Острів Тайвань: Острів у Східній Азії

Керується урядом Республіки Китай, яка також володіє Орхідськими островами, Зеленими островами в Тихому океані, а також Пескадорськими, Кінменськими і островами Мацзу.

Тайвань
кит. Táiwān
Карта
Географія
23°46′ пн. ш. 121°00′ сх. д. / 23.767° пн. ш. 121.000° сх. д. / 23.767; 121.000 121°00′ сх. д. / 23.767° пн. ш. 121.000° сх. д. / 23.767; 121.000
Континент	Азія
Місцерозташування	Південна Азія
Акваторія	Східнокитайське море, Південнокитайське море, Філіппінське море, Тайванська протока
Площа	35882,6258 км² (39-те місце)
Довжина	394 км
Ширина	144 км
Берегова лінія	1239,5756 км
Найвища точка	Юйшань, 3952 м (4-те місце)
Країна
Китайська Республіка
Адм. одиниця	Тайвань
Населення	23 269 633 особи (2016) (8-ме місце)
Тайвань Тайвань (Республіка Китай)
Тайвань у Вікісховищі

Окрім Республіки Китай, на володіння островом претендує комуністичний уряд Китайської Народної Республіки (див. два Китаї). Найбільше місто — Новий Тайбей. Розташований у південній частині Східної Азії, на південний схід від континентального Китаю. На сході та північному сході Тайвань межує з водами Японії і островами Рюкю. На південь від нього розташовані Філіппіни. Тайвань омивається Тихим океаном на сході, Південнокитайським морем і Лусонською протокою на півдні, Тайванською протокою на заході та Східнокитайським морем на сході. Площа острова становить 35.801 км², довжина — 394 км, ширина — 144 км. На Тайвані переважають скелясті уступчасті гори вкриті тропічними та субтропічними лісами.

Традиційна європейська назва — Формо́за (порт. Formosa, МФА: [fuɾ.ˈmo.zɐ] «Красива»).

Острів витягнутий з півночі на південь на 394 км, ширина близько 140 км, площа 35 834 км².

Східні береги часто обривисті, західні пологі. Протяжність берегової лінії — 1566 км. Згідно з Конвенцією Організації Об'єднаних Націй з морського права (UNCLOS) 1982 року, протяжність територіальних вод країни встановлено в 12 морських миль (22,2 км). Виключна економічна зона встановлена на відстань 200 морських миль (370,4 км) від узбережжя.

Уздовж усього острова тягнуться вкриті лісами Тайванські гори (найвища точка — гора Юйшань, 3952 м); на півночі — група згаслих вулканів, на заході — прибережна рівнина (тут мешкає 90 % населення острова).

Клімат

Клімат на півночі субтропічний, на півдні — тропічний мусонний. Сума опадів на рівнинній частині — 1500—2500 мм, у горах понад 5000 мм. У серпні та вересні часті тайфуни.

На Тайвані із червня по серпень триває сезон дощів. Для північної частини острова характерна висока хмарність упродовж усього року. На півдні 90 % річних опадів випадає під час сезону дощів.

Річки

Річки острова — гірські та багатоводні. Використовуються для зрошення і гідроенергетики. Загальні запаси відновлюваних водних ресурсів (ґрунтові і поверхневі прісні води) становлять 67 км³. Станом на 2012 рік в країні налічувалось 3820 км² зрошуваних земель.

 

Вологі тропічні ліси з великою видовою різноманітністю (понад 3000 видів, з яких понад 1500 ендемічні —  Chamaecyparis formosensis, ялиця Кавакамі Abies kawakamii, Cinnamonum camphora).

На нижніх частинах схилів — вологі вічнозелені ліси з панданусів, пальм, бамбуку, ліан; вище — широколистяні листопадні та змішані ліси з камфори, кипарисів, ялини, ялиці, деревоподібних папоротей, та ін.

На висоті 3300 м ліси заміщаються поясами кущів рододендрону і високогірними луками. Прибережні рівнини зайняті полями рису, батату, плантаціями цукрової тростини, ананасів та ін. Уздовж узбережжя — місцями мангрові ліси.

У минулому в гірських лісах траплялося багато ендемічних видів — лазурова сорока, тайванський чорний ведмідь, плямистий олень, прісноводний лосось і багато інших.

•  
  Козоріг тайванський
•  
  Аренга тайванська
•  
  Бюльбюль тайванський
•  
  Куріпка тайванська

Корисні копалини

Природні ресурси: невеликі родовища золота, міді, кам'яного вугілля, природного газу, вапняку, мармуру та азбесту.

Землеробство

Понад половину території острова займають ліси та чагарники, переважно в гірських районах, 24 % — орні землі (в основному на рівнині), 15 % території використовується для інших потреб. 5 % території займають пасовища, 1 % — багаторічні культури.

Екологічний стан

До найбільш серйозних екологічних проблем відносяться забруднення повітря, забруднення води промисловими водами та каналізацією, зараження джерел питної води, незаконне вивезення тварин, занесених до Червоної книги, а також забруднення радіоактивними відходами. Загрозу здоров'ю населення і місцевих лісах становлять кислотні дощі. На думку місцевих вчених, понад половина кислотних опадів потрапляє на острів з материкової частини Китаю під час періоду мусонів.

Стихійні лиха

 

Населення острова часто потерпає від землетрусів і тайфунів. Так, 21 вересня 1999 року, в центрі острова стався землетрус, в результаті якого загинуло 2415 осіб, постраждало — 11 305 та ще 29 зникло безвісти. До людських жертв і значних руйнувань призводять також і селеві потоки та зсуви, що виникають унаслідок проливних дощів.

