Лес: седиментарна порода

Потужність лесових нашарувань становить від кількох десятків сантиметрів до кількох десятків метрів на вододілах та схилах терас давніх долин.

Лес
Льос

осадова гірська порода
Загальні відомості
Мінеральний склад	кварц, польові шпати, слюда, рогова обманка, каолініт, монтморилоніт
Ідентифікація
Колір	сірувато-жовтий, іноді бурий або червонувато-бурий
Використання
Лес у Вікісховищі

Суглинок (рідше супісок) палево-жовтого кольору, пилуватий, пористий, нешаруватий, із значним вмістом карбонатів кальцію (до 15–30 %). Лес складається загалом з пилуватих частинок розміром від 0,05 до 0,005 мм (до 60 %), глинистих частинок розмірами менше ніж 0,005 мм (до 10–20 %) і піщаних частинок розмірами 0,1–0,25 мм (до 7 %).

У мінералогічному складі в лесах переважають кварц, менше — польові шпати, слюда, рогова обманка і глинисті мінерали (каолініт і монтморилоніт). У лесовій товщі трапляються черепашки наземних молюсків і карбонатні конкреції значних розмірів (до 2–5 см). В окремих шарах присутні зернятка вулканічного попелу, що був принесений за сотні кілометрів. Інколи можна зустріти залишки кісток ссавців: гризуни, мамут.

У лесовій товщі є кілька горизонтів викопних ґрунтів. Лес має стовпчасту структуру і в природних умовах під дією ерозії утворює вертикальні урвища. Пористість лесового горизонту становить 40–55 %. Досить поширені мікроканали (макропори, сліди рослинних залишків, корінців). При надмірному зволоженні нерівномірно ущільнюється, просідає.

Походження лесу остаточно не з'ясовано. Існує кілька гіпотез:

• еолова (найпоширеніша) — утворення внаслідок нагромадження сухого пилу в сухих степах, куди його переносить вітер. Під час тертя частинки пилу отримують електростатичний заряд, а під час осідання вони міцно об'єднуються з частинками, що несуть протилежний заряд. Це пояснює міцні механічні властивості ґрунтів. Запропонована німецьким вченим Фердінандом Ріхтгофеном у 1877 році, розвинута радянським вченим В. П. Обручевим.
• делювіальна;
• водно-льодовикова;
• ґрунтова — процес накопичення мінералів відбувається різними шляхами, а формування властивостей — за рахунок вивітрювання та ґрунтоутворення. Лес — материнська порода для чорноземів та сіроземів. Гіпотезу запропонував радянський вчений Лев Семенович Берг.

Леси поширені майже на всіх материках у теплих посушливих районах помірного поясу, найбільше в Азії та обох Америках. У Євразії — на значних площах України, Казахстану, Західного Сибіру, Північного Кавказу.

Лесові ґрунти України

 

В Україні леси поширені переважно в степу та лісостепу, де він є материнською породою для чорноземів.

В Україні лесові ґрунти займають 65–70 % території — здебільшого на надзаплавних та вододільних терасах річок.

Для лесових ґрунтів властиві: невелика щільність (ρ = 1,25–1,55 т/м³), низька вологість (W = 0,1–0,2), значна пористість (більш 50 %). Коефіцієнт водонасичення лесового ґрунту менший, ніж Sr = 0,6, хоча в деградованому стані цей показник може бути більшим. Показники механічних властивостей лесового ґрунту в природному стані та після зволоження дуже відрізняються.

Лес використовується для виготовлення цегли (саман), особливо в Китаї, для створення дамб та гребель. Через зволоження порода може ущільнюватись, внаслідок чого бувають провали ґрунту.

• Глинисті породи
• Лесовидні породи
• Еолові відклади

1. Тутковский П. А. К вопросу о способе образования лесса // Землеведение, 1899, книга 1—2. (рос.)
2. Берг Л. С. О почвенной теории происхождения лесса. Известия Географического Института, выпуск 6. — Л., 1926. (рос.)
3. Бондарчук В. Г. О физико-географических условиях образования лёсса и гумусовых горизонтов юга СССР / Труды Института географии АН СССР. Выпуск 37. М. — Л., 1946. (рос.)
4. Леси і палеоліт Поділля: тези доповідей ХІХ українсько-польського семінару, Тернопіль, 23-27 серп. 2015 р. — Львів: ЛНУ, 2015. — 90 с. — ISBN 978-966-02-7678-9. (рос.)
5. Обручев В. А. Избранные работы по географии Азии. Том 3. — М., 1951. (рос.)
6. Приклонский В. А., Ананьев В. П. Лёссовые породы СССР и их строительные свойства, ч. 1. — Л., 1959. (рос.)
7. Кригер Н. И. Лесс, его свойства и связь с географической средой. — М., 1965. (рос.)
8. Guenther E. W. Sedimentpetrographische Untersuchung von Lössen, Tl 1, Köln, Graz, 1961. (нім.)

• Лес, льос [Архівовано 14 вересня 2020 у Wayback Machine.] // Українська мала енциклопедія : 16 кн. : у 8 т. / проф. Є. Онацький. — Буенос-Айрес, 1960. — Т. 4, кн. VII : Літери Ле — Ме. — С. 827. — 1000 екз.