Дани́ло Порфи́рович Дему́цький (нар.
Учасник знімань кінострічки Олександра Довженка «Земля». Жертва сталінського терору (три арешти НКВС).
Данило Порфирович Демуцький | |
---|---|
Народився | 4 (16) липня 1893[3] Охматів, Жашківський район, Україна |
Помер | 7 травня 1954[1][2] (60 років) Київ, Українська РСР, СРСР[1] |
Поховання | Байкове кладовище |
Громадянство | Російська імперія, УНР, СССР |
Національність | українець |
Діяльність | кінооператор, оператор-постановник, фотограф |
Alma mater | Юридичний факультет Київського національного університету імені Тараса Шевченка |
Жанр | соціалістичний реалізм |
Нагороди | |
IMDb | ID 0218837 |
Народився в селі Охматів (тепер Жашківського району Черкаської області). Його батько — Порфирій Демуцький — лікар, композитор і відомий діяч культури, збирач зразків народної музичної культури, керівник великого сільського хору.
Вступив до гімназії у Києві, згодом в університет Святого князя Володимира спочатку на медичний, а потім (через рік) перевівся на юридичний факультет.
Захоплення фотографією почалося з членством у київському товаристві фотолюбителів «Дагер»: знімав пейзажі, згодом портрети. У 1913 році вперше виступає на «Всеросійській виставці художників світлопису» зі своїми 4-ма пейзажами. По закінченні університету був учасником виставок у Києві, Харкові, Одесі, Москві, Петербурзі. Фотографував моноклем, найпростішим об'єктивом, що давало змогу досягти незвичайного мальовничого ефекту. На батьківщині його фотороботи спочатку не викликали захоплення, однак у Парижі в 1925 році вони отримали золоту медаль на Міжнародній виставці ужиткового мистецтва.
Працював фотографом, був співробітником журналів «Вестник фотографии» та «Солнце России». Згодом співпрацював з театром «Березіль» Леся Курбаса.
1925 починає працювати на Одеській кінофабриці ВУФКУ завідувачем фотоцеху. Як розповідав Демуцький, стати оператором було непросто, це була свого роду «каста», секрети майстерності якої не розголошували, а вступ до неї був суворо обмежений. І навчатися цієї професії тоді було ніде. Завдяки Олексію Калюжному, ще одному великому оператору того часу, Демуцький отримав на одну ніч апарат, щоб опанувати технічні тонкощі.
Незабаром він разом з німецьким заїжджим оператором Йозефом Роною знімають фільм за сценарієм Олександра Довженка «Вася-реформатор» та «Ягідка кохання» (1926 р.). Потім вони ненадовго розійдуться, щоб 1929 року зійтися в фільмі «Арсенал», де яскраво виявилася художня манера Демуцького. Йосип Шпінель, сценограф фільму, згадував, що знімати було важко: не було простору для декорацій, освітлювати їх було ще важче, але Демуцький, як оператор дуже чутливий до задуму художника, говорив: «Не думайте про мене, будуйте декорації, як вважаєте за потрібне. А я вже докладу зусиль, щоб їх освітити та зняти».
Улітку 1929 року Демуцький із Довженком почали знімати «Землю», створивши 1930 року ще один шедевр. За словами Василя Скуратівського, у фільмі «Земля» виникла рідкісна гармонія великого режисера і великого оператора. Майстер портрету, він створив надзвичайно пластичні та психологічно насичені портрети за допомогою тонких світлових нюансів. За допомогою монокля та різних насадок на об'єктив він малював пейзажі у димці й акторів у м'яких приглушених тонах. Далі буде «Іван», де чудово зняті Дніпровські пороги, що ховаються під воду.
А 1932 його заарештують за звинуваченням в розголошенні даних допиту та приховуванні сценарію Фавста Лопатинського «Україна». Звільнили через 4 місяці, але арешт багато що зламав. На знімання «Івана» Довженко змушений запросити ще двох операторів.
19 жовтня 1934-го він був заарештований НКВС вже у Києві, де працював оператором Київської кіностудії. На допиті Демуцькому необхідно було докладно розповісти про всіх родичів, близьких і далеких, по материній і по батьковій лінії. Звинувачення полягало в тому, що нібито Данило був родичем активного члена білоемігрантської організації К. Ф. Демуцького і мав із ним зв'язок. Під арештом пробув знову 4 місяці, а у квітні 1935 року його звільнили із зобов'язанням наступного дня з'явитися в органи НКВС, де йому й повідомили, що «Демуцькому Д. П., із дворян, як соціально небезпечному елементу заборонити проживання в 15-ти пунктах СРСР терміном на три роки, тобто по 19 грудня 1937 року». Він обрав з того, що було можливо, Ташкент, оскільки там було кіновиробництво.
В Узбекистані Данило Демуцький знімає невеличкі сюжети для студії хронікальних фільмів. Але у січні 1938 року оператора знову заарештовують за показами якогось психічно ненормального хлопчика, разом з ще 21-ю людиною. Справа була заплутана, слідство тягнулося рік, а потім знову справу скерували на переслідство, що зайняло ще пів року. У результаті справу було припинено, Демуцький з іншими відсидів 17 місяців у в'язниці і 1 червня 1939 року його звільняють одним з перших. Повна реабілітація дає можливість Демуцькому повернутися до Києва.
У роки війни він знову працював у Ташкенті, зняв фільми «Насреддін у Бухарі», «Тахір і Зухра». У 1947-му створив знаменитий «Подвиг розвідника» вже на Київській кіностудії. За кілька днів до смерті йому присвоїли звання «Заслужений діяч мистецтв Української РСР», а для всіх він залишився класиком світового кіно.
Помер у Києві 7 травня 1954 року і похований на Байковому кладовищі на центральній алеї поряд з батьком П. Д. Демуцьким (ділянка № 2; надгробок — мармур, барельєф; скульптор І. Г. Майєр).
This article uses material from the Wikipedia Українська article Демуцький Данило Порфирович, which is released under the Creative Commons Attribution-ShareAlike 3.0 license ("CC BY-SA 3.0"); additional terms may apply (view authors). Вміст доступний на умовах CC BY-SA 4.0, якщо не вказано інше. Images, videos and audio are available under their respective licenses.
®Wikipedia is a registered trademark of the Wiki Foundation, Inc. Wiki Українська (DUHOCTRUNGQUOC.VN) is an independent company and has no affiliation with Wiki Foundation.