Франц Легар: угорський і австрійський композитор

Разом з Оскаром Штраусом^[de], Імре Кальманом та Лео Фаллєм^[de] вважається фундатором так званої «срібної ери віденської оперети»^[de].

Франц Легар
угор. Lehár Ferenc
Народився	30 квітня 1870(1870-04-30)[1][2][…] Комаром, Komárom Districtd, Комаром-Естерґом, Угорщина
Помер	24 жовтня 1948(1948-10-24)[1][2][…] (78 років) Бад-Ішль, Гмунден, Верхня Австрія, Австрія[5][6]
Поховання	Кладовище Бад-Ішль
Країна	Угорське королівство[d]  Долитавщина  Австрія
Діяльність	композитор, диригент, автор, operetta composer
Галузь	театр[7] і музика[7]
Alma mater	Празька консерваторія (1888)
Вчителі	Antonín Bennewitzd
Відомі учні	María Greverd
Знання мов	угорська[8][9]
Жанр	опера і оперета
Magnum opus	Весела вдова, Країна посмішок, Der Zarewitschd, Der Graf von Luxemburgd і Giudittad
Батько	Franz Lehár Sr.d
Брати, сестри	Легар Антон
У шлюбі з	Sophie Lehárd
Автограф
Нагороди	Почесне кільце міста Відняd Corvin Wreathd медаль Гете за мистецтво і науку (1940)
IMDb	ID 0006167
Медіафайли у Вікісховищі

Народився 30 квітня 1870 року в австро-угорському містечку Комаром (нині Комарно в Словаччині) в сім'ї військового капельмейстера. Серед предків Легара були німці, угорці, словаки та італійці. Вже в п'ять років Легар знав ноти і блискуче імпровізував на фортепіано.

У 1882 Легар вступив до Празької консерваторії, де вчився у А. Бенневіца (скрипка), Й. Б. Ферстера (гармонія) і А. Дворжака (композиція).

Якийсь час працював скрипалем-концертмейстером у театральному оркестрі Бармен-Ельберфельда, потім протягом 10 років був на службі в австро-угорській армії, ставши одним з найпопулярніших капельмейстерів військових оркестрів. У цей час виходять в світ перші твори Легара: п'єси для скрипки, пісні, марші, вальси (зокрема вальс Золото і срібло, 1899) і опера Зозуля (поставлена в Лейпцигу в 1896).

Година Легара пробила, коли В. Леон, у той час найкращий віденський лібретист, запропонував композиторові написати музику на його лібрето (Лудильник). Поставлена в 1902, ця оперета послужила добрим заділом на майбутнє. Через три роки Легар прославився на весь світ оперетою Весела вдова (Die lustige Witwe) — твором, який завдяки своїй свіжості, винахідливості і пишності оркестрової партитури відкрив нову епоху в історії віденської оперети. У «Театрі ан дер Він» Весела вдова витримала 483 вистави; за деякими даними число спектаклів у всьому світі досягало 60 000 за перші 50 років сценічного життя твору. За три десятиліття після Веселої вдови Легар створив 19 оперет, зокрема Граф Люксембург (Der Graf von Luxemburg, 1909), Циганська любов (Zigeuner Liebe, 1910), Єва (1911), Там, де співає жайворонок (Wo die Lerche singt, 1918) і Фраскіта (Frasquita, 1922; чудова серенада з цієї оперети здобула широку популярність в обробці Ф. Крейслера). Легару було вже за п'ятдесят, коли почалася його співпраця з Р. Таубером, найкращим тенором Німеччини. В результаті з'явилися такі вдалі оперети, як Паганіні (1925), Царевич (1927), Фрідеріка (1928), Країна усмішок (Das Land des Lächelns, 1929), Який прекрасний світ! (Schön ist die Welt, 1931) і, нарешті, останній опус Легара — Джудітта, поставлений в 1934 у Віденській опері. З чотирьох майстрів пізньої віденської оперети (разом з О. Штраусом, Л. Фалем і І. Кальманом) Легар був найяскравішим: його мелодійне дарування справді невичерпне, ритмічна і гармонійна мова відзначається різноманітністю, а оркестрове письмо — ефектністю. Окрім віденського і угорського колориту Легар використовує паризькі, російські, іспанські, польські і навіть китайські елементи. Хоча його критикували за підміну справжньої музичної комедії мелодрамою, тобто відходом від традицій основоположників жанру Ж. Оффенбаха і Й. Штрауса, не викликає сумнівів, що саме творчість Легара принесла віденській опереті широке міжнародне визнання.

 

Роки Другої світової війни Легар провів в Австрії, потім переїхав до Швейцарії (1946). Через два роки він повернувся в свій австрійський будинок в Бад-Ішлі. Помер Легар в Бад-Ішлі 24 жовтня 1948.