Challenger 2: основний танк сухопутних військ Великої Британії

Його спроектувала та побудувала британська компанія Vickers Defence Systems, нині відома як BAE Systems Land & Armaments.

Challenger 2
Тип	основний бойовий танк
Походження	Велика Британія
Історія використання
На озброєнні	з 1995 року
Оператори	Велика Британія  Оман  Україна
Історія виробництва
Вартість одиниці	£4,217,000
Виготовлення	1994—2009
Виготовлена кількість	400
Характеристики
Вага	64 (довга тонна), 71 (коротка тонна) 75
Довжина	8,3 м
Ширина	3,52 м
Висота	2,49 м
Екіпаж	4
Броня	комбінована «Чобгем», протиснарядна Лоб корпуса: мінімум 700 мм від БОПС Лоб башти: 800мм від БОПС/1200 мм від КС Динамічний захист: ROMOR
Головне озброєння	120-мм L30E4
Другорядне озброєння	1 × 7,62-мм L94A1, 1 × 7,62-мм L37A2
Двигун	Perkins Engines Company Limited CV12 1200 кс
Питома потужність	19,2 кс/т
Підвіска	гідропневматична
Дорожній просвіт	500 мм
Операційна дальність	400 км
Швидкість	56 км/год
Challenger 2 у Вікісховищі

Vickers Defence Systems почала розробку наступника Челленджера 1 як приватне підприємство в 1986 році. Міністерство оборони замовило прототип у грудні 1988 року. У червні 1991 року, Міністерство оборони розмістило замовлення на 140 машин, а ще 268 було замовлено в 1994 році. Виробництво почалося у 1993 році, а перші танки були поставлені в липні 1994 року, замінивши Челленджер 1. Після затримки виробництва, танк надійшов на озброєння британської армії в 1998 році, а останній поставлений у 2002 році. Челленджер 2 також експортувався до Оману.

Челленджер 2 — масштабна переробка Челленджера 1. Хоча корпус і автомобільні компоненти здаються схожими, вони мають новий дизайн, і лише близько 3 % компонентів є взаємозамінними. Особливістю візуального розпізнавання є броньований корпус теплового прицілу TOGS: у Challenger 2 він розташований над стволом гармати, у Challenger 1 — праворуч від башти. Танк має запас ходу у 550 км (340 миль) і може розвивати максимальну швидкість по дорозі до 59 км/год (37 миль/год).

Челленджер 2 оснащений 120-міліметровою танковою гарматою L30A1 довжиною 55 калібрів, наступницею гармати L11, яка використовувалася на Chieftain і Челленджер 1. L30A1 є унікальною серед основних бойових танкових гармат НАТО, будучи нарізною та роздільнозарядною зброєю, тому що британська армія продовжує надавати перевагу використанню осколково-фугасних снарядів на додаток до бронебійних снарядів зі стабілізованим килем. Challenger 2 також озброєний ланцюговим кулеметом L94A1 EX-34 калібру 7,62 мм (розташований зліва від ствола гармати) та кулеметом L37A2. Танк може перевозити 50 снарядів основної гармати і 4200 патронів калібру 7,62.

Екіпаж «Челленджера 2» складається з чотирьох осіб. Башта і корпус захищені бронею другого покоління Chobham, також відомої як Dorchester. На сьогоднішній день відомо лише про два випадки, коли танк був знищений під час операції — інцидент дружнього вогоню у Басрі в 2003 році та контрнаступ ЗСУ на Запоріжжі у 2023 році.

Танки «Челленджер 2» застосовувалися для ведення бойових дій в Боснії і Герцеговині, Косово та Іраку (з 2003 року по 1 вересня 2010).

З моменту введення в експлуатацію, проводилися різні оновлення, спрямовані на покращення захисту, мобільності та смертоносності Challenger 2, останньою з яких була програма подовження терміну служби. У березні 2021 року британська армія оголосила про плани модернізації 148 Challenger 2 за даною програмою з метою продовження терміну їх служби щонайменше до 2035 року. Ці оновлені моделі будуть відомі як Challenger 3. Модернізувати всі Challenger 2 не планується. Ті танки, що не будуть оновленими, будуть списаними.

