Туреччина — західноазійська країна, що знаходиться на крайньому заході Азії, на півострові Мала Азія (Анатолія), а частиною (Східна Фракія) на Балканському півострові Європи .
Загальна площа країни 783 562 км² (37-ме місце у світі), з яких на суходіл припадає 769 632 км², а на поверхню внутрішніх вод — 13 930 км². Площа країни приблизно на ¼ більша за площу України.
Офіційна назва — Турецька Республіка, Туреччина (тур.Turkiye Cumhuriyeti, Turkiye). Назва країни походить від етнонімутурків, народу, що її населяє, і означає Землю турків. Власне turk означає усі тюркомовні народи, а не тільки ті, що мешкають на території сучасної Туреччини. Суфікс привласнення може бути латинського (-ia), арабського (-iyye) або турецького (-iye) походження. Уперше етнонім тюрк згадується під 177 роком до н. е. китайцями щодо народів, які жили на південь від Алтаю. Перший запис терміну тюрк або турук в якості екзоніму зафіксований в давньотюркській рунічній писемності (орхоно-єнісейська писемність) Центральної Азії у добу Тюркського каганату близько VIII століття.
Час у Туреччині: UTC+2 (той самий час, що й у Києві). Літній час вводиться останньої неділі березня переводом годинникової стрілки на 1 годину вперед, скасовується в останню неділю жовтня переводом годинникової стрілки на 1 годину назад.
Середні висоти — 1132 м; найнижча точка — рівень вод Середземного моря (0 м); найвища точка — гора Арарат (5166 м). Більша частина території Туреччини розташована в межах Анатолійського плоскогір'я (на заході) і Вірменського нагір'я (на сході). Переважають висоти від 800 м на заході до 2000 м на сході. На півночі розташовані Понтійські гори (до 3937 м), на півдні — хребти системи Тавра (до 3726 м). Найвища вершина Туреччини — згаслий вулкан Великий Арарат (5165 м) на Вірменському нагір'ї. Інші вулкани: Сюпхан, Немрут, Ерджіяс.
Рельєф Туреччини
Гіпсометрична карта Туреччини
Боспорська протока з космосу
Супутниковий знімок поверхні країни
Карта країни (англ.)
Орографічно територію Туреччини можна розділити на 5 областей:
Причорномор'я (Понтійські гори). Гірська система на півночі Туреччини. Включає в себе Західно-Понтійські гори, гори Джанік та Східно-Понтійські гори. Понтійські гори простягнулися паралельно берегу Чорного моря більш ніж на 1000 км. На сході вони доходять до кордону з Грузією, на заході — до рівнини в низов'ях річки Сакарья. Середня ширина гірського хребта становить 130 км.
Узбережжя Егейського і Мармурового морів (Егейська Анатолія). Цій області властиві значно менші висоти, ніж Причорномор'ю. Її прибережна смуга сильно порізана, ускладнена численними затоками і кам'янистими півостровами і включає безліч островів, глибокі бухти. Узбережжя перетинають гірські кряжі, відкриті в бік Егейського моря, між якими лежать низькі плоскі алювіальні долини. Загалом гірські гряди нижче на заході області (300—450 м). На сході вони підіймаються в середньому до 1500—1850 м, окремі вершини досягають 3050 м. Міжгірні западини зайняті широкими плоскими долинами річок (Гедіз і Великий Мендерес). Ґрунти низовин дуже родючі.
Середземноморські берегові рівнини і гори Тавр. Ландшафти, що тягнуться від порту Фетхіє на заході до околиць міста Малатья на сході. У рельєфі цієї території панують хребти Західний і Центральний Тавр (вершини якого досягають 3700 м). Безпосередньо до узбережжя примикають рівнини. На сході області здіймаються ланцюги Антитавр (до 3000 м). Поблизу північно-східного краю Середземного моря розташована алювіальна Аданська рівнина (Чукурова), утворена річками Сейхан і Джейхан, що стікають з гір Тавр і Антитавр. Це один з провідних сільськогосподарських районів Туреччини.
Анатолійське плоскогір'я займає внутрішні райони центральної частини країни. Плоскогір'я, підняте в середньому на 900—1500 м, оточене горами, які підносяться над ним, крім його західної периферії, на 600—1200 м. Безстічне озеро Туз лежить на висоті 900 м. На півночі плоскогір'я — скидові гори і долини річок, що течуть до Чорного моря. Рельєф різноманітять вулканічні конуси із застиглими лавовими потоками. Зі зростанням середніх висот в східному напрямі на 300 м Анатолійське плоскогір'я поступово переходить у Вірменське нагір'я, яке починається поблизу міста Сівас.
Плоскогір'я і гірські системи сходу (Вірменське нагір'я) відрізняються особливо складним орографічним малюнком. Хребти сполучаються на крайньому сході країни з гірськими ланцюгами Загроса і Азербайджану. Вінчає дане скупчення гір вулканічний конус Великого Арарату (5137 м). Плоскогір'я займає вузьку смугу території, велика частина поверхні якої похована під товстим шаром лави, і включає декілька улоговин тектонічного походження з відносно пологим рельєфом. В одній з них, на висоті 1720 м, розташоване солоне озеро Ван. У східній частині Туреччини, де підносяться декілька гірських піків, що досягають 3700-4300 м, беруть свій початок такі річки, як Тигр, Євфрат і Аракс.
