Кете Колльвіц: німецька мисткиня (1867-1945)

Пацифістка.

Кете Колльвіц
нім. Käthe Kollwitz
Ім'я при народженні	нім. Käthe Schmidt
Народилася	8 липня 1867(1867-07-08)[2][3][…] Кенігсберг, Східна Пруссія, Північнонімецький союз[5]
Померла	22 квітня 1945(1945-04-22)[1][2][…] (77 років) Моріцбург, Третій Рейх[1][6][7]
Поховання	Центральний цвинтар Фрідріхсфельдеd
Країна	Веймарська республіка  Німецька імперія[8]
Діяльність	художниця-граверка, рисувальниця, літографка, художниця-плакатистка, ілюстратор, скульпторка, автобіографка, дизайнерка, графікеса, художниця, архітектурний кресляр, мисткиня
Галузь	ритина, малюнок і скульптура
Alma mater	Академія Жуліана і Art Academy Königsbergd
Вчителі	Людвіг фон Гертеріхd
Відомі учні	Kate Steinitzd і Marianne Fiedlerd
Знання мов	німецька[2][9]
Членство	Берлінська академія мистецтв і Берлінський сецесіон[10]
Напрямок	експресіонізм[11]
Жанр	портрет[6][12] і фігуративізм[6][12]
Magnum opus	Woman with Dead Childd і Mother with her dead sond
Партія	Соціал-демократична партія Німеччини
Конфесія	лютеранство
Родичі	Марія Матрай
Брати, сестри	Conrad Schmidtd і Lisbeth Sternd
У шлюбі з	Karl Kollwitzd[13]
Діти	Hans Kollwitzd і Peter Kollwitzd
Нагороди	Villa Romana Prized (1906)
IMDb	ID 0464247
Висловлювання у Вікіцитатах  Медіафайли у Вікісховищі

Кете Кольвіц
Käthe Kollwitz
Ім'я при народженні	Кете Шмідт
Народилася	8 липня 1867(1867-07-08) Кенігсберг, Східна Пруссія
Померла	22 квітня 1945(1945-04-22) (77 років) Моріцбург біля Дрездена, Саксонія
Національність	Німеччина
Громадянство	Веймарська республіка  Німецька імперія[8]
Жанр	Графіка, скульптура
Навчання	Академія Жуліана і Art Academy Königsbergd
Вплив	німецька готика, експресіонізм
Працювала в містах	Берлін
Основні роботи	скульптури, графічні цикли

Народилась у Східній Пруссії, в місті Кенігсберг у Карла (1825—1889) та Катерини Шмідт (1837—1925). Карл вивчав право, але за ліві політичні погляди постраждав і під політичним тиском був вимушений працювати будівничим. Дитинство Кете пройшло в Кенігсберзі, де вона мешкала з батьками з 1867 по 1885 рр. З 1881 року почала опановувати художні техніки у гравера Рудольфа Мауера, живопис та гравюру у художника Густава Науджока. Перші графічні твори Кете належать до 1885-86 рр.

Художнє навчання продовжила в Берліні, але повернулася до Кенігсберга, де навчалася в місцевій художній академії. Перебралася до Мюнхена, де навчалася до 1889 р. (її вчитель — Людвіг фон Гертеріх). Серед художніх авторитетів молодої художниці — символіст-віртуоз, салонний художник Макс Клінгер.

1891 року вступила в шлюб з Карлом Кольвіцем, лікарем, що отримав посаду в робітничій касі, і пара оселилася в північному районі Берліна, де мешкали представники прусського пролетаріату, найбільш пригнобленого в тогочасній країні. Там Кольвіци мешкали багато років, Кете народила двох синів. Тож Кете Кольвіц добре знала драматичне життя бідняцького району.

 

 

У лютому 1893 р. Кете Кольвіц бачила генеральну репетицію п'єси Гауптмана «Ткачі». Гостросоціальна вистава про стан пригноблених була такою сміливою, що поліція Берліна заборонила театру її публічний показ і твір зняли з репертуару. Кольвіц, під враженням від вистави і її цензурної заборони, розпочала новий графічний цикл, що став і продовженням забороненої вистави, і ілюстраціями до драми Гауптмана. Кольвіц почала самостійно вивчати тему і як історичний свідок, і як художниця. Праця над серією розтяглася на п'ять років (1893—1898). Чотири роки вона витратила на підготовку, бо недостатньо знала техніку офорту. Перші аркуші серії виконані в техніці чорно-білої літографії, останні — в техніці офорту. Майстриня йде за сюжетом, назви аркушів кажуть самі за себе:

• «Нужда»
• «Смерть жінки-матері»
• «Нарада»
• «Хода зі скаргою»
• «Штурм» (штурм вілли фабриканта або «Біля воріт магнатського парку»)
• «Поразка» або «Кінець».

