VoIP (англ.
IP-телефонія — система зв'язку, в якій аналоговий звуковий сигнал абонента дискретизується (кодується в цифрову форму), компресується й пересилається цифровими каналами зв'язку до іншого абонента, де проводиться зворотня операція — декомпресія, декодування й відтворення аналогового сигналу.
Частина протоколів із сімейства VoIP затверджується Інтернет-співтовариством як RFC (англ. request for comments), частина — міжнародними організаціями (IETF тощо).
Основу технології VoIP складає протокол RTP (англ. real time protocol — протокол реального часу) RFC 1889 чи RFC 3550, надбудований над протоколами UDP/IP, а також протоколи (методи) кодування медіа-даних (для кодування голосу — це протоколи G.711, G.723, G.729, GSM, Speex та інші, для кодування відео — протоколи RFC ???).
Існують розширення (профілі) протоколу RTP, наприклад, SRTP (secure RTP), (RFC 1890, RFC 2198, RFC 3711 тощо).
Протоколи забезпечують реєстрацію IP-пристрою (шлюз, термінал або IP-телефон) на сервері або гейткіпері провайдера, виклик і/або переадресацію виклику, встановлення голосового з'єднання, передачу імені і/або номера абонента. Зараз широкого поширення набули такі протоколи VoIP:
Джерело інформаційних даних — мовний сигнал, можливою моделлю якого є нестаціонарний випадковий процес. У першому наближенні можна виділити такі типи сигнальних фрагментів: вокалізування, невокалізування, перехідні і паузи. При передачі мови в цифровій формі кожен тип сигналу при одній і тій же тривалості й однаковій якості вимагає різного числа біт для кодування q передачі. Отже, швидкість передачі різних типів сигналу також може бути різною, що обумовлює застосування кодеків зі змінною швидкістю. В результаті передача мовних даних у кожному напрямі дуплексного каналу розглядається як передача асинхронних логічно самостійних фрагментів цифрових послідовностей (транзакцій) з датаграмною синхронізацією усередині транзакції, наповненої блоками різної довжини.
У основі кодека мови зі змінною швидкістю лежить класифікатор вхідного сигналу, що визначає ступінь його інформативності і, таким чином, задає метод кодування і швидкість передачі мовних даних. Найпростішим класифікатором мовного сигналу є VAD (англ. Voice Activity Detector, детектор мовної активності), який виділяє у вхідному мовному сигналі активну мову і паузи. Фрагменти сигналу, що класифікуються як активна мова, кодуються якимось із відомих алгоритмів (як правило, на базі методу Code Excited Linear Prediction — CELP) із базовою швидкістю 4 — 8 кбіт/с. Фрагменти, класифіковані як паузи, кодуються й передаються з низькою швидкістю (порядку 0.1 — 0.2 Кбіт/с) або не передаються взагалі. Коли спрацьовує VAD, на приймальній стороні може автоматично генеруватися так званий «комфортний шум», щоб у співбесідника не виникало відчуття пропажі зв'язку. При цьому надається перевага передачі мінімальної інформації про фрагменти пауз. Ця стратегія дозволяє оптимізувати швидкість кодування до 2 — 4 кбіт/с при достатній якості мови, що синтезується. При цьому для особливо критичних фрагментів мовного сигналу виділяється велика швидкість передачі, для менш відповідальних — менша.
Вокодер вносить додаткову затримку порядку 15 — 45 мс, що виникає з таких причин:
Цю затримку необхідно враховувати при розрахунках повних затримок. Проведений у різних дослідницьких групах аналіз якості передачі мовних даних через мережу Інтернет показує, що основним джерелом виникнення спотворень, зниження якості й розбірливості синтезованої мови є переривання потоку мовних даних, викликане:
Це вимагає вирішення задачі оптимізації затримок у мережі й створення алгоритмів компресії мови, стійких до втрат пакетів (із відновленнями втрачених пакетів).
Відкриті:
Пропрієтарні:
Для відновлення мовного потоку (з урахуванням можливих втрат пакетів у мережі) на приймальній стороні використовується протокол реального часу — Real Time Protocol (RTP). У заголовку цього протоколу, зокрема, передаються часова мітка й номер пакету. Ці параметри дозволяють при мінімальних затримках визначити порядок і момент декодування кожного пакету, а також інтерполювати втрачені пакети. Відновлена послідовність (із можливими пропусками як поодиноких пакетів, так і їх груп) поступає на декодер. Декодер має забезпечити відновлення мовної інформації, заповнення пауз фоновим шумом, а також ехо-компенсацію кодованого сигналу, виявлення й детектування телефонної сигналізації.
Можливість передачі голосових повідомлень через мережу з пакетною комутацією вперше була реалізована в 1993 році. Ця технологія отримала назву VoIP (Voice over IP). Одним із окремих застосувань цієї технології є IP-телефонія — послуга передачі телефонних розмов абонентів засобом протоколу IP.
Основними перевагами технології VoIP є скорочення необхідної смуги пропускання каналу передачі, що забезпечується обліком статистичних характеристик мовного трафіку:
З іншого боку, трафік VoIP критичний до затримок пакетів у мережі, але толерантний (стійкий) щодо втрат окремих пакетів. Так втрата до 5 % пакетів не призводить до погіршення розбірливості мови.
TLS (Transport Layer Security) — це протокол шифрування, розроблений для захисту / шифрування SIP-повідомлень, що відправляються програмним телефоном або УАТС. Він захищає зв'язок, який відбувається між додатком (зазвичай вашим браузером) та сервером.
This article uses material from the Wikipedia Українська article VoIP, which is released under the Creative Commons Attribution-ShareAlike 3.0 license ("CC BY-SA 3.0"); additional terms may apply (view authors). Вміст доступний на умовах CC BY-SA 4.0, якщо не вказано інше. Images, videos and audio are available under their respective licenses.
®Wikipedia is a registered trademark of the Wiki Foundation, Inc. Wiki Українська (DUHOCTRUNGQUOC.VN) is an independent company and has no affiliation with Wiki Foundation.