Псевдонаука

Головна відмінність псевдонауки від науки — це використання неперевірених наукових методів і просто помилкових даних і відомостей, а також заперечення можливості спростування, тоді як наука заснована на фактах (перевірених відомостях) і постійно розвивається, розлучаючись зі спростованими теоріями та пропонуючи нові.

За визначенням доктора філософських наук В. Кувакіна^[ru]: «Псевдонаука — це така теоретична конструкція, зміст якої, як вдається встановити в ході незалежної наукової експертизи, не відповідає ні нормам наукового знання, ні будь-якій області дійсності, а її предмет або не існує в принципі, або істотно сфальсифікований».

У своїй промові у Каліфорнійському технологічному інституті, яка пізніше під заголовком «Наука літакошанувальників» увійшла до книги «Surely You're Joking, Mr. Feynman!», фізик Річард Фейнман порівняв псевдонауку із карго-культом . У своїй промові Фейнман зауважив, що літакошанувальники відтворюють вигляд аеродрому, аж до навушників з «антенами» з бамбукових паличок, але літаки не сідають. Фейнман стверджував, що деякі вчені часто проводять дослідження, що мають всі зовнішні атрибути справжньої науки, але насправді складають псевдонауку, не гідну ані підтримки, ані поваги.

Слово «псевдонаука» використовувалося в літературі принаймні з кінця XVIII століття (джерела 1796 року описують цим словом алхімію).

 

Відмінність поняття псевдонауки від нормальної науки в Європі ствердилося в середині XIX століття. Так, в 1844 році журнал Northern Journal of Medicine (т. I, с. 387) писав про псевдонауку, «складену виключно з так званих фактів, об'єднаних непорозуміннями замість принципів». У 1838 році французький фізіолог Франсуа Мажанді назвав «сучасною [йому] псевдонаукою» френологію.

У Росії ця термінологія набула поширення також в середині XIX століття. У 1860 році у перекладеному виданні псевдонауками названі алхімія і астрологія. У російському перекладі («лженаука») термін був ужитий задля опису гомеопатії ще раніше, в 1840 році.

Деякі дослідники відрізняють від псевдонаук паранауки, визначаючи останні як комплекси практичного пізнання світу, для яких не обов'язковий ідеал наукової раціональності. Це, наприклад, «народні науки» — народна медицина, народна архітектура, народна педагогіка, народна метеорологія і т. д., або сучасні прикладні керівництва з різної тематики — «сімейні науки», «кулінарні науки» та ін. Ці дисципліни навчають корисним знанням і навичкам, але не містять системи ідеальних об'єктів, процедур наукового пояснення та передбачення, і тому не піднімаються вище систематизованого і дидактично ствердженого досвіду. Багато з паранаук не є лженауками доти, доки їх прихильники не претендують на відповідність науковому методу, на створення конкуренції, альтернативи науковому знанню.

Серед основних відмінностей псевдонауки від науки — некритичне використання нових неперевірених методів, сумнівних і часто помилкових даних і відомостей, а також заперечення можливості спростування, тоді як наука заснована на фактах (перевірених відомостях), методах, що верифікуються, і постійно розвиваються, розлучаючись зі спростованими теоріями і пропонуючи нові.

Відмінні особливості

Радикальними порушеннями норм науковості з боку псевдонауки вважаються:

• супранатуралізм,
• зневага методологічними принципами економії та фалібілізму,
• визнання як змістовної характеристики істини таких суб'єктивних елементів, як віра, почуття, містичне бачення або інші параприродні форми досвіду,
• використання гіпотез, що не фальсифікуються.

У результатах досліджень серйозними вадами є: порушення норм когнітивної зв'язності, брак раціонального узгодження нової гіпотези зі сформованими і вже обґрунтованими масивами знань.

