Хвіст

Наявність хвоста у значенні цього слова характерне тільки для хордових.

Хвіст
Код MCN	0206.29.10
Хвіст у Вікісховищі

У багатьох водних тварин хвіст не різко відокремлений від тулуба та має розвинений плавець — головний орган локомоції. У наземних хребетних хвіст не виконує функцію локомоції, проте у багатьох слугує додатковим органом пересування (хвостаті земноводні, плазуни). У безхвостих земноводних хвостовий відділ хребта зростається у одну кістку — уростиль. У сучасних птахів хвостовий відділ вкорочений та утворює пігостиль, який несе стернові пера.

У ссавців хвіст утворений 3—49 хребцями, може виконувати хапальну функцію, допомагати при лазінні (опосум, деякі мурахоїди та мавпи), слугує органом опори та своєрідним кермом у деяких стрибаючих тварин (кенгуру, тушканчики, земляний заєць), відіграє роль парашуту (вивірка, вовчок). У китів та сирен на короткому хвості розвинений плавець. У багатьох ссавців хвіст редукований (наприклад, людина, сліпак).

У людини хвіст наявний у зародку на ранніх стадіях розвитку. Наявність хвоста у після зародковий період — приклад атавізму.

Іноді в переносному значенні слово хвіст використовується для позначення відособлених задніх відділів тіла в деяких групах безхребетних, що не відносяться до хордових. Так, наприклад, іноді говорять про хвіст скорпіонів (називаючи так опістосому). Слід зазначити, що в цих випадках «хвіст» містить кишку. У ще загальнішому розумінні хвостами називають будь-які хвостоподібні вирости на яких завгодно частинах тіла (наприклад, хвостики на крилах метеликів).

• Куприкова кістка
• Хребет
• Ріпиця

•  
  Хвіст риби (Lactoria cornuta)
•  
  Хвіст алігатора (Alligator mississippiensis)
•  
  Хвіст зебри (Equus grevyi)
•  
  Хвіст бегемота (Hippopotamus amphibius)
•  
  Хапальний хвіст мавпи (Ateles fusciceps)
•  
  Хвіст кита
•  
  Гекон, що втратив хвіст в результаті автотомії
•  
  Хвіст скорпіона
•  
  Хвіст кози
•  
  Хвіст котячого лемура
•  
  Хвіст білки
•  
  Хвіст носухи

• Биологический энциклопедический словарь / Гл. ред. М. С. Гиляров. — М. : Сов. энциклопедия, 1986. — 831 с.