Лілійка пі́зня, або лло́йдія пі́зня (Lloydia serotina) — багаторічна рослина родини лілійних, релікт льодовикового періоду.
Вид занесений до Червоної книги України у статусі «Рідкісний». Декоративна культура. Свою видову назву отримала через порівняно пізній строк цвітіння.
Лілійка пізня | |
---|---|
Біологічна класифікація | |
Царство: | Рослини (Plantae) |
Клада: | Судинні рослини (Tracheophyta) |
Клада: | Покритонасінні (Angiosperms) |
Клада: | Однодольні (Monocotyledon) |
Порядок: | Лілієцвіті (Liliales) |
Родина: | Лілієві (Liliaceae) |
Підродина: | Lilioideae |
Триба: | Lilieae |
Рід: | Зірочки (Gagea) |
Вид: | Лілійка пізня (G. serotina) |
Біноміальна назва | |
Gagea serotina |
Невеличка трав'яниста рослина 5-25 см заввишки, геофіт. Цибулина вузька, видовжена, обгорнута разом з нижньою частиною стебла темно-бурими волокнистими рештками торішніх листків. Стебло 5-15 см заввишки, з 3-5 стебловими листками, прямостояче, при достигання плодів не полягає. Прикореневих листків два, вони ниткоподібні (1 мм завширшки), 15-35 см завдовжки, довші за стебло, інколи майже в два рази (наприклад, у карпатського підвида). Стеблові листки коротколанцетні, розширені до основи, 1-2,5 см завдовжки, верхні менші від нижніх. Завдяки дрібному вузькому листю до цвітіння лілійку пізню важко відрізнити від злака.
Квітки поодинокі (рідше по 2), двостатеві, актиноморфні, дзвоникоподібні, прямостоячі. Листочки оцвітини ланцетні обернено-яйцеподібні, тупі, 9-15 мм завдовжки. Вони забарвлені у білий колір, при основі мають жовту пляму, а також три червонувато-фіолетові жилки. Нектарники мають вигляд поперечної складки, у заглибині над якою накопичується нектар. Тичинки та стовпчик коротші за оцвітину.
Плід — обернено-яйцеподібна або куляста, тригранна коробочка 6-8 мм завдовжки. При достиганні вона розтріскується у верхній частині гнізд. Насінини численні, пласкі, у формі напівмісяця.
Зростає у субальпійському й альпійському поясі на висотах 1600-3100 м над рівнем моря. Зазвичай трапляється у щілинах між камінням, на мікротерасах або вузьких карнизах прямовисних скель, часто — на голому або ледь вкритому рештками трави субстраті. Рослина світло- і вологолюбна, морозостійка. Віддає перевагу пухким, добре аерованим, помірно зволоженим, кислим і плодючим ґрунтам, що містять домішки продуктів вивітрювання. Чутлива до перегріву, тому на півдні ареалу росте лише на північних схилах у затінку. Низькі температури і вітри лілійці допомагає переносити своєрідна муфта з решток відмерлого листя, яка покриває цибулину.
Розмножується насінням та вегетативно. Квітне у червні-липні, цьому виду властива протандрія — явище, при якому в межах однієї квітки тичинки достигають раніше за маточку. Квіти запилюються за допомогою вітру, можливе самозапилення та запилення за допомогою короткохоботкових комах, яких приваблює нектар. Плодоносить у серпні-вересні. Насіння вивільняється з плодів при розгойдуванні коробочки (балістохорія).
Лілійка пізня — аркто-альпійський вид з дуже широким ареалом, який охоплює арктичні райони та високогір'я Північної півкулі. В Європі вона зростає в Альпах та Карпатах (зокрема в Татрах і Крконоше), крім того, реліктове оселище існує у Великій Британії на теренах Національного парку Сновдонія. У зв'язку з глобальним потеплінням територія, зайнята британськими популяціями, постійно скорочується (деякі з них налічують лише по 6-16 особин), водночас, на півночі Європи виявлені нові осередки цього виду. На Сході місця зростання розташовані у горах Центральної Азії, Сибіру, Китаю, Корейського півострова, Японії і Непалу. У Північній Америці ллойдія поширена від Аляски до Нью-Мексико.
В Україні усі знахідки цієї рослини були здійснені в межах Івано-Франківської та Закарпатської областей. Переважна більшість рослин виявлена у Мармароському масиві (гора Гропа), на хребтах Свидовець (гора Близниця) і Чорногора (гори Говерла, Петрос, Великі Кози, Смотрич, Шпиці).
Через вузьку еколого-ценотичну амплітуду вид вважається уразливим. Окрім Червоної книги України він також занесений до «Переліку видів судинних рослин, що підлягають особливій охороні на території Закарпатської області» і до Червоної книги Польських Карпат. У великій небезпеці опинились британські популяції лілійки пізньої: у разі глобального потепління їм загрожує вимирання. Щоб запобігти цьому, британські вчені планують натуралізувати цей вид у горах Шотландії. Окрім кліматичних змін лілійці може зашкодити випасання овець. В Україні рослина охороняється у Карпатському біосферному заповіднику та Карпатському національному парку.
Вирощування лілійки пізньої в альпінаріях цілком можливе, втім, вона мало відома широкому загалу садівників.
Першовідкривачем виду є валійський ботанік Едвард Ллойд, прізвище якого увічнене у родовій назві рослини. Перший науковий опис здійснено Карлом Ліннеєм у 1753 році, але на той час «батько систематики» описав ллойдію під назвою Bulbocodium serotinum. Сучасні молекулярно-філогенетичні дослідження вказують на близьку спорідненість ллойдій із представниками роду Зірочки, тому деякі дослідники вважають за доцільне об'єднати ці роди і, відповідно, описують лілійку пізню під назвою Gagea serotina.
Лілійка пізня [Архівовано 26 жовтня 2014 у Wayback Machine.] в Червоній книзі України. — Переглянуто 2 січня 2015 р.
This article uses material from the Wikipedia Українська article Лілійка пізня, which is released under the Creative Commons Attribution-ShareAlike 3.0 license ("CC BY-SA 3.0"); additional terms may apply (view authors). Вміст доступний на умовах CC BY-SA 4.0, якщо не вказано інше. Images, videos and audio are available under their respective licenses.
®Wikipedia is a registered trademark of the Wiki Foundation, Inc. Wiki Українська (DUHOCTRUNGQUOC.VN) is an independent company and has no affiliation with Wiki Foundation.