Характерними відмітними рисами псевдонаукової теорії є:

1. Ігнорування або перекручування фактів, відомих автору теорії, але, які суперечать його побудовам.
2. Неспростовуваність, тобто принципова неможливість поставити експеримент (хоча б уявний), результат якого міг би спростувати цю теорію.
3. Відмова від спроб звірити теоретичні викладки з результатами спостережень за наявності такої можливості, заміна перевірок апеляціями до «інтуїції», «здоровому глузду» або «авторитетної думки».
4. Використання в основі теорії недостовірних даних (тобто не підтверджених поруч незалежних експериментів (дослідників), або тих, що лежать в межах похибок вимірювання), або недоведених положень, або даних, що виникли в результаті помилок при обчислюванні. До даного пункту не відноситься наукова гіпотеза, що чітко визначає базові положення.
5. Введення політичних і релігійних установок до публікації або обговорення наукової роботи. Цей пункт, втім, вимагає уважного уточнення, бо інакше Ньютон, наприклад, потрапляє до розряду псевдовчених, причому саме через «Начала», а не через пізніші роботи з теології.
   Більш м'яке формулювання цього критерію: принципова і сильна невиділеність наукового змісту роботи з інших її складових. У сучасному науковому середовищі автор, як правило, повинен самостійно відокремлювати наукову складову і публікувати її окремо, не змішуючи явно з релігією або політикою.
6. Апеляція до засобів масової інформації (преси, телебачення, радіо, Інтернету), а не до наукового співтовариства. Останнє проявляється за відсутності публікацій у наукових виданнях, які рецензуються.
7. Претензія на «революційний» переворот у науці і технологіях.
8. Опора на поняття, що означають феномени, саме існування яких науково не доведене, запозичені найчастіше з інших псевдонаукових теорій або з окультизму і езотеризму («астральний план», «тонкі поля», «енергія аури», «торсійні поля», «біополя^[ru]» тощо);
9. Обіцянка швидких і нечуваних медичних, економічних, фінансових, екологічних та інших позитивних ефектів.
10. Прагнення представити саму теорію або її автора жертвою «монополії» та «ідеологічних гонінь» з боку «офіційної науки» і тим самим відкинути критику з боку наукового співтовариства як свідомо упереджену.

Псевдонаука ігнорує найважливіші елементи наукового методу — експериментальну перевірку і виправлення помилок. Відсутність цього негативного зворотнього зв'язку позбавляє псевдонауку зв'язку з об'єктом дослідження, сприяє накопиченню помилок.

Ознаками псевдонаукових теорій, що не є випадковими, але часто зустрічаються є також наступні:

• Теорія створюється однією людиною або невеликою групою людей, які не є фахівцями у відповідній галузі.
• Теорія глобально універсальна — вона претендує на пояснення буквально всієї світобудови або, щонайменше, на пояснення стану справ у цілій галузі знань (наприклад, у випадку психоаналітичних теорій, — поведінки будь-якої людини за будь-яких обставин).
• З базових положень робиться безліч сміливих висновків, перевірка або обґрунтування коректності яких не проводиться.
• Автор активно використовує теорію для ведення особистого бізнесу: продає літературу з теорії та надає платні послуги, засновані на ній же; рекламує і проводить платні «курси», «тренінги», «семінари» з теорії та її застосування; так чи інакше пропагує теорію серед неспеціалістів як високоефективний засіб для досягнення успіху і поліпшення життя (взагалі або в деяких аспектах).
• У статтях, книгах, рекламних матеріалах автор видає теорію за абсолютно доведену і безсумнівно істинну, незалежно від ступеня фактичного її визнання серед фахівців.

Слід зауважити, що існує і постійно з'являється безліч теорій і гіпотез, які можуть здатися псевдонауковими з ряду причин:

• новий, незвичний формалізм (мова теорії);
• фантастичність наслідків з теорії;
• відсутність або суперечливість експериментальних підтверджень (наприклад, через недостатнє технологічне оснащення);
• відсутність інформації або знань, необхідних для розуміння;
• використання термінології старих, відкинутих наукою поглядів для формулювання нових теорій;
• конформізм того, хто оцінює теорію.

Але якщо теорія реально допускає можливість її незалежної перевірки, то вона не може називатися псевдонаучною, якою б не був «ступінь марення» (по Нільсу Бору) цієї теорії. Деякі з таких теорій можуть стати «протонауками», породивши нові напрямки досліджень і нову мову опису дійсності. Слід, однак, відрізняти при цьому теорії, які пройшли перевірку і були спростовані — їх активне просування також відносять до псевдонаукової діяльності.