Аркуш «Штурм» витримує порівняння з віртуозними гравюрами М. Клінгера. Але Клінгер веде розповідь про поблеми буржуа як представник буржуа в обмеженому просторі закритих для сторонніх особняків і приватних парків. Їм байдужі трагедії невдах, що поза мереживними ґратами приватних парків.

•  
  М.Клінгер «Біля воріт парку»
•  
  М.Клінгер «Поцілунок»
•  
  М.Клінгер «Жадана ніч»
•  
  М.Клінгер «Нова мрія про щастя»

 

Нічого спільного з метушнею буржуа та персонажами Клінгера не мають знедолені Кете Кольвіц. Їх проблеми — голодні діти, хвороби і смерть близьких, сироти, безгрошів'я, відчай.

Майстриня в серії подає саме тих, кого і довічно будуть утримувати в пазурах трагедії невдах, що бідкаються поза ґратами приватних парків багатіїв. В її аркуші «Біля воріт парку» розгнівані, доведені до відчаю повсталі грюкають у зачинену браму, викопують бруківку, беруться до штурму заміської резиденції фабриканта, що не побажав вислухати знедолених. Аркуш ясно подав політичні позиції Кольвіц, її прихильність в непримиренному конфлікті сторін.

Вагання мисткині викликав кінець серії. Вона навіть намагалася створити символічний аркуш з величною жінкою-алегорією з мечем над закривавленою постаттю Христа. Той уособлював собою народ Німеччини, аркуш же мав на меті — можливу суспільну згоду гнобителів і пригноблених. Алегорія, що вийшла штучною і нещирою, настільки контрастувала з суворим, гнівним реалізмом серії, що художниця відкинула її. В остаточну серію вона її не подала.

Кете Кольвіц насмілилися показати остаточну серію з шести аркушів «Повстання ткачів» на виставці 1898 року в Берліні. Художник Адольф Менцель був настільки вражений гравюрами молодої мисткині, що запропонував дати їй малу золоту медаль. З заваді став сам кайзер Вільгельм II Гогенцоллерн, що побачив в аркушах справжню небезпеку і для престижу його держави, і для тогочасного буржуазного мистецтва. Влучно сказав навіть про портрет і особу кайзера якийсь французький генерал — «То не портрет, то — наказ про війну».

 

Кете Кольвіц не належала до конкретних політичних партій, але її політичні позиції були близькі до соціал-демократії. На події політичного убивства Карла Лібкнехта вона відгукнулася гравюрами. Відправила на фронт старшого сина Петера і пережила його смерть. Її антивоєнні позиції після цього тільки зміцніли. З 1910 років мисткиня навернулася до скульптури, де головними темами стануть материнство та відчай матерів, що пережили смерть власних дітей. Її стилістика наближена до стилю німецького скульптора Ернста Барлаха. У роки німецької революції і зречення від влади Вільгельма II — Кете Кольвіц оберуть професором, вона стане першою жінкою-художником в Пруській академії мистецтв. Посаду професора вона вимушено покине після приходу до влади німецьких фашистів у 1933 р.

У роки влади нацистів твори художниці були викинуті зі збірок Прусської академії мистецтв, а решта — заборонена для показу.

Кете Кольвіц доживала віку в Саксонії. Притулок їй надав князь Ернст Генріх Саксонський. Вона мешкала в містечку Моріцбург біля Дрездена, де і померла наприкінці Другої світової війни.

У Німеччині засновано три музеї Кете Кольвіц — у містах Кельні, Дрездені та Берліні.

 

Кете Кольвіц досить швидко оминула долю митця німецької буржуазії чи художника-віртуоза з незрозумілими рухами душі на кшталт Макса Клінгера. Ліві погляди майстрині зміцніли в північному районі Берліна, де мешкав найбільш пригноблений прошарок прусського пролетаріату. Наприкінці 1930-х Кете Кольвіц була занадто стара і скептична, щоби дати себе обдурити і підпасти під впливи націонал-соціалістів Гітлера та змінити власні переконання. Німецька дійсність з її кричущими протиріччями, руйнівними змінами політичних курсів різних політиків — не давала підстав для оптимізму.