 

На острові налічується 17 заказників, 20 біосферних заповідників, 8 національних парків:

1. Янміншань
2. Юйшань
3. Тароко
4. Кендін
5. Сюеба
6. Шейпа
7. Цзіньмень
8. Тайдун

34 лісових резерватів (загальна площа 452 тис. га). Створено 13 особливих ландшафтних зон: Північного узбережжя, Північно-Східного узбережжя, Східного узбережжя, затоки Дапен, Маулін, Сіраю, гори Алішань, Жіюетань (Озеро Сонця і Місяця), Південного узбережжя, Острови Пенху, Східна рифтова долина Хуадун, гори Саншань, Островів Мацзу.

 

Історія острова Тайвань сягає десятків тисяч років. Вважається, що раптова поява культури, заснованої на сільському господарстві приблизно в 3000 році до нашої ери, відображає прибуття предків сучасних корінних народів Тайваню. З кінця 13-го до початку 17-го століть китайці поступово вступали в контакт з Тайванем і почали там оселятися. Південна частина острова, названа португальськими дослідниками Формозою, була колонізована голландцями в 17 столітті, а іспанці побудували поселення на півночі. Ці європейські поселення супроводжувалися прибуттям хокло, включаючи хакка.

У 1662 році Коксінґа, вірний династії Мін, який втратив контроль над материковим Китаєм у 1644 році, переміг голландців і створив базу на острові. Його війська зазнали поразки від династії Цін у 1683 році, і частини Тайваню все більше інтегрувалися в імперію Цін. Після першої японо-китайської війни 1895 року Цін поступився Тайванем разом із Пенху Японській імперії. Тайвань виробляв рис і цукор для експорту до Японської імперії, а також служив базою для японського вторгнення в Південно-Східну Азію та Тихий океан під час Другої світової війни. Японська імперська освіта була реалізована на Тайвані, і багато тайванців також воювали за Японію під час війни.

 

У 1945 році, після завершення бойових дій у Другій світовій війні, націоналістичний уряд Республіки Китай на чолі з Гоміньданом взяв під свій контроль Тайвань. У 1949 році, після втрати контролю над материковим Китаєм під час громадянської війни в Китаї, уряд Республіки Китай відійшов на Тайвань, а Чан Кайші оголосив воєнний стан. Гоміньдан керував Тайванем (разом з островами Кінмень, Уцю та Мацзу на протилежному боці Тайванської протоки) як однопартійною державою протягом сорока років, до демократичних реформ у 1980-х роках, які призвели до перших в історії прямих президентських виборів (1996). У післявоєнний період Тайвань пережив швидку індустріалізацію та економічне зростання, відоме як «тайванське диво», був відомий як один із «чотирьох тигрів».

• Міста Тайваню
• Тайванська опера
• Список гір Тайваню

• Тайвань // Юридична енциклопедія : [у 6 т.] / ред. кол.: Ю. С. Шемшученко (відп. ред.) [та ін.]. — К. : Українська енциклопедія ім. М. П. Бажана, 2004. — Т. 6 : Т — Я. — 768 с. — ISBN 966-7492-06-0.
• Тайвань // Малый энциклопедический словарь Брокгауза и Ефрона : в 4 т. — СПб., 1907—1909. (рос.)
• Історія конфлікту між Тайванем і КНР, відео Tokar.ua
• Формоза, остров // Энциклопедический словарь Брокгауза и Ефрона : в 86 т. (82 т. и 4 доп. т.). — СПб., 1890—1907. (рос. дореф.)
• The World Factbook — Taiwan.

Українською

• Атлас світу / голов. ред. І. С. Руденко ; зав. ред. В. В. Радченко ; відп. ред. О. В. Вакуленко. — К. : ДНВП «Картографія», 2005. — 336 с. — ISBN 9666315467.
• Бєлозоров С. Т. Географія материків. — К. : Вища школа, 1971. — 371 с.
• Барановська О. В. Фізична географія материків і океанів : навч. посіб. для студентів ВНЗ : [у 2 ч.]. — Н. : Ніжинський державний університет ім. Миколи Гоголя, 2013. — 306 с. — ISBN 978-617-527-106-3.
• Тайвань // Гірничий енциклопедичний словник : [у 3-х тт.] / за ред. В. С. Білецького. — Д. : Східний видавничий дім, 2004. — Т. 3. — 752 с. — ISBN 966-7804-78-X.
• Дубович І. А. Країнознавчий словник-довідник. — 5-те вид., перероб. і доп. — К. : Знання, 2008. — 839 с. — ISBN 978-966-346-330-8.
• Панасенко Б. Д. Фізична географія материків : навч. посіб. : в 2 ч. — В. : ЕкоБізнесЦентр, 1999. — 200 с.
• Фізична географія материків та океанів : підруч. для студ. вищ. навч. закл. : у 2 т / за ред. П. Г. Шищенка. — К. : Видавництво Київського нац. ун-т ім. Т. Шевченка, 2009. — Т. 1. : Азія. — 643 с. — ISBN 978-966-439-257-7.
• Юрківський В. М. Регіональна економічна і соціальна географія. Зарубіжні країни: Підручник. — 2-ге. — К. : Либідь, 2001. — 416 с. — ISBN 966-06-0092-5.

Англійською

• (англ.) Graham Bateman. The Encyclopedia of World Geography. — Andromeda, 2002. — 288 с. — ISBN 1871869587.