Сибір — великий історико-географічний регіон Євразії, що простягається від Північного Льодовитого океану на півночі до горбкуватих степів Казахстану та Монголії та лісів КНР на півдні (близько 3 500 км) і від Уралу на заході до гірських хребтів тихоокеанського вододілу на сході (близько 7000 км).
Площа регіону становить близько 10 млн км².
До 1917 (інколи й тепер, зокрема в історичній й етнографічної літературі) назва Сибіру стосується й Далекого Сходу; разом з ним Сибір має 12,8 млн км² (30 % території всієї Азії) й 26 млн населення. Південна межа Сибіру покривається з південної межею Росії з Казахстаном і Монголією. Сибір обіймає Якутію, Тиву, Бурятію, Алтайський і Красноярський краї, Республіку Алтай, Хакасію, Тюменську, Курганську, Омську, Новосибірську, Томську, Кемеровську, Іркутську області й Забайкальський край.
Основні геоморфологічні області Сибіру: Західно-Сибірська низовина (близько 2 млн км²); її продовження на північному сході — Північно-Сибірська низовина; Середньосибірське плоскогір'я між річками Єнісеєм і Леною (пересічна висота 500—700 м, найбільша — 1 701 м), розчленоване глибокими долинами; основу становлять палеозійські відклади); гори Південного Сибіру (Алтай — до 4 506 м, Західний і Східний Саяни, Яблоновий хребет, Становий хребет й ін.) та гори Північно-Східного Сибіру — від Верхоянського хребту на заході до Колимського нагір'я на сході, з низовинами Яни, Індігірки і Колими. Сибір має багаті природні ресурси, великі поклади кам'яного й бурого вугілля (Кузнецький, Кансько-Ачинський, Іркутський та ін. басейни), нафти і газу, залізної руди, рідкісних (золото) і кольорових металів, алмазів (Західна Якутія) тощо.
Клімат Сибіру континентальний і в більшій частині краю помірно холодний, на півночі — субполярний і полярний, на південному заході — помірно теплий і сухий. Середньорічна температура майже повсюдно нижча за 0°С. (на південному сході від -15 до -18°С), середньомісячні температури липня — від +2 … +5°С на крайній півночі, до +22°С на південному заході, січня від -16°С на південному заході до -50°С на північному сході (в околицях Оймякона мінімальна температура -71°С — абсолютний мінімум північної півкулі). Атмосферні опади (їх найбільше влітку) від 150—250 на північному сході, до 500—530 мм на заході, в горах до 2 м. Сніговий настил триває 5 — 8 місяців; на великих просторах панує вічна мерзлота. Річкова мережа густа; майже всі річки належать до басейну Північного Льодового океану; найбільші: Об з Іртишем, Єнісей, Лена; скресання річок на 5 — 8 місяців; вони важливі для транспорту і будови ГЕС.
Уздовж Північного Льодового океану простягається смуга безлісної тундри, близько 7 млн км² займає тяжкопрохідна тайга, яка на південно-заході переходить у лісостеп і степ з родючими для сільського господарства ґрунтами (сірі опідзолені і чорноземні), а на південно-сході у гірську тайґу.
Найдавніші людські поселення в Сибіру відомі з пізнього палеоліту та неоліту, у другій половині 1 тисячоліття в Сибіру виникли різні союзи племен і перші держави.
У середині 13 століття майже весь Сибір став частиною імперії Чингісхана, по його смерті Західний Сибір став складовою частиною Золотої Орди, а потім тут виникло Сибірське ханство.
Населення Сибіру складалося тоді з різних малочисельних народів на різному ступені суспільного й економічного розвитку. На півночі вони займалися рибальством і мисливством та годівлею північних оленів, на півдні переважало скотарство. Вони належали до різних етнічних і мовних груп: тюркської (сибірські татари, якути, тувинці й ін.), монгольської, фіно-угорської, турґусо-маньчжурської, самоїдської, а також до так званих палеоазійських народів на північному сході.
Північно-західний Сибір перебував під економічним, а з 13 століття і політичним впливом Великого Новгороду, а по його занепаді — Великого князівства Московського.
Скасування кріпацтва в Російській імперії (1861) і постале з тим малоземелля і безземелля селян спричинило значне збільшення еміграції за Урал, насамперед на південні землі Сибіру, які надавалися для хліборобства. Еміграція в Сибір охопила спершу російські центрально-чорноземні області, згодом також Білорусь, з 1890-х і Україну. Кількість всіх поселенців у Сибіру можна припускати у 1861 — 91 на 0,5 млн (17 000 на рік) і на близько 4,5 млн у 1892-1914 (200 000 на рік). У 19 століття на Сибір заслано близько 1 млн осіб, головне селян; на початку 20 століття кількість засланих нараховано до 287 000 (без каторжан; у той час заслання вже були обмежені).
Найбільші міста Сибіру: Новосибірськ (1 584 138), Омськ (1 178 100), Красноярськ (1 066 934), Тюмень (697 037), Барнаул (635 550), Іркутськ (620 099), Новокузнецьк (551 253), Томськ (569 428), Кемерово (553 076), Улан-Уде (426 650), Сургут (340 845), Чита (339 453), Якутськ (299 169), Нижньовартовськ (268 456), Братськ (236 313), Ангарськ (227 507), Бійськ (203 832).
This article uses material from the Wikipedia Українська article Сибір, which is released under the Creative Commons Attribution-ShareAlike 3.0 license ("CC BY-SA 3.0"); additional terms may apply (view authors). Вміст доступний на умовах CC BY-SA 4.0, якщо не вказано інше. Images, videos and audio are available under their respective licenses.
®Wikipedia is a registered trademark of the Wiki Foundation, Inc. Wiki Українська (DUHOCTRUNGQUOC.VN) is an independent company and has no affiliation with Wiki Foundation.