Основний бойовий танк «Challenger 2» випускається британською компанією «Віккерс Дефенс Системс» (яка є частиною компанії BAE Systems). Він є третім танком, що носить назву «Challenger». Першим був «Challenger А30» — варіант танка «Cromwell», оснащений 76,2-мм гарматою. Другим був «Челленджер» — основний бойовий танк Великої Британії початку 1980-х — середини 1990-х років, який брав участь у війні в Перській затоці. Хоча «Challenger 2» було розроблено з урахуванням конструкції «Challenger 1», новий танк відрізняється від більш ранньої моделі новим устаткуванням і комплектуючими: лише 5 % деталей є спільними для обох моделей. Наразі «Challenger 2» замінив попередню модель на озброєнні британської армії.

Компанія «Віккерс Дефенс Системс» розпочала розробку наступника танка «Challenger 1» за власною ініціативою у 1986 році. У світі вимог Генерального штабу щодо танку нового покоління компанія відкрито заявила Міністерству оборони про розробки, що ведуться. У 1988 року було укладено договір на 90 мільйонів фунтів по виробництву дев'яти дослідних машин до 1989 року. У червні 1991 року, після тривалого порівняння із зразками інших виробників (серед можливих кандидатів були Abrams М1А2, Leclerc та Leopard 2), Міністерство оборони прийняло танк «Челленджер 2» на озброєння.

Будування танків почалося 1993 року на двох основних заводах: у Ньюкаслі та Лідсі. Загалом у проекті брало участь близько 250 фірм. Перші машини почали надходити у липні 1994 року. Того ж року танк «Challenger 2» успішно пройшов випробування на надійність; три машини перевірялися протягом 285 днів випробувань, у яких симулювалися бойові умови. Загалом британська армія планувала закупити 386 танків. У грудні 1995 році перші танки надійшли на озброєння Королівського гвардійського шотландського драгунського полку (Royal Scots Dragoon Guards). Але, експлуатація «Challenger 2» виявила цілий набір недоліків, більшість з яких була пов'язана з прицілами та системою керування озброєнням. Після виявлення недоліків, танки тривалий час зберігалися на заводах «Віккерс», з економічних причин, в очікуванні модернізації. Таким чином, станом на листопад 1997 року зі 150 побудованих на той час танків у армії перебувало лише 36 (всі у Шотландському драгунському полку), використовуваних для навчання екіпажів. 1995 року 18 танків «Challenger 2» закупили збройні сили Омана (контракт на постачання підписано 1993 року).

Після усунення недоліків компанією «Віккерс», й чергових випробуваннь, «Challenger 2» надійшов на озброєння британської армії лише у червні 1998 року, а останній із 407 замовлених танків був поставлений у квітні 2002 року. Постачання «Challenger 2» в Оман було завершено в 2001 році.

У листопаді 2006 року було показано машину для розчищення мінних полів «Trojan» та машину для укладання мостів «Titan» на базі шасі «Челленджера 2». Тоді був підписаний контракт на суму у 250 мільйонів фунтів щодо постачання 66 машин цих типів компанією BAE Systems Королівським інженерним військам.

 

2008 року почалася модернізація 250 з 358 танків «Challenger 2», що перебували на озброєнні британської армії: на танки встановлювали комплект додаткового накладного бронювання, нову 120-мм нарізну гармату, новий двигун потужністю 1500 к.с., нову автоматичну трансмісію, нову систему управління вогнем та кондиціонер.

Ще з 2001 року, у військових документах Великої Британії вказувалося, що британська армія надалі не буде займатися пошуком та закупівлею танків нового типу для заміни «Челленджерів 2», через відсутність можливих військових загроз у майбутньому. Тим не менш, видання «IHS Jane's 360» повідомило у вересні 2015 року, що після обговорень між старшими армійським офіцерським складом й посадовими особами із закупівель на виставці озброєннь DSEI 2015 року та головою британської армії генералом сером Ніком Картером — британська армія почала розглядати питання модернізації «Челленджера 2», або пошуку його повної заміни.

Це було пов'язано з занепокоєнням британської армії появою нового російського основного бойового танку Т-14 «Армата» та зростаючою неефективністю застарілої нарізної гармати L30 і обмежених запасів боєприпасів до неї. З'явилося підтвердження факту проведення переговорів між низкою виробників бронетехніки з Міноборони щодо можливої заміни «Челленджерів 2». Незабаром після цього британська армія вирішила, що закупівля нового танка буде занадто дорогою, і вирішила продовжити проект збільшення терміну служби «Челленджерів 2» (LEP). Очікується, що «Челленджери 2» залишаться на озброєнні до 2025 року.