Клімат Туреччини надзвичайно різноманітний. Територія країни лежить у субтропічному кліматичному поясі. Влітку переважають тропічні повітряні маси з ясною тихою антициклонічною погодою, взимку — помірні з похмурою дощовою досить вітряною циклонічною. Значні сезонні амплітуди температури повітря і розподілу атмосферних опадів, можливе випадіння снігу. Центральна Туреччина це континентальний тип клімату з холодною сніжною зимою і спекою влітку. На західному і південному узбережжі країни майже весь час тепло — субтропічнийсередземноморський клімат. Купальний сезон на узбережжі Егейського і Середземного морів починається в квітні і закінчується в листопаді. На північному узбережжі країни морський клімат вологий і помірний. У західній половині випадає понад 1000 мм опадів на рік, в східній половині в середньому 2500 мм опадів на рік.
В той же час, станом на осінь 2023 року, температура довкілля Туреччини різко зростає. Так, наприклад, 4 листопада 2023 року, за даними Головного департаменту метеорології Туреччини, до 15:00 температура повітря в місті Бурсі прогрілася до +31,7°C, що стало абсолютним рекордом листопада з 1928 року. У Стамбулі того ж дня стовпчики термометрів піднялися до +26,7 °C – цей показник майже зрівнявся з рекордом листопада 1950 року, коли було +27°C. В Ізмірі спека також встановила новий рекорд за 64 роки метеоспостережень: там повітря прогрілося до +30,2°C, а в передмісті – +32°C, при цьому середня температура листопада у місті зазвичай становила близько +14°C.
На внутрішніх плоскогір'ях Туреччини лежать великі безстічні солоні озера Ван і Туз.
Болота
Докладніше: Болота Туреччини
Льодовики
Докладніше: Льодовики Туреччини
Ґрунтові води
Ґрунти
Докладніше: Ґрунти Туреччини
Ґрунти Туреччини доволі різноманітні. У внутрішніх її районах переважають сірі та світло-бурі ґрунти напівпустель. Тут також поширені каштанові ґрунти сухих степів. У прибережних районах розпросторені коричневі ґрунти. На крайньому північному сході на узбережжі Чорного моря поблизу грузинського кордону трапляються червоноземи вологих лісів. У сухих степах Вірменського нагір'я є ділянки чорноземних ґрунтів.
На території країни спостерігаються небезпечні природні явища і стихійні лиха: помірні землетруси, особливо на півночі дуги від Мармурового моря до озера Ван; помірна вулканічна активність, сплячі вулкани Арарат, Немрут-Даг, Тендурек-Дагі, які не вивергались з XIX сторіччя.
нафтові плями в протоці Босфор від інтенсивного судноплавства.
Фізико-географічне районування
У фізико-географічному відношенні територію Туреччини можна розділити на _ райони, що відрізняються один від одного рельєфом, кліматом, рослинним покривом: .
Атлас світу / голов. ред. І. С. Руденко ; зав. ред. В. В. Радченко ; відп. ред. О. В. Вакуленко. — К. : ДНВП «Картографія», 2005. — 336 с. — ISBN 9666315467.
Атлас. 7 клас. Географія материків і океанів / Укладачі О. Я. Скуратович, Н. І. Чанцева. — К. : ДНВП «Картографія», 2014.
(англ.)Graham Bateman. The Encyclopedia of World Geography. — Andromeda, 2002. — 288 с. — ISBN 1871869587.
Російською
(рос.)Авакян А. Б., Салтанкин В. П., Шарапов В. А. Водохранилища. — М. : Мысль, 1987. — 326 с. — (Природа мира)
(рос.)Алисов Б. П., Берлин И. А., Михель В. М. Курс климатологии [в 3-х тт.] / под. ред. Е. С. Рубинштейна. — Л. : Гидрометиздат, 1954. — Т. 3. Климаты земного шара. — 320 с.
(рос.)Власова Т. В. Физическая география материков. С прилегающими частями океанов. Евразия, Северная Америка. — 4-е, перераб. — М. : Просвещение, 1986. — 417 с.
(рос.)Географический энциклопедический словарь: географические названия / под. ред. А. Ф. Трёшникова. — 2-е изд., доп. — М. : Советская энциклопедия, 1989. — 585 с. — ISBN 5-85270-057-6.
(рос.)Энциклопедия стран мира / глав. ред. Н. А. Симония. — М. : НПО «Экономика» РАН, отделение общественных наук, 2004. — 1319 с. — ISBN 5-282-02318-0.
This article uses material from the Wikipedia Українська article Географія Туреччини, which is released under the Creative Commons Attribution-ShareAlike 3.0 license ("CC BY-SA 3.0"); additional terms may apply (view authors). Вміст доступний на умовах CC BY-SA 4.0, якщо не вказано інше. Images, videos and audio are available under their respective licenses. ®Wikipedia is a registered trademark of the Wiki Foundation, Inc. Wiki Українська (DUHOCTRUNGQUOC.VN) is an independent company and has no affiliation with Wiki Foundation.