Однією з можливих причин виставлення вердикту в псевдонауковості (лженауковості) є не завжди усвідомлене використання наукової методології для пояснення того, що принципово не може бути об'єктом наукового вивчення. Так академік Л. І. Мандельштам, маючи на увазі наукове дослідження, говорив: «… явища принципово не повторювані, що відбуваються принципово тільки один раз, не можуть бути об'єктом вивчення». При цьому він згадував думку англійського математика і філософа Вайтхеда, який вважав, що народження теоретичної фізики пов'язано саме із застосуванням до різних питань подання про періодичність.

Класифікація

Віднесення будь-яких галузей людської діяльності до псевдонауки відбувається поступово, по мірі розвитку людства і відходу від застарілих поглядів.

У першу групу входять деякі емпіричні вчення минулого, які досягли певних результатів, але на сьогоднішній момент є не більш ніж елементами окультизму, наприклад:

 

• Алхімія дала початок хімії і може розглядатися як історичний етап її розвитку.
• Астрологія в деяких культурах на певних етапах перепліталася з астрономією.
• Нумерологія, що виникла в період бурхливого розквіту філософії, математики та астрології, дала початок деяким ідеям теорії чисел.

Псевдонауковими сьогодні є спроби, ігноруючи факти, використовувати їх як адекватну заміну сучасній науці, використання їх поважного віку як оцінки їх істинності, а тим більш науковості.

До другої групи відносять «науки» і «теорії», які з'явилися як некоректні спроби заснувати нову, альтернативну науку або теорію, наприклад:

• Інформаціологія
• Суперкритична історіографія, зокрема «нова хронологія»
• Нове вчення про мову, або яфетична теорія
• Хвильова генетика
• Торсійні поля
• Уфологія

Треті є опротестованими спробами пов'язати сучасні наукові теорії з релігійними або містичними вченнями, наприклад:

• Науковий креаціонізм, розумний задум
• Парапсихологія (телепатія, телекінез і т. ін., психотронна зброя)
• Телегонія
• «Науковий підхід» в Каббалі

Четверті є різного роду застарілими або маргінальними вченнями («системи оздоровлення», психологічні, окультні, релігійні та ін. вчення і опори). До них належать, наприклад:

• Графологія
• Валеологія
• Діанетика
• Френологія
• Гомеопатія

У цих навчаннях присутні як елементи, які можуть бути прийняті доказовою наукою, так і положення, які приймаються їх прихильниками без доказів (наприклад, потенціювання і «перенесення інформації» в деяких гомеопатичних школах).

У п'ятих, до псевдонауки слід віднести спроби некоректного використання відомих наукових підходів як бренду або модного атрибуту назви теорії, статті або роботи, наприклад:

• Синергетика (див. Псевдосинергетика)
• Нанотехнологія (нанопрокладки тощо).

Проблема демаркації

Межі між наукою і псевдонаукою в цілому (а не між конкретними науковими та псевдонауковими теоріями) є досить спірними і важко обумовленими аналітично, навіть після більш ніж столітнього діалогу між філософами науки і вченими в різних областях, незважаючи на деякі базові згоди з основ наукової методології. Демаркація між наукою і псевдонаукою є частиною більш загальної задачі визначення того, які переконання можуть бути епістемологічно обґрунтовані.

Наприклад, Пол Фейєрабенд оскаржував те, що які-небудь чіткі межі можуть бути проведені між псевдонаукою, «наукою реальною» і протонаукою, особливо там, де є вагома культурна або історична відстань. На думку деяких філософів науки, провести раз і назавжди чітку межу між наукою та іншими видами інтелектуальної діяльності неможливо, тому ця ідея розмежування ними відхиляється як псевдопроблема.

В даний час у філософії науки існує набагато більше згоди з часткових критеріїв, ніж з загального критерію демаркації між наукою і ненаукою. Однак при існуючій різноманітності теорій і критеріїв псевдонауковості по більшості конкретних напрямів існує консенсус філософів науки про їх віднесення до науки або псевдонауки. У сучасній соціології науки (сильна програма) прийнято, що проблема демаркації — це прерогатива наукового співтовариства в цілому і, відповідно, як соціальна проблема процедура демаркації не може бути повністю формалізована в раз і назавжди встановлених критеріях.

