Листо́к (лат.
Розміри листків найчастіше знаходяться в межах 3-12 см, однак є й цікаві винятки. Наприклад, вікторія амазонська з родини німфейних має листки діаметром до 2 м, які можуть витримати вантаж понад 50 кг, а деякі тропічні пальми мають листки довжиною 20-25 м (разом із черешком). Це бічна, зазвичай плоска, частина пагона зеленого кольору. Першими листками насінних рослин є сім'ядолі зародка. Потім завдяки заросткам верхівкової меристеми формуються надземні або підземні листки. Листкова пластинка виконує основні функції листка. Черешок виконує опорну і провідну функції, регулює положення листкової пластинки відносно напрямку світла. По черешку проходять судинно-волокнисті пучки, які з'єднують стебло з листковою пластинкою. Прилистки також можуть мати різну форму й розміри.
Листок | |
Відомий під іменем | nate[1] |
---|---|
Листок у Вікісховищі |
Листок — бічний дорсивентральний орган пагона з детермінованим (обмеженим) ростом, пристосований до здійснення фотосинтезу, газообміну, транспірації, а також може виконувати запасальну функцію, слугувати для вегетативного розмноження, навіть бути ловильним апаратом у рослин-хижаків.
На одній рослині листки бувають анатомічно та морфологічно відмінними, що є проявом пластичності цих органів. Певні сукупності листків (формації) різняться положенням, будовою та переважаючою функцією.
Пластичність листка проявляється у формуванні різних формацій, а також у здатності змінюватися під впливом умов зовнішнього середовища (гетерофілія).
Типовий листок складається з листкової пластинки (лат. lamina foliaris), черешка (лат. petiolus) та прилистків (лат. stipulae). Черешки і прилистки розвинені не на всіх листках. Листки без черешка називаються сидячими. Отже, листкова пластинка — основна частина листка. Якщо листкова пластинка одна, то листок називається простим, а якщо кілька — складним.
Наприклад, прості листки мають береза, липа, дуб, бузок, а складні — конюшина, акація, троянда. Листкові пластинки складного листа розміщуються на загальному черешку, який має назву рахіс. Цікаво, що при листопаді, кожен листочок складного листа відпадає окремо.
Як правило, на листку добре помітні жилки — провідні пучки, по яких листок отримує воду з мінеральними речовинами, а синтезовані в листку органічні речовини, відводяться до інших органів рослини. Жилки також виконують опорну функцію для клітин листка.
Виділяють 4 основні типи жилкування:
Інші типи жилкування показані на малюнку нижче.
Різноманіття зовнішнього вигляду листя просто вражає, тому природно, що виникає потреба в їх класифікації. Малюнок дає досить вичерпну картину зовнішньої морфології листкової пластинки, розглянемо деякі підходи до її класифікації.
Листкові пластинки можуть мати різну форму, риси країв, жилкування та почленованість. У більшості рослин пластинки двосиметричні, поділені за лінією голої жилки на праву та ліву частини. Вони також є дорзовентральними: їхні верхня та нижня сторони відрізняються за типом будови. Листкові пластинки вкриті волосками та восковим нальотом для захисту від надмірного випаровування та несприятливих умов.
Прості листки залежно від форми листкової пластинки можна поділити на дві великі групи:
До цієї класифікації дещо «не вписується» листок картоплі. Він є своєрідним: за формою він перистий, але розчленування неоднакове, великі долі чергуються з маленькими. Такий листок матиме назву «непарнопереривчастоперисторозсічений».
Наступна класифікація простих листків за формою краю листкової пластинки. Розрізняють:
Класифікація складних листків дещо нагадує класифікацію простих з розчленованою листковою пластинкою. Виділяють:
Листки розміщуються на пагонах у певному порядку, не затінюючи один одного. У більшості квіткових рослин (яблуня, груша, верба, осокір та ін.) розміщення листків спіральне, або чергове (вони прикріплені по одному у вузлі). Кількість листків, що замикають спіраль на стеблі, називається листковим циклом. Він може бути з одного або двох обертів спіралі на пагоні. У кожному оберті по два — п'ять і більше листків.
У бузку, глухої кропиви, гвоздики листки прикріплені парами й розміщені на стеблі один проти одного. Таке розміщення листків називають супротивним. Кожна пара відносно верхньої й нижньої пар розміщена навхрест, що сприяє кращому використанню світла.
Якщо до одного вузла прикріплені п'ять і більше листків, то таке розміщення називають кільцевим. Воно буває у хвощів, ялівцю, воронячого ока. У маренки запашної (Asperula odorata), підмаренника північного (Galium boreale) розміщення листків несправжньокільцеве. Крім двох листків, у їх кільцях є розрослі прилистки.
У рослин з прикореневими листками вони зібрані біля землі на дуже вкороченому стеблі з майже недорозвинутими меживузлями (у кульбаби, кок-сагизу), а в перший рік вегетації — у буряка, моркви та ін.
Гетерофілія (від грец. héteros — різний та phýllon — листок), або різнолистість — це відмінності у формі, розмірах та структурі листків однієї рослини.
Не всі листки на пагоні однакові. При проростанні рослини з насіння першими з'являються листки зародка — сім'ядолі. В середній частині пагона, пізніше розвиваються серединні листки. Вони зелені та характеризуються всією різноманітністю морфології, описаною вище. Верхівкові листки розвиваються в області суцвіття, це покривні листки квіток — при́квітки. Вони недорозвинуті, слабко розчленовані, часто плівчасті. Часто бувають радикально відмінними між собою розеткові (прикореневі) та стеблові листки.
Вчення про метаморфози у рослин висунув Й. В. Гете у 1790 р. Він розвивав ідею єдності всіх органів рослини, які є видозмінами (метаморфозами) листка.
Метаморфози листка виникли в процесі еволюції як пристосування рослин до певних умов. Багато видозмін листків схожі з видозмінами пагона (стебла).
зазвичай, листок складається з таких тканин:
Епіде́рміс — шар клітин, що захищають від шкідливого впливу зовнішнього середовища та надлишкового випаровування. Часто ззовні епідерміс листка вкритий воскоподібним захисним шаром — кутикулою.
Мезофіл, або паренхіма — внутрішня хлорофіловмісна тканина, що виконує основну фотосинтетичну функцію.
Мережа жилок, утворених провідними пучками, складають судини, ситоподібні трубки (елементи ксилеми та флоеми — для переміщення води, розчинних солей та цукрів) та виконують механічну функцію.
Продихи — спеціалізовані комплекси клітин, переважно розташованих на нижній поверхні листків, через які відбувається випарування води (транспірація) та газообмін.
Як і в усіх інших органів, будова листка та його функції тісно пов'язані між собою. Зверху і знизу листкова пластинка покрита епідермісом. Зовнішні стінки клітин епідермісу потовщені та вкриті кутикулою (особливо у ксероморфних рослин), але можуть бути й відносно тонкими у рослин вологих місцезростань. Бічні стінки клітин звивисті, що сприяє міцному з'єднанню їх між собою.
Як було зазначено вище, листок виконує три основні функції:
This article uses material from the Wikipedia Українська article Листок, which is released under the Creative Commons Attribution-ShareAlike 3.0 license ("CC BY-SA 3.0"); additional terms may apply (view authors). Вміст доступний на умовах CC BY-SA 4.0, якщо не вказано інше. Images, videos and audio are available under their respective licenses.
®Wikipedia is a registered trademark of the Wiki Foundation, Inc. Wiki Українська (DUHOCTRUNGQUOC.VN) is an independent company and has no affiliation with Wiki Foundation.