Віта́лій Едуа́рдович По́ртников (нар.
Оглядач Радіо Свобода та постійний автор аналітичних статей в українських виданнях на політичну і історичну тематику. Член Українського ПЕН. Лауреат Шевченківської премії 2023 року за «публіцистичні статті та виступи останніх років».
Портников Віталій Едуардович | |
---|---|
Народився | 14 травня 1967 (56 років) Київ, Українська РСР, СРСР |
Країна | Україна |
Національність | євреї[1] |
Діяльність | журналіст, телеведучий, публіцист, письменник |
Галузь | журналістика[2], публіцистика[2] і література[2] |
Alma mater | факультет журналістики МДУ |
Знання мов | російська[2] і українська[2] |
Заклад | Радіо Свобода |
Членство | Національна спілка журналістів України |
Посада | головний редактор |
Нагороди | |
Сайт | portnikov.com |
|
Почав друкуватися в 1983 році в латвійській газеті «Jūrmala», навчаючись у восьмому класі.
За його власним твердженням, не маючи можливості через обмеження для євреїв вступити в Київський університет, у 1984 році переїхав з Києва до Дніпропетровська та вступив на філологічний факультет Дніпропетровського університету, де провчився три курси. У 1988 році перевівся на факультет журналістики Московського університету, який закінчив у 1990 році. (Республіканські університети, які не мали факультетів журналістики, мали можливість направити 1—2 студентів філологічних факультетів на журфак МДУ з третього курсу на третій.) У 1992 році закінчив аспірантуру кафедри періодичної преси МДУ.
З 1988 по 1992 рік співпрацював з київською газетою «Молодь України», один із перших радянських парламентських кореспондентів.
З 1989 року — оглядач заснованої в цей-таки час «Независимой газеты» (Москва), спеціалізувався на висвітленні проблем союзних республік і пострадянського простору, зокрема українсько-російських взаємин і становлення української державності. Залишив видання в 1995 році разом із групою журналістів, незгодних з передачею газети у власність структур, близьких до Бориса Березовського. Був членом Спілки журналістів СРСР, бо «з її членським квитком [можна було] відвідувати будинок журналіста[ru] в Москві і там був ресторан». Також є членом Спілки журналістів України, але не бере участі у її діяльності та не вірить у самоорганізацію журналістів в Україні.
З 1990 року співпрацює з Радіо Свобода як кореспондент української служби радіостанції в Москві і є ведучим низки програм російської служби.
З 1994 року регулярно публікується в газеті «Дзеркало тижня» (Київ), де вів рубрику «Щоденники» (матеріали цієї рубрики зібрані в книжці «Богородиця у синагозі»). Публікувався також у виданнях «Русский телеграф», «Ведомости», «Время MN» (Москва), «День», «Корреспондент», «Деловая неделя» (Київ), «Бізнес і Балтія», «Телеграф» (Рига), «Эстония», «Postimees» (Таллінн), «Polityka», «Gazeta Wyborcza» (Варшава), «Белгазета» (Мінськ).
Пише також на теми, пов'язані з єврейством і Близьким Сходом: ще в радянський час співпрацював з журналом «Советиш геймланд» і газетою «Биробиджанер штерн», які виходили на їдиш. Провадив постійні рубрики у газеті «Вести» (Тель-Авів) та газеті «Еврейские новости» (Москва).
З червня 2006 по жовтень 2007 року шеф-редактор української щоденної газети «Газета 24» (у вересні-жовтні 2007 року — поєднував також з посадою головного редактора газети).
Вів також публіцистичні й інформаційно-аналітичні програми на кількох українських телеканалах, зокрема «Вікна у світ» і «Вікна-тижневик» на СТБ, «День сьомий» на ICTV, «VIP» на К-1. З 2009 по 2011 рік вів програму «Правда Віталія Портникова» на телеканалі ТВі. У травні 2010 року став головним редактором ТВі. З листопада 2013 веде програми на телеканалі Еспресо ТБ.
У 2013 році взяв активну участь в Євромайдані в Києві. Входив до складу ради Всеукраїнського об'єднання «Майдан». У січні 2014 року Портников заявив, що проти нього і низки інших опозиційних українських журналістів готується провокація з боку російських спецслужб у зв'язку з масовими протестами в Києві і тимчасово переїхав до Варшави, звідки повернувся після політичних змін в Україні.
У липні 2015 року Віталій Портников став членом наглядової ради Національної суспільної телерадіокомпанії України як представник фракції «Народний фронт», у жовтні 2017 року склав повноваження за власним бажанням.
У 2017 році у видавництві «Акта» вийшов перший художній твір — роман «Евора».
1 листопада 2018 року постановою Уряду Російської Федерації були введені санкції проти 322 громадян України, серед яких був і Віталій Портников.
Вікісховище має мультимедійні дані за темою: Category:Vitaly Portnikov |
This article uses material from the Wikipedia Українська article Портников Віталій Едуардович, which is released under the Creative Commons Attribution-ShareAlike 3.0 license ("CC BY-SA 3.0"); additional terms may apply (view authors). Вміст доступний на умовах CC BY-SA 4.0, якщо не вказано інше. Images, videos and audio are available under their respective licenses.
®Wikipedia is a registered trademark of the Wiki Foundation, Inc. Wiki Українська (DUHOCTRUNGQUOC.VN) is an independent company and has no affiliation with Wiki Foundation.