Добре відомі випадки, коли спочатку бездоказові концепції, що вважалися псевдонауковими, зараз мають статус наукових теорій або гіпотез, наприклад, теорія дрейфу материків, кульова блискавка і радіаційний гормезис. У ряді випадків теорія може з часом відкинути псевдонаукові підстави і значною мірою втратити статус псевдонаукової. Так, наприклад, сталося з остеопатією, чиї початкові принципи були неправдоподібними, недоведеними і незв'язними, але яка до теперішнього часу «здебільшого відійшла від своїх псевдонаукових почав і вступила в світ раціонального охорони здоров'я». Космологія, яка в давнину була релігійно-філософською концепцією, змінила зміст і перетворилася на розділ астрономії.

Інші концепції, такі як френологія або алхімія, які спочатку вважалися «вищими науками», тепер є псевдонауками.

Псевдонаука і «офіційна наука»

Розробники невизнаних науковим співтовариством теорій нерідко позиціонують себе як «борці із закостенілою офіційною наукою». При цьому вони стверджують, що представники «офіційної науки», наприклад, члени комісії з боротьби із псевдонаукою, відстоюють групові інтереси (кругова порука), політично ангажовані, не бажають визнавати свої помилки і, як наслідок, відстоюють «застарілі» уявлення на шкоду новій істині, яку несе саме їх теорія.

Саме використання терміну «офіційна наука» найчастіше являє собою риторичний прийом, характерний саме для мови авторів і прихильників псевдонаукових теорій. По-перше, дане словосполучення дозволяє їм говорити про свою діяльність як про науку, тільки «неофіційну» або «альтернативну», а, по-друге, воно підміняє питання про логічну та експериментальну перевірку наукової теорії питанням про бюрократичне оформлення для неї «офіційного» статусу. Дискусія про наукову доброякісність теорії навмисно підміняється боротьбою за політичний вплив її автора (всередині наукового співтовариства або в суспільстві в цілому).

Автори і прихильники псевдонаукових теорій можуть призводити реальні чи удавані такими приклади, коли вчені або філософи, висували революційні для свого часу теорії, піддавалися осміянню з боку сучасників і навіть переслідувалися владою. Найчастіше згадуються імена Галілео Галілея, Миколи Коперника і Джордано Бруно. У Росії прихильники псевдонаучних теорій нерідко апелюють до гонінь на передові концепції в СРСР, наприклад на генетику. Такі риторичні прийоми дозволяють поставити професійних критиків псевдонаукової теорії в один ряд з відомими громадськими інститутами, такими як Свята інквізиція, ідеологічний відділ ЦК КПРС; або з такими особистостями, як ті, що з ряду причин стали одіозними: Ольга Лепешинська, Трохим Лисенко.

Однак подібні порівняння не завжди доречні. Коперника ніхто не переслідував, а його теорія була оголошена Римом єретичною більш ніж через півстоліття після його смерті. Праці Бруно мали не стільки науковий, скільки окультно-філософський характер, і Бруно був засуджений інквізицією не через якісь наукові роботи, а за єресі. У науковому світі свого часу Галілей мав найвищий авторитет, і його результати, разом із вченням Миколи Коперника, були швидко визнані вченими. І переслідувала Галілея католицька церква, а не наукове співтовариство. Що стосується гонінь на генетику в XX ст., то вони були організовані не науковим співтовариством, а владою, а також «марксистськими філософами», такими як І. Презент або Е. Кольман. Скарги відомої прихильниці Лисенко Ольги Лепешинської в листі Сталіну на «перешкоди», які ставили їй «реакційні вчені, що стоять на ідеалістичній або механістичної позиції», а одно «ті товариші, які йдуть у них на поводу» — є типовими для будь-якого автора псевдонаукової теорії, що скаржиться на «цькування» з боку «офіційної науки». Падіння Лисенко почалося ще за життя Сталіна (зокрема, в 1952 році був виключений з партії і знятий з усіх посад його «права рука» І. Презент).

