Строкатка Степова: вид ссавців

Довжина тіла — 85–105 мм; хвіст короткий (10–18 мм), порівнянний з довжиною задньої лапки (13–16 мм). Ступні задніх ніг густо вкриті волоссям. Хутро спини попелясто-сіре з жовтим відтінком. На спині уздовж хребта від носа до хвоста проходить темна смуга.

Землерий, утворює великі колонії, які риють розгалужені нори протяжністю в сотні квадратних метрів. Має переважно сутінкову активність, взимку активний і вдень. Харчується вузьколистими зерновими й полинами. Крім того споживає цибулини, бульби, а іноді й комах. L. lagurus є здобиччю для багатьох хижих ссавців і птахів, в тому числі: степовий тхір, горностай, ласка, лисиця, домашні коти, пугач, канюк, лунь і боривітер.

Розмноження — протягом всього теплого періоду року, плодить по 5–7 малят до 6 разів на рік. Живуть 1–2 роки. Коли популяція досягає піку населення відбувається кочівля.

 

Мешкає у степах і напівпустелях на висотах від рівня моря до 2.800 над рівнем моря. Вихідний природний ареал лежить на схід від Волги. На початку 20 ст. в період зростання транспортних перевезень та подальшого «колгоспного будівництва» вид проник на правобережжя Волги, а пізніше й Дону, ставши високо інвазійним. Відбулися величезні спалахи його чисельності й розширення ареалу на захід до Дніпра, що багаторазово описано під назвою «мишиних пошестей». Особливо великими були спалахи чисельності в роки, коли урожай не збирали, зокрема у 1932—1933 рр., що докладно описано у багатьох працях (наприклад, Мигулін, 1938).

На сьогодні вид зареєстровано в Україні (південний схід), Російській Федерації (фрагментарно), Казахстані, Киргизстані (схід), Монголії (на заході), Китаї (на північному заході).

Включено до Червоної книги України у зв'язку з помітним скороченням чисельності виду та у зв'язку з тим, що його відносили до переліку видів-аборигенів степу, фауна якого визнана найбільш вразливою і такою, що потребує першочергових заходів охорони. Більшість його знахідок пов'язана з агроценозами, зокрема з посівами озимини. Чисельність виду скорочується, ймовірно, через посилення біотехнічних заходів.

Зазвичай вид не обліковується стандартними пастками-мишоловками, і показники його чисельності при стандартних обліках є суттєво заниженими. Найповніші дані про наявність і відносну чисельність виду можна отримати при розборі й аналізі вмісту сов'ячих пелеток.

• Tsytsulina, K., Formozov, N., Zagorodnyuk, I., Batsaikhan, N. & Sheftel, B. 2008. Lagurus lagurus. In: IUCN 2013 [Архівовано 16 грудня 2013 у Wayback Machine.]
• Червона книга України: Строкатка степова Lagurus lagurus (Pallas, 1773) [Архівовано 8 грудня 2010 у Wayback Machine.]
• Загороднюк І. Польовий визначник дрібних ссавців України. — Київ, 2002. — 60 с. [Архівовано 9 березня 2022 у Wayback Machine.] (Праці Теріологічної школи, випуск 5).
• Загороднюк І. В.  Поширення і чисельність Lagurus (Mammalia) в Україні [Архівовано 21 грудня 2014 у Wayback Machine.] // Вісті Біосферного заповідника «Асканія-Нова». — 2009. — Том 11. — С. 77–91.
• Rountrey, A. 2006. "Lagurus lagurus" (On-line), Animal Diversity Web [Архівовано 3 серпня 2016 у Wayback Machine.]

Це незавершена стаття з теріології. Ви можете допомогти проєкту, виправивши або дописавши її.