Болгари: етнічна група

Болгарська діаспора та болгари як національна меншина наявні в інших державах Європи, а також у США, Канаді тощо.

Болгари
Самоназва	болг. българи
Кількість	7 млн
Ареал	Болгарія: 6 000 000 (2011)  США: 294 000  Україна: 204 574 (2001)  Німеччина: 185 000  Іспанія: 151 000  Велика Британія: 63 000  Молдова: 52 000  Італія: 47 000  Греція: 41 000  Росія: 24 000  Нідерланди: 20 000  Кіпр: 20 000  Бельгія: 19 000  Канада: 18 000  Сербія: 13 000  Австралія: 11 000  Казахстан: 7300  Туреччина: 7200  Швеція: 6700  Румунія: 6600 Данія: 6200  Угорщина: 6000
Раса	європеоїди
Близькі до:	інші південні слов'яни
Входить до	південні слов'яни
Мова	болгарська мова
Релігія	православ'я

Ця стаття є частиною серії статей про народ Болгари Культура Література • Музика Образотворче мистецтво • Кіно Танці • Кухня • Мода • Спорт Болгарська діаспора Республіка Македонія • Сербія • Румунія США • Угорщина • Греція • Канада Італія • Іспанія • Німеччина Велика Британія • Туреччина • Україна Анатолійські болгари Банатські болгари Болгари Бессарабії Помаки Релігія Православ'я • Іслам • Католицизм Протестантизм Мова Болгарська та її діалекти Інші статті Болгарія • Відомі болгари • Історія Царі Болгарії Цей шаблон: переглянути обговорити редагувати

Значна частина болгар працює в промисловості. Основне заняття сільського населення — землеробство (зокрема садівництво, виноградарство) і тваринництво. Традиційне народне житло — каркасні одно- і двоповерхові будинки. Національний одяг: у чоловіків — поверх тунікоподібної сорочки білі або чорні штани та куртка; у жінок — поверх довгої сорочки два фартухи типу української запаски, або сарафан типу російського, або розпашна сукня, або один фартух. Цей одяг витісняється міським. Побожні болгари — здебільшого православні; частина болгар, що живуть в Родопах (помаки),— мусульмани.

Болгари походять від слов'янських племен (союз семи племен, сіверяни, смоляни тощо), які переважно з сучасних українських земель в 6 ст. заселили територію сучасної Болгарії, частково винищили, а частково змішалися з місцевим романізованим фракійським населенням

В 7—10 ст. східнобалканські слов'яни опинилися під владою тюркської (огурської) династії, яка походила з Великої Булгарії, і сприйняли принесену нею етнічну назву, але швидко асимілювали кочовиків-прибульців (булгар або протоболгар). Водночас основою сучасних болгар є змішане слов'яно-тракійська людність, тюркський елемент (змішаний із слов'янським та фракійським) відчувається здебільшого у Добруджі, куди більшість булгар виселилися задля оборони північно-східного кордону від інших тюрків.

Назва «булгари», зі свого боку, означає або «змішані огури» (могло йтися що про змішування всередині самих огурів, що і між огурами та сарматами), або «об'єднані огури», або ж, навпаки, «відокремлені», «бунтівники», що пов'язують їз здобуттям Великою Булгарією незалежності від сусідів.

Сучасні болгари поділяються на кілька етнічних груп: полянців, балканців, шопів, македонців, рупців, траків i добруджанців.

Болгарська мова — одна з південнослов'янських мов. Літературна мова сформувалася на середину XIX століття на базі північно-східних говірок. У XX столітті літературна мова зазнала значного впливу західних говірок, на території яких знаходиться столиця Болгарії — Софія. Писемність — на основі кирилиці. Поширена у Болгарії, де вона є офіційною мовою. Певна кількість носіїв також живуть в Північній Македонії, Україні (Одеська область), Молдові, Румунії, Сербії, Косово, Греції i Албанії.

 

 

За даними перепису 1989 року в Україні налічувалось 233,8 тисяч болгар, за переписом 2001 року — 204,6 тисяч. Більшість з них живе у західних районах Одеської і надазовських землях Запорізької областей. Етнічно мішані болгарські села є в Кіровоградській і Миколаївській областях.