Неважко за бажання знайти реальні приклади довгого невизнання наукових заслуг вчених, котрі обігнали свій час, саме сучасним їм науковим співтовариством (причини бували досить різними) або державного переслідування за постановку певних наукових питань (можна, наприклад, згадати долю таких вчених, як Микола Лобачевський і Людвіг Больцман)^{[джерело не вказане 4017 днів]}. Але справа в тому, що подібною риторикою і скаргами на «цькування з боку офіційної науки» автори і прихильники псевдонаукових теорій нерідко заміняють такі очевидні і необхідні для розробки дійсно наукових теорій дії, як чітке обґрунтування теорії, її критичну перевірку і забезпечення узгодження її результатів з результатами суміжних областей науки, що мають явні практичні підтвердження. Так, наприклад, ніякі скарги на «засилля прихильників теорії відносності» не замінять у «новій, революційній фізичній теорії» висновок рівнянь нової теорії рівнянь механіки Ньютона при граничних обмеженнях на значення деяких параметрів.

Інший поширений полемічний прийом — вказівка на приклад дилетантів, які робили реальні відкриття всупереч усталеним у науці думок, як, наприклад, Колумб, Шліман. Однак, по-перше, не слід плутати підтверджені теорії з відкриттями, зробленими випадково в ході спроб їх підтвердження. Колумб мав намір доплисти до Індії, яка, він вважав, знаходиться набагато ближче на Захід від Європи, ніж вона є насправді. Він невірно оцінив наявні в його розпорядженні факти і, насправді, помилився буквально у всьому. Відкриття нового континенту стало результатом збігу, але аж ніяк не підтвердженням його припущень. Що стосується Шлімана, то відкриття їм передбачуваної Трої і мікенської цивілізації, по-перше, не підтвердило теоретичних передумов про абсолютну істинність гомерівських текстів, з яких виходив Шліман, по-друге, не містило в собі нічого принципово неможливого з точки зору науки того часу і не суперечило встановленим раніше науковим фактам; і, по-третє, було швидко визнано науковим співтовариством зважаючи на незаперечність фактів. У цьому принципова відмінність дилетанта Шлімана, який діяв у рамках наукового методу, від псевдовчених, які, не пред'являючи реальних відкриттів, в той же час претендують на його лаври. По суті, Шліман явив собою непоганий (залишивши осторонь втрати через непрофесіоналізм його розкопок) приклад того, як слід діяти прихильникові невизнаної концепції: працювати над нею і її науковими доказами, а не скаржитися на нерозуміння.

Поява нової наукової теорії нерідко дійсно зустрічається вороже в науковому середовищі. Сама по собі це природна і навіть необхідна «імунна реакція»: нова теорія повинна довести своє право на існування і свою перевагу перед старими, а для цього пройти через випробування критикою після обов'язкового подання на наукових конференціях і друку в наукових журналах або як наукової гіпотези, або як аргументованих заперечень проти недоліків прийнятих наукових теорій. Якби теорії приймалися тільки за їх «сміливість» і «оригінальність», а не за відповідність науковим критеріям і фактам, наука просто не могла б існувати як наука. Вивчення процесів прийняття та відторгнення теорій науковим співтовариством становить один з предметів соціології науки.

В низці країн, де наявність вченого звання чи наукового ступеню є ознакою престижу або заохочується фінансово, спостерігається отримання наукових ступенів особами, які нічого не досліджують науковим методом, проте пишуть за формою наукові роботи. Зазвичай, такі роботи не несуть наукової новизни, містять грубі помилки, часто є плагіатом. В Україні та Росії такі роботи часто захищають державні чиновники, адміністратори підприємств тощо. Зокрема таких імітаторів наукової діяльності багато в галузях економічних, юридичних, педагогічних наук.

Публічна критика псевдонауки

Публічною критикою псевдонауки займаються в основному вчені, журналісти та громадські діячі, які дотримуються позиції наукового скептицизму. У Росії також — Комісія з боротьби з лженаукою і фальсифікацією наукових досліджень при Президії Російської Академії Наук^[ru].

Псевдонаука і релігія

Усередині традиційних і нетрадиційних релігій сформувався ряд концепцій, що суперечать науковій картині світу. Їх прихильники намагаються обґрунтувати вчення своїх релігій раціональним шляхом і позиціонують такі концепції, як «науковий креаціонізм» і «розумний задум», існування реінкарнації, «біоенергії» тощо, як альтернативу визнаним науковим теоріям. Ці концепції, що постулюють наявність надприродних явищ і сил, як правило, відкидаються науковим співтовариством і кваліфікуються як псевдонаукові.

