Часів Яр

Адміністративний центр Часовоярської міської громади. Населення 14 тис. осіб (2011). Статус міста з 1938 року.

Часів Яр
Герб Часів Яру Прапор Часів Яру
Основні дані
Країна	Україна
Область	Донецька область
Район	Бахмутський район
Громада	Часовоярська міська громада
Засноване	1876
Статус міста	з 1938 року
Населення	▼ ~600-700 (20.04.2024)
Площа	18 км²
Поштові індекси	84551-84556
Телефонний код	+380-6274
Координати	48°34′32″ пн. ш. 37°49′24″ сх. д. / 48.57556° пн. ш. 37.82333° сх. д. / 48.57556; 37.82333 37°49′24″ сх. д. / 48.57556° пн. ш. 37.82333° сх. д. / 48.57556; 37.82333
Висота над рівнем моря	227 м
Водойма	річка Грузька
Назва мешканців	часовоя́рець часовоя́рка часовоя́рці
Відстань
Найближча залізнична станція	Часів Яр
До обл./респ. центру
- фізична	67,1 км
- залізницею	109 км
- автошляхами	77 км
До Києва
- фізична	565 км
- залізницею	735 км
- автошляхами	674 км
Міська влада
Адреса	84551 Донецька обл., м. Часів Яр, вул. Цілинників, 1, 7-20-53
Вебсторінка	Часовоярська міська рада
Міський голова	Опанасенко Ольга Михайлівна
Часів Яр у Вікісховищі Карта Часів Яр Часів Яр

Місто знаходиться за 10 км від м. Бахмут, до обласного центру приблизно 65 км.

До Часовоярвської міської громади входить 2 села та 1 селище, а саме село Григорівка, село Богданівка та селище Калинівка, докладніше про Часовоярвську міську громаду.

У місті є кілька ставків, таких як: «Ставок Дніпровський», «Ставок Центральний», «Хлібопекарський Ставок» та «Ставок 30-ти річчя» також через місто тече Канал Сіверського Донця

За даними 1859 року Грузьке (Плещеєве), панське село, над Грузькою, 16 господ, 114 осіб.

Місто постраждало внаслідок Голодомору 1932—1933 років: кількість встановлених жертв — 387 людей.

У Часів Ярі за радянських часів був найбільший в Україні й один з найбільших в СРСР комбінат вогнетривких виробів, який виник на базі багатого родовища високоякісних вогнетривких глин (площа родовища бл. 2000 га, почато експлуатацію у 1880-х роках); випускає широкий асортимент вогнетривких виробів.

Інші заводи: Часовоярський ремонтний завод, залізобетонних виробів та дослідно-експериментальний.

У місті діє краєзнавчий музей.

Російсько-українська війна

Після початку війни на Сході України у 2014—2022 роках у місто був переміщений 65-й військовий мобільний госпіталь Збройних Сил України.

9 липня 2022 року російськими обстрілами міста був знищений вокзал і частково зруйновано два п'ятиповерхові будинки.

За попередніми даними удар був завданий балістичними ракетами ОТРК «Искандер».

Один із будинків, у який влучили російські окупанти, — це гуртожиток, де перебували цивільні люди. Було повністю знищено два під'їзда.

Рятувальні та пошукові роботи були завершені вранці 14 липня 2022 року. З-під завалів дістали 48 тіл загиблих, серед них одна дитина. Врятувати вдалось 9 постраждалих.

Через війну населення міста впало в 15 разів. Станом на березень 2024 року в Часовому Яру перебуває близько 790 людей. Переважно, це пенсіонери, які відмовляються від евакуації. Решта населення числяться, як ВПО.

За даними перепису 2001 року, населення міста становило 16 767 осіб, із них 52,39 % зазначили рідною мову українську, 46,62 % — російську, 0,16 % — вірменську, 0,14 % — циганську, 0,10 % — білоруську, 0,06 % — румунську, 0,01 % — грецьку, гагаузьку та німецьку мови.

Внаслідок евакуації мирного населення в громаді залишається близько 690 осіб, більшість з них пенсіонери.

Уродженцями міста є:

• Гагін Віктор Іванович (1934—2016) — письменник і краєзнавець.
• Шамшур Анатолій Іванович (1924—1943) — Герой Радянського Союзу.

 

 

• Водонапірна вежа Шухова, яка розташована на території ПАТ «Часівоярський вогнетривкий комбінат». 5 листопада 2019 її внесено до Переліку як щойно виявлений об'єкт науки і техніки за категорією національного значення. Водонапірна башта в м. Часів Яр — це єдиний витвір видатного інженера В. Шухова, що зберігся на сході України.
• Скіфський курган, на якому встановлено триангуляційну вишку, що слугує вказівником географічних координат на місцевості.
• Ботанічний заказник «Рідкодуб'я» — заснований 1972 року і налічує більше сотні дубів, віком від 200 до 400 років.

• Енциклопедія українознавства : Словникова частина : [в 11 т.] / Наукове товариство імені Шевченка ; гол. ред. проф., д-р Володимир Кубійович. — Париж — Нью-Йорк : Молоде життя, 1955—1995. — ISBN 5-7707-4049-3.
• Василь Пірко Заселення Степової України в XVI—XVIII ст. // Донецьк: Укр. центр, 1998. — 124 с.
• Петро Лаврів. Моя земля — земля моїх батьків. Донецьк, Український культурологічний центр, Донецьк: Донецьке обласне Товариство української мови ім. Т. Г. Шевченка, РВП «Лебідь». 1995. 64 с. [Архівовано 20 грудня 2016 у Wayback Machine.]
• Пірко В. О. Заселення Донеччини у XVI—XVIII ст. (короткий історичний нарис і уривки з джерел) [Архівовано 20 грудня 2016 у Wayback Machine.] / Український культурологічний центр. — Донецьк: Східний видавничий дім, 2003. — 180 с.
• Петро Лаврів. Історія південно-східної України. Львів. «Слово», 1992. 152с. ISBN 5-8326-0011-8
• Алфьоров М. А. Урбанізаційні процеси в Україні в 1945—1991 рр: Монографія/ М. А. Алфьоров — Донецьк: Донецьке відділення НТШ ім. Шевченка, ТОВ «Східний видавничий дім» 2012. — 552 с.
• Алфьоров М. А. Міграційні процеси та їх вплив на соціально-економічний розвиток Донбасу (1939—1959 рр.): монографія / М. А. Алфьоров; Укр. культурол. центр, Донец. від-ня Наук. т-ва ім. Шевченка. — Донецьк, 2008. — 192 с.

Це незавершена стаття з географії Донецької області. Ви можете допомогти проєкту, виправивши або дописавши її.