Лев Дави́дович Тро́цький (рос.
Лев Троцький | |
---|---|
рос. Лев Давидович Троцкий | |
Лев Троцький | |
2-й Голова Петроградської ради робітничих і солдатських депутатів | |
8 жовтня 1917 — 8 листопада 1917 | |
Попередник | Чхеїдзе Микола Семенович |
Наступник | Зінов'єв Григорій Овсійович |
1-й Народний комісар закордонних справ РРФСР | |
8 листопада 1917 — 13 березня 1918 | |
Попередник | посада запроваджена |
Наступник | Чичерін Георгій Васильович |
1-й Голова Реввійськради РРФСР-СРСР | |
6 вересня 1918 — 26 грудня 1924 | |
Попередник | посада запроваджена |
Наступник | Фрунзе Михайло Васильович |
2-й Народний комісар з військох справ РРФСР[ru] | |
14 березня 1918 — 12 листопада 1923 | |
Попередник | Подвойський Микола Ілліч |
Наступник | посада ліквідована; він же як народний комісар із військових і морських справ СРСР |
1-й Народний комісар з військових і морських справ СРСР | |
12 листопада 1923 — 25 січня 1925 | |
Попередник | посада запроваджена |
Наступник | Фрунзе Михайло Васильович |
Народився | 26 жовтня (7 листопада) 1879 Янівка, Єлизаветградський повіт, Херсонська губернія, Російська імперія |
Помер | 21 серпня 1940 (60 років) Койоакан, Мехіко, Мексика |
Похований | Grave of Leon Trotsky and Natalia Sedovad |
Відомий як | політик, дипломат, автобіограф, філософ, революціонер, військовослужбовець, історик, журналіст, письменник |
Країна | СРСР Російська імперія |
Національність | український єврей |
Alma mater | ОНУ ім. І. І. Мечникова |
Політична партія | РСДРП(б) / РКП(б) |
Батько | David Bronsteind |
Мати | Anna Bronsteind |
У шлюбі з | Соколовська Олександра Львівна , Сєдова Наталя Іванівна |
Діти | Зінаїда, Ніна, Лев, Сергій |
Рідня | сестра Ольга Каменєва |
Професія | державний діяч, письменник |
Релігія | атеїст |
Нагороди | |
Підпис | |
Роботи у Вікіджерелах | |
Висловлювання у Вікіцитатах | |
Медіафайли у Вікісховищі | |
Двічі засланець при імперському режимі, позбавлений всіх громадянських прав у 1905 році. Один із організаторів Жовтневого перевороту 1917 року, творців Червоної армії, засновників та ідеологів Комінтерну, член його Виконкому. У першому радянському уряді — нарком з іноземних справ, потім в 1918–1925 — нарком з військових і морських справ та голова Реввійськради РРФСР, потім СРСР. З 1923 р — лідер внутрішньопартійної лівої опозиції. Член Політбюро ВКП(б) в 1919—1926 роках. У 1927 році знятий з усіх посад, відправлений на заслання, 1929 року висланий за межі СРСР. У 1932 році позбавлений радянського громадянства. Після висилання з СРСР — творець і головний теоретик Четвертого інтернаціоналу (1938). Автор праць з історії революційного руху в Росії, творець капітальних історичних праць з революції 1917 року, літературно-критичних статей та автобіографії спогадів «Моє життя» (Берлін, 1930). Двічі одружений, без розірвання першого шлюбу.
Народжений в Україні як Лейба Давидович Бронштейн, був професійним революціонером і теоретиком-марксистом. У перші роки після революції 1917 року в Російській імперії в новоствореній РСФРР, потім у СРСР, був одним з найвпливовіших політиків, спершу як Народний комісар закордонних справ, а згодом як організатор і головнокомандувач Червоної армії та Воєнний народний комісар. Він був також одним із засновників Політбюро Російської Компартії.
