перу, Південна Африка, Сінгапур і Швейцарія.
Офіційний (державний) статус у багатьох випадках мають мови основних народів, що населяють дану країну. Ряд країн світу мають більш ніж одну офіційну мову. Наприклад (див. Список офіційних мов за країнами). В Індії — 23 офіційні мови, у Південно-Африканській республіці — 11 офіційних мов, у Афганістані — 8 офіційних мов, а в таких країнах, як Білорусь, Бельгія, Болівія, Канада, Фінляндія, Парагвай, Швейцарія, Республіка Ірландія тощо — дві, або більше офіційних мов.
В окремих регіонах держави нарівні з офіційною можуть бути визначені регіональні мови.
Деякі країни, як, наприклад, США, зовсім не мають офіційної мови. Одна загальноприйнята мова там встановлена традиційно. У Великій Британії чи США, офіційна мова не визначена, хоча там може бути вказана одна, фактично основна мова, а також нормативні акти та правові практики, що визначають, яка мова має використовуватися в певних ситуаціях.
Офіційна мова багатьох колишніх колоній не є ані національною, ані найпоширенішою. Найчастіше це англійська, іспанська, французька або португальська.
Зворотна ситуація в Республіці Ірландія, де ірландська є офіційною мовою, хоча нею вільно володіє менш як 10 % населення. Англійська мова, якою розмовляють практично всі жителі, визначена конституцією другою офіційною мовою.
В Ісламській республіці Пакистан урду та англійська визнані офіційними мовами. Урду розмовляє багато, але це рідна мова лише для 8 %. Англійська мова використовується в офіційних цілях, в адміністрації, бізнесі та освіченою міською елітою. Урду є мовою спілкування (лінгва франка) між людьми. Окрім цих мов, майже всі пакистанці розмовляють спорідненими індоєвропейськими мовами. Найпоширенішими є пенджабі, пушту, перська, сіндхі, хіндо, белуджі.
У деяких країнах суперечка про те, яку мову визнати офіційною, призводить до серйозних політичних конфліктів.
This article uses material from the Wikipedia Українська article Офіційна мова, which is released under the Creative Commons Attribution-ShareAlike 3.0 license ("CC BY-SA 3.0"); additional terms may apply (view authors). Вміст доступний на умовах CC BY-SA 4.0, якщо не вказано інше. Images, videos and audio are available under their respective licenses.
®Wikipedia is a registered trademark of the Wiki Foundation, Inc. Wiki Українська (DUHOCTRUNGQUOC.VN) is an independent company and has no affiliation with Wiki Foundation.