Приблизно 2021 року був підписаний контракт на широкомасштабну модернізацію танка, в результаті якої має з'явитися його нова версія під найменуванням «Челленджер 3». Роботи над цим проектом почалися з 2022 року, де модернізацію та капітальний ремонт «Челленджерів» виконує компанія Defence Support Group, а проєктуванням цих робіт займається компанія Rheinmetall BAE Systems Land (RBSL). Випробувальні роботи по «Челленджерам 3» мають бути завершені компанією RBSL, а роботи по його впровадженню у війська — компанією Babcock. Перші танки «Челленджер 3» у повній бойовій готовності мають надійти у війська до 2027 року.

 

Озброєння

 

«Challenger 2» оснащений 120-мм нарізною гарматою L30A1, довжиною 55 калібрів — наступницею гармати L11, що стоїть на танках «Chieftain» і «Challenger 1». Ця гармата, відлита зі сталі, отриманої методом електрошлакового переплаву, є єдиною нарізною гарматою цього калібру, що стоїть на озброєнні в НАТО. Канал гармати хромований. Гармата вкрита термокожухом й стабілізована у двох площинах, приводи її наведення є повністю електричними. Боєкомплект гармати складає 52 постріли. Ефективна дальність пострілу бронебійно-фугасними снарядами становить 8 км.

Ліворуч від гармати встановлений спарений з нею 7,62-мм кулемет L94A1. Біля командирського люка на башті встановлено дистанційно керований 7,62-мм кулемет L37A2, який служить, в основному, для протиповітряної оборони. Боєзапас кулемета — 4000 набоїв калібру 7,62-мм.

Танк має цифрову систему керуванням вогнем, розроблену фірмою «General Dynamics», що включає 32-бітний процесор і шину даних Mil Std 1553, вперше встановлену на англійській броньованій машині. Максимальна швидкість повороту гармати 22°-24° в секунду по горизонталі. Гармата встановлена на збільшених у розмірах цапфах і гнізд під них для зменшення коливань ствола по азимуту і куту місця і, як наслідок, збільшення купчастості пострілів.

На танку використовується бронебійний оперений підкаліберний снаряд (БОПС) L23 з бронебійною серцевиною з вольфрамового сплаву (середнє бронепробиття на дистанції 2 км становить 450 мм), який був розроблений у 1984 році для 120-мм нарізної гармати, проте дані щодо захищеності нових радянських танків стимулювали перехід на збіднений уран для активної частини снаряда. У підсумку були прийняті нові зразки БОПС: «L26 CHARM 1» з бронепробиттям до 580 мм, а з 1997 року — БОПС «L27 CHARM 3» з бронепробиттям до 700 мм.

У боєкомплекті 120-мм гармати є бронебійні оперені підкаліберні снаряди та безосколкові фугасні, і навіть димові і навчальні постріли.

Керування вогнем

 

На танку встановлений цифровий комп'ютер керування вогнем канадської компанії Computing Devices Co., що містить два 32-бітні процесори з шиною даних MIL STD1553B. Окрім цього може додатково включатися система управління інформацією Battlefield.

Командир має панорамний гіростабілізований приціл SAGEM VS 580-10 з лазерним далекоміром. Кути наведення становлять від +35° до -35°. Командирський пост обладнано вісьмома перископами з круговим оглядом.

Тепловізійний та артилерійський приціл II (TOGS II) від компанії Thales забезпечує екіпажу танку нічне бачення. Теплове зображення виводиться як на приціли, так і на монітори навідника та командира. Навідник має стабілізований основний приціл з лазерним далекоміром з дальністю дії від 200 м (660 футів) до 10 км (6,2 милі). Місце водія обладнане пасивним перископом для водіння (PDP) Thales Optronics з підсиленням зображення для нічного водіння та тепловізійною камерою заднього виду.

Цикл прицілювання — ураження 8 секунд. Добре підготовлений екіпаж здатний вразити за хвилину близько 7 цілей. У ході навчань та випробувань окремі екіпажі вражали вісім цілей за 42 секунди.