Внаслідок жорстокої боротьби за владу з групою Йосипа Сталіна в 1920-х роках, Троцького було виключено з Комуністичної партії та депортовано з Радянського Союзу. 20 серпня 1940 року, під час перебування в Мексиці у вимушеному вигнанні, він був за наказом Сталіна смертельно поранений агентом НКВС Рамоном Меркадером. Помер наступного дня від отриманих ран.
Радянські автори дали спотворене уявлення про роль Троцького в революції (а тому спотворили і історію самої революції), ігноруючи його, фальсифікуючи факти, приховуючи документи. Цілі відрізки радянської історії були заново переписані, щоб очорнити Троцького і возвеличити Сталіна. Але маса автентичного матеріалу, що зберігся, дозволяє дати портрет цієї людини і оцінити його діяльність . |
Ідеї Лева Троцького є базою для комуністичних теорій, об'єднаних під назвою троцькізм, а також різноманітних радикальних рухів лівого спрямування.
Народився на Єлизаветградщині (нині селі Береславка, Бобринецький район, Кіровоградська область, Україна), у родині єврея-колоніста, багатого землевласника і цукрозаводчика. До 9 років жив у невеликому маєтку свого батька. Розмовною мовою його родини була змішана російсько-українська, а не широко поширений серед євреїв ідиш.
У віці дев'яти років був відданий до Одеського реального училища, де навчався до 7-го класу. Під час навчання писав вірші, перекладав українською байки Івана Крилова. Пізніше був переведений до Миколаєва, де й завершив середню освіту в Олександрівській чоловічій гімназії. Завдяки старанням Лева Бронштейна в місті 1897 року з'явилась газета «Наше дело» — одне з перших видань самвидаву Миколаєва.
Після закінчення училища намагався вступити вільним слухачем на математичний факультет. Революційну діяльність почав з 1896 року. У справі Південноросійського робітничого союзу був заарештований і засланий до Сибіру (1898). Псевдонім Троцький запозичив у наглядача одеської в'язниці. У Московській пересильній в'язниці обвінчався з Олександрою Соколовською, засудженою в тій же справі Південноросійського робітничого союзу і як законне подружжя вони разом були відправлені на заслання в селище Усть-Кут Преображенської волості, де в подружжя народилося двоє дітей. У 1902 році утік за кордон, де брав участь у виданні газети «Искра» і співпрацював з Леніним; за революції 1905 року повернувся в Росію і був спільно з Парвусом організатором Ради робочих депутатів у Санкт-Петербурзі, а потім і його головою. 1913 року Троцький очолив ліву групу Російської соціал-демократичної робочої партії «міжрайонців», яка влітку 1917 року увійшла до складу більшовицької партії.
На початку Першої світової війни Троцький перебував у Відні. Побоюючись того, що він як російський підданий може бути інтернований (хоча він і був позбавлений громадянських прав судом у 1907 році), Троцький 3 серпня 1914 року виїхав у Цюрих. У 1914—1916 роках жив у Парижі, де працював у соціалістичній газеті «Наше слово», з якої він витіснив Мартова. 14 вересня 1916 році газета була заборонена, а Троцький — висланий із Франції за антивоєнну пропаганду. Після того, як Велика Британія, Італія і Швейцарія відмовилися його прийняти, Троцький попрямував до Іспанії.
Незабаром після прибуття до Мадрида Троцький був заарештований і через кілька днів висланий у Кадіс як «небезпечний анархіст». З Кадіса його збиралися вислати до Гавани, але після бурхливих протестів скасували це рішення. 25 грудня 1916 року Троцький під наглядом іспанської поліції відбув із Барселони до Нью-Йорку на пароплаві «Монсерат», куди й прибув 13 січня 1917 року.