Мистецтво Кете Кольвіц було досить далеким від позитиву та гедонізму, бо вона була свідком багатьох політичних катастроф і смертей (придушення повстань, поразки Німеччини в 1-й світовій війні (пережила смерть власного сина на фронті), знала розчарування в соціальних експериментах, повоєнну політичну і економічну депресію між двома світовими війнами. Але Кете Кольвіц серед тих, хто не емігрував з країни. Вона — майстер антивоєнного спрямування, яке могли розцінити як антипатріотизм на хвилі німецького націоналізму. Вона — особа драматичного світогляду при збереженні гуманістичних ідеалів і співчуття до пригноблених, що не переходила межі і не впадала у повну зневіру чи мізерабілізм. Кете Кольвіц належала до групи Вільний сецесіон, що виділилася в 1914 році з Берлінського сецесіону та проіснував до 1924 року.

• Сто офортов 16-19 веков из собрания Гос. Єрмитажа, «Сов.художник» Л.-М, 1964
• С. Пророкова. «Кэте Кольвиц». Жизнь замечательных людей, М.: Молодая гвардия, 1967
• Українська радянська енциклопедія : [у 12-ти т.] / гол. ред. М. П. Бажан ; редкол.: О. К. Антонов та ін. — 2-ге вид. — К. : Головна редакція УРЕ, 1974–1985.
• Отто Нагель. «Кэте Кольвиц». М.: Изобразительное Искусство, 1971
• Сборник статей «Западно-европейское искусство второй половині 19 века» (В. Турова, статья «Три серии Кете Кольвиц», с. 189—204), М, «Искусство», 1975
• Кэте Кольвиц. «Дневники, письма, воспоминания современников», 1980,
• Andreas Benz (Psychoanalytiker): Es gibt auch ein Leben vor dem Tod. Zu Käthe Kollwitz. In: Der Überlebenskünstler: Drei Inszenierungen zur Überwindung eines Traumas. Europäische Verlagsanstalt, Hamburg 1997, ISBN 3-434-46233-3
• Martin Fritsch (Hrsg.): Käthe Kollwitz. Zeichnung, Grafik, Plastik. Bestandskatalog des Käthe-Kollwitz-Museums Berlin. Seemann, Leipzig 1999, ISBN 3-86502-036-4
• Martin Fritsch (Hrsg.): Hommage an, Homage to Käthe Kollwitz. Seemann, Leipzig 2005, ISBN 3-86502-117-4
• Lorenz Grimoni (Hrsg.): Käthe Kollwitz — Königsberger Jahre. Einflüsse und Wirkungen. Verlag der Kunst, Husum 2007, ISBN 978-3-86530-100-0
• Alexandra von dem Knesebeck: Käthe Kollwitz. Werkverzeichnis der Graphik, Neubearbeitung des Verzeichnisses von August Klipstein, publiziert 1955. 2 Bände, Bern 2002, ISBN 978-3-85773-040-5
• Lenka von Koerber: Erlebtes mit Käthe Kollwitz (Berlin, 1957)
• Hans Kollwitz (Hrsg.): Käthe Kollwitz. Tagebuchblätter und Briefe (Berlin, 1948)
• Fritz Schmalenbach: Käthe Kollwitz. Langewiesche, Königstein 1965, ISBN 3-7845-2671-3
• Werner Schmidt (Kunsthistoriker) (Hrsg.): Die Kollwitz-Sammlung des Dresdner Kupferstichkabinetts. Graphik und Zeichnungen 1890—1912. DuMont, Köln 1988, ISBN 3-7701-2297-6
• Ute Seiderer: Between Minor Sculpture and Promethean Creativity. Käthe Kollwitz and Berlin's Women Sculptors in the Discourse on Intellectual Motherhood and the Myth of Masculinity, in: Practicing Modernity. Female Creativity in the Weimar Republic, hg. v. Christiane Schönfeld, Königshausen & Neumann, Würzburg, 2006, S. 89-119, ISBN 3-8260-3241-1
• Ursula Trüper: Leider war ich ein Mädchen. Über Käthe Kollwitz. Edition Nautilus, Hamburg 2001, ISBN 3-89401-370-2