Броньовий захист

Безпека екіпажу була першочерговим завданням при розробці «Челленджера 2». Він є одним з найбільш важкоброньованих танків країн НАТО: лобові проекції корпусу та башти містять блоки багатошарової комбінованої броні «Чобгем» другого покоління під кодовою назвою «Дорчестер», усі відомості про яку засекречено, але, як стверджується, її стійкість проти осколково-фугасних протитанкових снарядів більш ніж удвічі вища, ніж у катаної гомогенної броні. Форма танка розроблена таким чином, щоб звести до мінімуму його радіолокаційну помітність. Керування рухом башти та гармати забезпечується твердотільною електронікою, замість гідравлічних систем, як це було на попередніх танках. Конструкція танка дозволяє встановлення модулів протикумулятивного динамічного захисту ROMOR по бортах корпусу (у версії «Челленджер-Пісфайтер») та на башті у поєднанні з ґратчастими екранами. Всередині башти знаходиться комплекс колективного радіологічного, хімічного та біологічного захисту екіпажу (система рециркуляції повітря в частині внутрішнього простору танка при повній герметизації корпусу). Спереду, по обидва боки башти знаходяться по п'ять димових гранатометів L8. «Челленджер 2» також оснащений пристроєм постановки димової завіси, що впорскує солярку у вихлопні отвори. Боєкомплект зберігається в броньованих укладках-контейнерах, що прикриті спеціальною «сорочкою» зі спеціальною рідиною, яка знижує ймовірність спалаху та детонації боєприпасів. Усі порохові заряди розташовуються нижче погону башти. Танк має вразливе місце у фронтальній проекції у вигляді НЛД (нижньої лобової деталі) танка, який не має комбінованого бронювання, тобто є листом броньової сталі завтовшки близько 80—100 мм. Однак на типових дистанціях бою НЛД важко вразити завдяки екрану місцевості; крім того, установка динамічного захисту ROMOR багато в чому компенсує її слабкість.

За неофіційними даними, рівень стійкості лобу башти становить 800 мм проти бронебійних снарядів і 1200 мм від комулятивних снарядів. Тоді як аналогічний показник танка Леопард 2А5 дорівнює 800 мм і 1300 мм відповідно.

Повна маса танка останніх модифікацій, прийнятих на озброєння після першого бойового застосування (після 2003 року) досягає 74,95 тонн з урахуванням протикумулятивних граток, фальшбортів і розташованих на них додаткових пластин нереактивної ДЗ (тип NERA).

Двигун та трансмісія

 

На танку встановлений V-подібний (розвал 60°) 12-циліндровий чотиритактний дизель CV12-6A «Кондор» фірми «Перкінс Енджіно», робочим об'ємом 26,1 л та потужністю 1200 к.с. при 2300 об/хв. Крутний момент 4126 Нм при 1700 об/хв. Двигун має велику вагу — 5 тон. Двигун з безпосереднім упорскуванням палива в циліндри, кожен з яких має по чотири клапани. The engine and gearbox are controlled by a Petards Vehicle Integrated Control System (VICS).

Танк має гідромеханічну трансмісію David Brown Santasalo TN54E. Коробка передач має 6 передніх та 2 задніх передачі. На асфальтовому покритті «Челленджер-2» розганяється до 56 км/год. Паливні баки встановлені в силовому відділенні, крім того, на кормовій плиті корпусу можуть кріпитися дві бочки, що скидаються (ємністю по 204,5 л). Запас ходу шосе — 450 км, по пересіченій місцевості — близько 250 км.

Ходова

Ходова частина танка традиційна для англійської школи танкобудування. Опорні котки здвоєні, литі з алюмінієвого сплаву, з'єднані десятьма болтовими кріпленнями, із зовнішнім гумуванням, великого діаметру. Підвіска — нерегульована гідропневматична. Гусеничний ланцюг утворюють траки стандарту НАТО — з гумово-металевим шарніром паралельного типу та двома знімними асфальтохідними подушками.

CLIP

Проводилася програма щодо посилення вогневої потужності «Challenger 2», в результаті якої з'явилася модифікація CLIP. В ході цієї модернізації на танк замість нарізної гармати L30A1 була встановлена гладкоствольна 120-мм гармата Rheinmetall, яка в даний час використовується на танках Leopard 2 і M1 Abrams, яка після покращення отримала найменування L55. Використання гладкоствольної зброї дозволило цій модифікації Challenger 2 використовувати стандартні боєприпаси НАТО, включаючи бронебійно-підкаліберні снаряди на основі вольфраму, які не призводять до негативних екологічних наслідків та політичних суперечок, як снаряди зі збідненим ураном. Загалом, виробничі лінії для нарізних 120-мм боєприпасів у Великій Британії були закриті протягом кількох років, тому існуючі запаси боєприпасів для L30A1 обмежені.