Лютнева революція застала Троцького в Нью-Йорку, і він не зміг безпосередньо брати участь у революційних подіях. Так само, як і для Леніна, революція у Росії стала для Троцького несподіванкою. Ще 16 січня в статті, що супроводжувала інтерв'ю Троцького нью-йоркської єврейської газети «Форвертс»[en], кореспондент заявив, що «товариш Троцький залишиться з нами … принаймні до кінця війни».
Проте 27 березня 1917 року Троцький попрямував до Росії на норвезькому пароплаві «Хрістіаніафьорд» через канадський порт Галіфакс.
У Галіфаксі його, однак, інтернувала британська влада — за однією з версій, причиною затримання стала відсутність російських документів (на думку Ентоні Саттона, Троцький мав американський паспорт, виданий нібито особисто президентом Вудро Вільсоном, з доданими візами для в'їзду в Росію і британської транзитної). Крім того, влада побоювалася, що Троцький своїми діями може підірвати стабільність у Росії. Формально британці діяли на підставі «чорних списків» неблагонадійних осіб, складених ще імператорським урядом. Троцький пробув у британському концтаборі для інтернованих моряків німецького торгового флоту (місто Амхерст, Нова Шотландія) близько місяця. Разом з ним були інтерновані дружина, двоє синів і ще п'ятеро російських соціалістів, імена яких були записані як Микита Мухін, Лейба Фішел, Костянтин Романченко, Григорій Чудновський і Гершон Мельничанський. За деякими джерелами, Троцький намагався провадити в канадському концтаборі соціалістичну агітацію , після чого інтерновані германські офіцери заявили протест британській владі. За заявою коменданта концтабору, «ця людина володіє неймовірною харизмою. Буквально через кілька днів він став найпопулярнішою людиною в таборі».
Троцький відмовився сходити з пароплава добровільно, так що його довелося виносити силою, на руках, а начальник концтабору полковник Морріс, який воював у Другу англо-бурську війну, заявив йому: «Трапилися б ви мені на південноафриканському узбережжі…».
Сам Троцький так описує своє перебування в концтаборі:
Військовий табір «Amherst» містився в старому, до останньої ступеня запущеному будинку чавуноливарного заводу, забраного у власника-німця. Нари для спання розташовані були в три ряди вгору і в два ряди углиб з кожної сторони приміщення. У цих умовах нас жило 800 чоловік. Не важко собі уявити, яка атмосфера панувала в цій спальні ночами. Люди безнадійно юрмилися в проходах, штовхали один одного ліктями, лягали, вставали, грали в карти або в шахи … З 800 полонених, у товаристві яких я провів майже місяць, було близько 500 матросів з затоплених англійцями німецьких військових кораблів, близько 200 робітників, яких війна застала в Канаді, і близько сотні офіцерів і цивільних полонених з буржуазних кіл. | ||
— Троцький Л. Д. Моя жизнь. — Берлин, 1930. — Т. 1.(рос.) |
На вимогу Петроградської ради і міністра закордонних справ Тимчасового уряду Мілюкова британська влада відпускають Троцького. 29 квітня він виходить з концтабору і вирушає до Росії на данському пароплаві через Швецію.
4 травня 1917 року Троцький прибуває у Петроград. Його зустрічають кілька соціалістів, однак в цілому ця зустріч не мала нічого спільного з тією пишнотою, з якою в квітні на Фінляндському вокзалі зустріли Леніна. Прямо з вокзалу Троцький відправляється на засідання Петроради. На знак визнання колишніх заслуг (під час революції 1905 року Троцький був головою Петроради) йому надають місце у виконкомі Петроради з дорадчим голосом.
Після повернення Троцький стає лідером фракції «міжрайонців», що вимагала відновлення єдності РСДРП. Суттєвих ідеологічних відмінностей між фракціями «міжрайонців» і більшовиків не було: і ті, й інші підтримували гасла розпуску Тимчасового уряду («переростання буржуазної революції в соціалістичну») і негайного миру («демократичний світ без анексій і контрибуцій»). До складу «Міжрайонки» входив ряд здібних агітаторів на чолі з Троцьким, проте сама по собі ця організація була занадто слабкою і нечисленною, щоб діяти як незалежна партія; до моменту прибуття Троцького з еміграції фракція якраз обмірковувала своє можливе злиття з більшовиками або яким-небудь іншим лівим угрупуванням.