Псевдонаука і держава

 

Представники псевдонаукових концепцій часто намагаються отримати фінансування своїх «досліджень» і проектів з коштів держави, зокрема вдаючись до корупційних схем. Відомий ряд прецедентів фінансування псевдонаукової діяльності з державного бюджету. Органи державної влади, включаючи центральний апарат державного управління, допускали до відповідальних посад авторів псевдонаукових теорій. Наукові установи, у тому числі спеціалізовані відомчі науково-дослідні інститути, включали в свої програми досліджень псевдонаукові розробки.

У Росії наприкінці XX — початку XXI століття були витрачені значні бюджетні кошти на програми з експериментального вивчення «торсійних полів», на вилучення енергії з граніту, на вивчення «холодного ядерного синтезу», на астрологічні та екстрасенсорні «дослідження» в Міноборони, МНС, МВС, Державній думі(див. В/ч 10003). За словами С. П. Капіци, «помилкові і фантастичні проекти заволодівають розумами можновладців, для них знаходяться кошти, а корумповані експерти їх підтримують. Часто таке злиття інтересів влади і псевдонауки відбувається під покровом секретності і таким чином ховається від голосної критики».

Псевдонаука і бізнес

Такі сфери діяльності, як астрологія і нумерологія не тільки в минулому, але й сьогодні становлять помітний бізнес, який багато в чому заснований на псевдонаукових твердженнях.

Відсилання до псевдонаукових доводів іноді використовуються в сфері послуг (наприклад, деякі дилери нових автозапчастин стверджують, що запчастини, зняті з розбитих автомобілів, несуть в собі «негативну енергетику аварійності»). Не менше поширення псевдонаука має і в інших сферах послуг і торгівлі.

У даний час у філософії науки відсутній консенсус щодо критеріїв, що однозначно відрізняють науку від псевдонауки.

Терміни «псевдонаука», «псевдонауковий» найчастіше використовуються для навішування ярликів на діяльність та публікації опонентів.