«Challenger 2» в єдиному екземплярі був оснащений гарматою L55, ця модифікація пройшла випробування у січні 2006 року. Гладкоствольна гармата L55 була тієї ж довжини, що і L30A1, вона мала таку ж саму люльку, була оснащена термогільзою, ежектором ствола та дульним гальмом. Ранні випробування показали, що німецькі вольфрамові снаряди DM53 ефективніші, ніж снаряди CHARM 3 зі збідненим ураном. Цільні гладкоствольні снаряди до L55 потребували нового порядку зберігання та поводження, порівнянно зі снарядами з роздільним заряджанням від гармати L30A1. Також були зроблені й інші удосконалення, зокрема регенеративна система захисту від зброї масового ураження.

Війна в Іраку

Танки «Челленджер 2» використовувалися в миротворчих місіях ще до свого першого бойового застосування під час вторгнення в Ірак в березні 2003 р. На той час 7-ма бронетанкова бригада, що входить до складу 1-ї бронетанкової дивізії, мала на озброєнні 120 танків «Челленджер 2». Танки активно застосовувалися під час облоги Басри, де вони надавали вогневу підтримку британським силам.

Під час іракської війни зафіксовано два інциденти, під час яких уражалися танки «Челленджер 2»:

• Один танк був повністю знищений «дружнім вогнем», коли один танк помилково уразив другий, двоє членів екіпажу загинули.

• У 2007 р. пострілом з ручного протитанкового гранатомета була пробита лобова броня корпусу «Челленджера», водієві-механіку відірвало три пальці ноги, поранення отримали так само і два інших члена екіпажу танка.

Зафіксовано випадок, коли під час боїв один з «Челенджерів» отримав 15 влучень з протитанкових гранатометів без пробиття броні.

26 березня 2003 року «Челленджер» взяли участь у танковому бою, коли колона іракських танків спробувала атакувати британські позиції. Під час бою було знищено 15 іракських Т-55, британці втрат не понесли.

Прохідність танка виявилася чудовою. Проблеми, які виявилися на минулих за 18 місяців до війни пустельних навчаннях «Саїф Саріал 2», були вирішені за допомогою створення запасів фільтрів проти пилу, для регулярної їх заміни в танках.

Російське вторгнення в Україну

Про бойове застосування відомо щонайменше з вересня 2023 року. Танки взяли участь у боях на Південному напрямку у складі 82 ОДШБр. 5 вересня стало відомо про перший знищений танк цього типу поблизу Роботиного. Це перша в історії втрата цього танка внаслідок ворожих дій.

 

•   Велика Британія — 386 танків, станом на 2010 рік.
•   Оман — 38 танків, станом на 2010 рік.
•   Україна — 2023 року було заплановано отримання 28 танків
  •   Десантно-штурмові війська ЗСУ: 82 ОДШБр

Україна

Після російського вторгнення в Україну навесні 2022 року тодішній прем'єр-міністр Великої Британії Борис Джонсон відхилив прохання України про надання «Challenger 2» у рамках військової допомоги від Британії та союзників НАТО, Міністр оборони Бен Воллес заявив, що ця ідея «не спрацює». У квітні 2022 року Джонсон та його німецький колега Олаф Шольц заявили, що союзники утримаються від участі у війні своїх основних бойових танків. Натомість Джонсон вирішив поповнити запаси танків польської армії, дозволивши їм відправити свої застарілі Т-72 в Україну.

14 січня 2023 року Уряд Великої Британії підтвердив повідомлення про те, що у світлі розвитку ситуації в Україні він змінив свою позицію щодо постачання танків «Challenger 2» в Україну. Було оголошено про початкове виділення 14 машин, а також 30 самохідних установок AS-90 та 155 мм снарядів до них. Представник прем'єр-міністра Великої Британії Ріші Сунак назвав цей крок відбитком «прагнення Великої Британії посилити підтримку» України. «Challenger 2» стали першими західними основними бойовими танками, запропонованими Україні, на додаток до бойових машин піхоти, бронетранспортерів та самохідних артилерійських установок західного виробництва.

У січні 2023 року прем'єр-міністр Великої Британії анонсував передачу Україні 14 танків. Танки мали надійти до кінця березня 2023, з 30 січня того ж року тривали навчання українських екіпажів. У вересні 2023 року було підтверджено, що російські окупанти знищили один такий танк.

• Challenger 2 на «The British Army»(англ.)
• Rayment, Sean (12 травня 2007). MoD kept failure of best tank quiet. Daily Telegraph. London. Процитовано 17 жовтня 2022.(англ.)
• Fact file: Challenger 2. BBC News. 7 січня 2003. Процитовано 17 жовтня 2022.(англ.)
• Houston, Simon (2 квітня 2003). Dragoon guards survive ambush. Daily Record. BBC News. Процитовано 17 жовтня 2022.(англ.)