Заарештований в липні 1917 року за організацію безладів, 15 вересня Тимчасовим урядом випущений з в'язниці.
У Петрограді його обрано членом ЦК більшовицької партії і головою Петербурзького військово-революційного комітету, що керував Жовтневим переворотом.
1918 року Йосип Сталін писав у газеті «Правда»:
Уся робота з практичної організації повстання відбувалась за безпосереднього керівництва голови Петроградської ради Троцького. Можна з певністю сказати, що швидким переходом гарнізону на бік Ради й умілою постановкою роботи Військово-Революційного Комітету партія зобов'язана перш за все і головним чином т. Троцькому | ||
— Сталин И. Роль виднейших деятелей партии. — Правда : газета. — 1918. — № 241. — 6 ноября. (рос.) |
10 лютого (28 січня ст.ст.) 1918 року оголосив декларацію: миру не підписуємо, війну припиняємо, армію демобілізуємо. Після цього він із делегацією повернувся в Петроград, а Брестський мир підписувала нова делегація РРФСР — Сокольников і Чичерін. 24 лютого 1918 року Володимир Ленін писав:
Троцький мав рацію, коли сказав: мир може бути тричі нещасним миром, але не може бути сороміцьким, ганебним, нечистим миром мир, що закінчує цю стократно сороміцьку війну | ||
— Ленин Н. К истории вопроса о несчастном мире. — Правда : газета. — 1918. — № 34. — 11 (24) февраля. (рос.) |
1918—1925 роки — народний комісар військово-морських справ, організатор перемог Червоної армії над білими генералами і усіма ворогами радянської влади.
Вважаючи себе лівішим від Леніна, Троцький часто розходився з ним, але співпрацював з меншовиками, потім знову повернувся до більшовицької партії, а по смерті Леніна очолив Ліву опозицію, до якої пізніше приєдналися всі ліві течії в більшовизмі.
Після організації публічної троцькістської демонстрації 7 листопада 1927 року виключений з партії і засланий до Алма-Ати. При виключенні із партії він відкрито погрожував, що повернеться до керівництва ВКП(б) і розстріляє Й. Сталіна та його прибічників.
1929 року за наказом Сталіна висланий із СРСР.
За кордоном організував IV Інтернаціонал, який об'єднував ліві течії в комунізмі (троцькізм); видавав у Парижі «Бюллетень оппозиции» і керував з-за кордону троцькістським підпіллям в СРСР.
За наказом керівників СРСР (Й. Сталін та ін.) забитий агентом НКВС у Мексиці.
Троцький був визначним теоретиком марксизму, талановитим публіцистом і блискучим оратором. З Леніним, який називав його найвидатнішою постаттю в ЦК РКП(б), Троцький розходився в питаннях оцінки ролі селянства, а звідси й характеру пролетарської революції. Селянство, за Троцьким, як дрібновласницький клас, ворожий соціалізмові і не може бути союзником пролетаріату; тому революція в Росії може перемогти лише за умови, що вона буде перманентна, тобто відразу перекинеться на Захід. Виходячи з цього, Троцький у 1923 відстоював військовий похід на Європу. Розпочату в кінці 1920-х pp. індустріалізацію Троцький пропонував фінансувати коштом посиленого оподаткування заможного селянства, але рішуче заперечував сталінську колективізацію. Цю концепцію Троцького пізніше, застосовуючи суцільну колективізацію й прискорену індустріалізацію, перехопив Й. Сталін. Але в 20-их pp. їх розходження, зокрема в питанні побудови соціалізму в одній країні (можливість якої Троцький заперечував) і в питанні колективізації набрали гострого конфлікту, в якому, спираючись на збудований ним партійний апарат і цілковитий затиск партійної демократії, переміг Сталін, який протягом десятиліття по вибуттю Троцького з СРСР винищив і всіх його послідовників.