На початку 20-х років 18 століття значна частина болгар входила до гусарських полків, сформованих із балканських вихідців, зокрема Сербського полку, який входив до Київського гарнізону. Після успішної участі у війнах з Османською імперією частина їх, переважно офіцери, які прийняли російське підданство, була поселена поблизу Бахмута

У 1752 році з'явилися компактні поселення болгар у долині річок Вись і Синюха — села Ольшанка, Добре та інші Бобринецького повіту Херсонської губернії. Вони входили до складу Бузького козацького війська, так званої Новосербії, а потім військових поселень Північного Причорномор'я.

Після царського маніфесту від 22 липня 1763 року із закликом до чужинців селитися в Росії невелика група болгар осіла під Києвом на землях Києво-Братського монастиря і на Чернігівщині. Так звані ніжинські «греки» переважно були болгарами, носіями православної (грецької) релігії. Вперше їх запросив до Ніжина у 1657 році Богдан Хмельницький і надав значні привілеї. У другій половині XVII століття вони утворили колонію — «Ніжинське купецьке грецьке братство» (засновник Христофор Дмітрієв), в майбутньому «грецький магістрат», який проіснував до 1873 року.

Наприкінці XVIII — перших десятиліттях XIX століття під час російсько-турецьких воєн болгари масами переселялися у Російську імперію, рятуючись від османських репресій щодо християнського населення. Вони заснували великі поселення у південній Бессарабії з центром у Болграді, в Одеському повіті, Криму і в передмісті Миколаєва (село Тирнівка). Значна кількість болгар до 90-х років XVIII століття увійшла до Бузького козацького війська і була розселена в околицях Бобринця і Вознесенська.

Інтенсивній колонізації болгар сприяло надання їм колоністських прав і різного роду заохочувальних заходів, особливо напередодні російсько-турецької війни 1787—1791 років. У 1809—1832 роках тільки на півдні Бессарабії було засновано 36 поселень. Переселення в першій полонині XIX століття відбулося із різних регіонів Болгарії і охопило кілька етапів:

• з переселенців 1801—1805 років більшість становили східні фракійці — вихідці із південно-східної Болгарії. Вони поселилися на північ від Одеси (сучасні села Знам'янка, Великий Буялик, Кубанка, Іванове Лиманського району та інші);
• у 1806—1812 роках переселення відбувалося передусім з північно-східної Болгарії, а також із району східної Стара-Планіни (так звані «туканці», мешканці сіл Нагірне, Владичень, Городнє, Баннівка, Кам'янка та інших) у Прутсько-Дністровському межиріччі;
• наймасовіша хвиля болгарської еміграції 1828—1834 років відбулася за рахунок переселенців із округів Сливен, Ямбол і деяких районів Фракії.

• Болгарський національний одяг
• Македонські болгари
• Болгари в Північній Македонії

• Українська радянська енциклопедія : у 12 т. / гол. ред. М. П. Бажан ; редкол.: О. К. Антонов та ін. — 2-ге вид. — К. : Головна редакція УРЕ, 1974–1985.
• Bulgarian language [Архівовано 7 квітня 2018 у Wayback Machine.]. (in English)
• Етнонаціональні процеси в Україні. Історія та сучасність. Київ, 2001, стор. 21-23. ISBN 9666-522-122-1
• Eremian, Suren. Reconstructed map of Central Asia from ‘Ashharatsuyts’. [Архівовано 29 лютого 2008 у Wayback Machine.]
• Shirakatsi, Anania, The Geography of Ananias of Sirak (Asxarhacoyc): The Long and the Short Recensions. Introduction, Translation and Commentary by Robert H. Hewsen. Wiesbaden: Reichert Verlag, 1992. 467 pp. ISBN 978-3-88226-485-2
• Bakalov, Georgi. Little known facts of the history of ancient Bulgarians [Архівовано 24 вересня 2015 у Wayback Machine.]. Science Magazine. Union of Scientists in Bulgaria. Vol. 15 (2005) Issue 1. (in Bulgarian)
• Dobrev, Petar. Unknown Ancient Bulgaria. Sofia: Ivan Vazov Publishers, 2001. 158 pp. (in Bulgarian) ISBN 954-604-121-1

• Плахонін А. Г. Болгари дунайські [Архівовано 23 квітня 2016 у Wayback Machine.] // Енциклопедія історії України : у 10 т. / редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. ; Інститут історії України НАН України. — К. : Наукова думка, 2003. — Т. 1 : А — В. — 688 с. : іл. — ISBN 966-00-0734-5.

Дослідження походження болгар

• «Y-chromosomal diversity in Europe is clinal and influenced primarily by geography, rather than by language» [Архівовано 14 січня 2011 у Wayback Machine.] (PDF), научно изследване