• Абачиев С. К. Подлинная наука и спекулятивная псевдонаука // Бюллетень «В защиту науки», 2008, вип. 3, стор. 56 — 76.
• Александров Е. Б.^[ru] Проблеми експансії лженауки.
• Бажанов В. А.^[ru], Конопкін А. М. Про класифікацію підходів до визначення псевдонауки: традиції і новації : [арх. 22 грудня 2015]. — 2012. — № 1. — С. 174-191.
• Баюк Д. Маленька енциклопедія великої лженауки. Проект «Елементи».
• Болдачев А. В.^[ru] Науково про науку і трохи про лженауку
• Биков Р. А. Паранаучные организации как феномен современного общества // Вісник Томського державного університету, № 321 (квітень 2009)
• Виноградова Е. П., Воловикова М. Л., Каніщев К. А., Купріянов А. С., Ковальцов Г. А., Тіхонова С. В., Чубур А. А. Лженаука в сучасному світі: Медіасфера, вищу освіта, школа: Збірник матеріалів Міжнародної науково-практичної конференції, присвяченої пам'яті академіка Е. П. Круглякова, що проходила в Санкт-Петербурзькому державному університеті 21-22 червня 2013 р / [редкол.: С. В. Тихонова (відп.ред.) та ін.]. — СПб. : Вид-во ВВМ. — 100 екз. — ISBN 978-5-9651-0742-1. [Архівовано 26 серпня 2014 у Wayback Machine.]
• Волькенштейн М. В.^[ru] Трактат о лженауке // Химия и жизнь. — № 10. — 1975.
• Гаташ В. Как отличить науку от лженауки // Зеркало недели, № 12 (487), 2004.
• Ефремов Ю. М. Небезпека лженауки
• Залізняк А. А. О профессиональной и любительской лингвистике // Наука и жизнь. — № 1-2. — 2009.
• Китайгородский А. И. Реникса
• Конопкін А. М.. Когнитивные и социальные предпосылки псевдонауки // Диссертация на соиск. уч. степени канд. философских наук (09.00.01 — онтология и теория познания). Ульяновский государственный университет, 2010
• Корочкин Л. І.^[ru] О роли науки и роли религии в формировании мировоззренческой парадигмы. Экскурс в биологию
• Кутателадзе С. Наука, псевдонаука и модная чепуха // «Наука в Сибири». — № 5 (2004).
• Кутателадзе С. Наука, псевдонаука и свобода // «Наука в Сибири». — № 38 (2005).
• Керролл Р. Т.^[en]. Лженаука // Енциклопедія оман: збори неймовірних фактів, дивовижних відкриттів і небезпечних повір'їв. — М. : Видавничий будинок «Вільямс», 2005. — 672 с. — ISBN 5-8459-0830-2, ISBN 0-471-27242-6.
• Медведев Л. Вчені теж люди. — № 4. — ISSN 0868-443X.
• Мігдал А. Б. Отличима ли истина от лжи? // «Наука и жизнь», № 1, 1982.
• Попова Н. А., Попелнухіна А. Н. Наука і лженаука: етичні відмінності. — 2014. — Вип. 2. — С. 20-23. — ISSN 2074-1065.
• Пружинін Б. I. Псевдонаука сьогодні. — Т. 75, № 2.
• Савінов С. Н. «Методологія і систематика лженаук»
• Семіхатов О. М.^[ru]. Культура вранья. — № 7. — ISSN 0321-0669.
• Сміт Д. Псевдонаука и паранормальні явища. Критичний погляд. — М. : Альпина нон-фикшн, 2011.
• Старокадомский П., Чугунов А., Натальин П. «О живой воде, внутреннем огне и медных трубах»
• Холтон Д. Що таке антинаука? // Питання філософії. — № 2. — 1992.
• Чіков Б. Не всё так просто с лженаукой // «Наука в Сибири», № 1-2 (2586—2587), 11.01.2007 (бюллетень «В защиту науки», № 2, стр. 14-18). Див. також відповідь на статтю Чікова — Кругляков Э. П. Лженаука — путь в средневековье //«Наука в Сибири» № 3 (2588) 18.01.2007 (бюллетень «В защиту науки», № 2, стр. 18-36)
• Ерліхман В. В.^[ru]. Мушкетери і швачки лженауки. — № 9. — ISSN 0235-7089.
• Хансон S. O.^[en] Наука і лженаука // The Stanford Encyclopedia of Philosophy (Fall 2008 Edition), Edward N. Zalta (ed.).
• Шермер M. Псевдонаука і наука // The Skeptic Encyclopedia of Pseudoscience, 2002. Vol. 1-2. ABC-CLIO. ISBN 978-1-57607-653-8 (англ.)

• Бюлетень «У захист науці»
• Комісія з боротьби із лженаукою і фальсифікацією наукових досліджень на засіданні Президіуму РАН березня 1999 р.
• Комісія з боротьби із лженаукою і фальсифікацією наукових досліджень на засіданні Президіуму РАН 27 травня 2003 г.
• Збірник статей про лженауку
• Розділ «Псевдонаука» сайту «Клуб Скептиків / Russian Skeptics Club».
• «Коллекция лінгвофриків»
• Розділ «Лженаука» на сторінках науково-просвітницького журналу «Скепсис»
• Розділ «Каталог шарлатанських ресурсів» на сайті «Фраудкаталог»
• Наука клеймить псевдонауку Звернення 32 віце-президентів і членів президіуму Російські академії наук // «Известия» № 130 (25230) 17.07.1998, англійський варіант: Science Needs to Combat Pseudoscience: A Statement by 32 Russian Scientists and Philosophers // Skeptical Inquirer, Jan/Feb 1999.
• Вечный движитель лженауки (интервью с Э. Кругляковым)
• Сибірський скептичний оглядач псевдонауки
• Committee for Skeptical Inquiry (CSI) — Сайт американських скептиків (англ.)
• The Skeptics Society — міжнародне Товариство скептиків
• James Randi Educational Foundation — Фонд Ренді (англ.)
• Quantum Leaps in the Wrong Direction: Where Real Science Ends…and Pseudoscience Begins
• Фрикопедия
• Соколов А. Б. 15 ознак псевдо-науки в статті, книзі, телепередачі, на вебсайті
• Бурлак С. Лженаука про мову диференційний діагноз // Троїцький варіант, 2 липня 2013 року, № 132, c. 10
• Галина Ковальчук. ПроФФесорский состав. Как в Украине псевдонаука вытесняет науку // Журнал «Фокус», 07.03.2018 (рос.)