Троцький боровся проти самостійної УНР як «буржуазної держави», але разом з ЦК РКП(б) не протиставляв їй самостійної Радянської України, а лише підлеглу Москві УСРР.[джерело?]
Опинившись за кордоном, Троцький виступив з низкою статей на оборону самостійності УРСР.
До Другої світової війни троцькізм на Заході мав незначний вплив, головним чином в колах лівої інтелігенції, але в 1960-их pp. відродився в активізації крайньо лівих течій комуністичного руху в різних частинах світу і сьогодні є головним виразником «антитоталітарного» (антисталінського) лівого руху по всьому світу.
Троцький відіграв визначальну роль в революції 1917-22 рр. в Радянській Росії. Був прибічником теорії постійної (перманентної) революції у суспільстві. Він і його прибічники привселюдно відстоювали необхідність подальшого поширення революції в усьому світі. На відміну від них Сталін і його прибічники відстоювали необхідність закріплення досягнень революції в СРСР («побудову соціалізму в окремо взятій країні»). Незважаючи на поразку Троцького і його еміграцію, позиції прибічників його ідеї і методів залишались сильними в нижчих ланках радянського державного апарату аж до 1935-37 рр. («Великої Репресії»), коли влада вже повністю перейшла до рук «сталіністів».
24 серпня 1940 року газета «Правда» відреагувала на смерть Лева Троцького редакційною статтею «Смерть міжнародного шпигуна». «У могилу зійшла людина, — говорилося у статті, — чиє ім'я з презирством і прокляттям вимовляють трудящі в усьому світі, людина яка протягом багатьох років боролася проти справи робітничого класу і його авангарду — більшовицької партії… Найближчі сподвижники Троцького уже з 1921 року були агентами іноземних розвідок, були міжнародними шпигунами. Вони на чолі з Троцьким ревно служили розвідкам і генеральним штабам Англії, Франції, Німеччини, Японії… Його вбили його ж прибічники. З ним покінчили ті ж терористи, яких він вчив убивати з-за рогу, зрадництву і злодіянням проти робітничого класу, проти Країни рад. Троцький, який організував злодійське вбивство Кірова, Куйбишева, Максима Горького, став жертвою своїх же власних інтриг, зрад, злодіянь…»
У 1939 році, коли знову гостро постало українське питання Троцький висунув гасло: «Єдина вільна і незалежна робітничо-селянська Україна!» У своїх наступних статтях з «Бюлетеню опозиції» («Незалежність України та сектантська плутанина», «Демократичні кріпосники та незалежність України») він боронив його у полеміці з російською еміграцією та деякими колишніми соратниками.
До своєї еміграції за кордон Троцький зображувався в радянській літературі як один з головних героїв революції. Після періоду боротьби за владу і репресій в радянському держапараті у 1920-30-х роках ім'я Троцького замовчувалося і його роль в революції применшувалася. Така ситуація фактично існувала аж до періоду перебудови в середині 1980-х років, коли в СРСР його знову почали визнавати як одного з діячів революції.
Вікіцитати містять висловлювання від або про: Троцький Лев Давидович |
This article uses material from the Wikipedia Українська article Троцький Лев Давидович, which is released under the Creative Commons Attribution-ShareAlike 3.0 license ("CC BY-SA 3.0"); additional terms may apply (view authors). Вміст доступний на умовах CC BY-SA 4.0, якщо не вказано інше. Images, videos and audio are available under their respective licenses.
®Wikipedia is a registered trademark of the Wiki Foundation, Inc. Wiki Українська (DUHOCTRUNGQUOC.VN) is an independent company and has no affiliation with Wiki Foundation.