Професійний — складається з професійних співаків та веде регулярну концертну діяльність. Можуть бути як незалежні, так і з державною підтримкою.
Аматорський — об'єднує людей, для яких спів у хорі — хобі. Можуть існувати при палацах культури, будинках «Просвіти», при організаціях чи установах, при навчальних (немузичних) закладах тощо, наприклад, хор студентів, хор ветеранів.
Церковні хори беруть участь у церковних службах (див.церковна музика).
Навчальні хори існують в музичних навчальних закладах (консерваторіях, музичних училищах, інститутах мистецтв тощо).
Мішаний хор традиційно поділяється на 4 партії — 2 жіночі (сопрано й альти) та 2 чоловічі (тенори та баси). Кожна з партій може виконуватись в унісон або може бути поділеною на декілька самостійних голосів. Так, в партесних концертах зустрічаємо 12 і більше хорових партій; «Stabat Mater» Кшиштофа Пендерецького написана для потрійного хору з 16 голосами в кожному (загалом — 48 хорових партій).
Традиційна комплектація хорових партій та їхні діапазони виглядають так:
партія
діапазон
партія
діапазон
Перші сопрано
c1 — g3
Другі сопрано
c1 — g2
Перші альти
a — f2
Другі альти
g — d2
Перші тенори
c — b1
Другі тенори
B — f1
Баритони
A — f1
Баси
F — d1
Октавісти
від С
Є декілька варіантів розташування хорового колективу на сцені. Найчастіше хористи розташовуються в два або декілька рядів за схемою
Тенори
Баси і баритони
Сопрано
Альти
(диригент)
У деяких випадках (переважно камерні хори) хор може розташовуватись квартетами у такий спосіб:
Бас
Тенор
Альт
Сопрано
Бас
Тенор
Альт
Сопрано
і т.д…
(диригент)
Навички у хоровому співі
Співаки хору можуть істотно відрізнятись можливостями і вмінням. Найкращі хорові співаки, крім іншого, спроможні виконувати таке:
точно відтворювати тон і вокальний тембр, що доповнює інших співаків;
співати з точно контрольованою гучністю звуку, відтворюючи динаміку та нюанси, позначені в партитурі чи показані диригентом, без надмірно голосного співу, який би виділявся на фоні всієї вокальної партії;
швидко читати музику «з аркуша»;
точно читати текст і вимовляти слова в манері, вказаній диригентом, незалежно від мови твору;
перебувати в стані повної готовності протягом тривалого часу, уважно слідкуючи за всім, що відбувається на репетиції чи виступі;
стежити за власним співом і похибками;
брати до уваги вказівки чи побажання інших для добра всього колективу, навіть якщо власні естетичні відчуття співака суперечать таким вказівкам;
відтворювати здоровий і приємний на слух звук застосуванням відповідної вокальної техніки;
Співаки, що мають абсолютний слух, все ж повинні вміти таке:
виконувати музику в іншій тональності, аніж вона написана в партитурі; це необхідно тому, що в хорах часто виконують музику в транспонованій формі;
підстроюватись під ансамбль, навіть якщо ансамбль трохи відхиляється від «ідеального» тону.
З історії хорового виконавства
Хоровий спів, очевидно, існував з часів первісно-общинного ладу й був пов'язаний з обрядовістю. Сутністю обрядового хорового співу було єднання співаків у спільному духовному прагненні при вільному самовияві індивідуальності кожного співака Існують припущення, що і саме слово «хор» є пов'язаним з теонімом«Хорс» — сонячним божеством давньоруського пантеону Вже в Стародавній Греції голоси розрізняли за регістрами: netoide — високі голоси, mesoide — середні, iroide — низькі.
З проникненням християнства в Європу формується новий тип хорового колективу — церковний хор. Ініціаторами введення співу в християнських храмах на Сході були Василій Великий (у Неокесареї) та Іоанн Златоустий (у Константинополі), а на Заході — папа Дамас І (у Римі) і Амвросій Медіоланський. Зокрема, Іван Златоустий відзначав, що «ніщо так не підносить душу, ніщо так не окрилює її, не віддаляє від землі, не звільняє від тілесних оков, не спрямовує у філософії і не до помагає досягати повного презирства до житейських предметів, як узгоджена мелодія і керований ритмом божественний спів». Поступова уніфікація богослужбових піснеспівів і необхідність скерувати співаків у річище усталеної традиції виконання спонукали до появи в хорі фігури регента, що організовував співаків у єдине естетичне ціле.
До епохи Відродження професійне хорове виконавство було пов'язане винятково з церквою. У XIV–XV ст. з розвитком багатоголосся формується поняття хорової партії, кожна з яких могла виконуватись в унісон або розділятися на кілька голосів. Епосі раннього відродження характерні 3–4 голосні хори з головним голосом — тенором, пізніше — 6–8 голосні.
Становлення класичного гармонічного мислення в XVII–XVIII ст. визначило поділ голосів на 4 основні партії — дисканти (сопрано), альти, тенори та баси. Хор стає невід'ємним учасником опери, з'являються також світські капели, що пов'язано з розвитком жанрів ораторії, кантати, хорових концертів тощо.
На українських землях хоровий спів відомий з часів Київської Русі, де хорові колективи існували в монастирях і при княжих дворах; в XI столітті хорового співу навчали в жіночій монастирській школі в Києві. З XVI століття хорові колективи були організовані церковними братствами; найкращі з них — у Києві, Львові, Луцьку. Особливо прославився хор Києво-Могилянської Академії, кількістю понад 300 чоловік.
З кінця XIX століття — на початку XX організація хорових колективів повсюдно в Україні набрала спонтанного характеру і була свого роду виявом національного пробудження. Найкращі хори їздили репрезентувати хорове мистецтво України за кордоном: подорож Української Республіканської Капели і Українського Національного Хору на чолі з О. Кошицем Західною Європою й Північною Америкою (1919–1927), виступи київського хору «Думка» у Франції, зокрема в Парижі (1929), під керівництвом Н. Городовенка, гостинні виступи «Візантійського Хору» (Утрехт, Голландія). За часів УРСР любительські хорові колективи організовувались при будинках культури повсюдно.
Музыкальная энциклопедия : [в 6 т.] : [рос.] / гл. ред. Ю. В. Келдыш. — М. : Советская энциклопедия : Советский композитор, 1973—1982. — (Энциклопедии. Словари. Справочники).(рос.)
Бенч-Шокало О. Г. Український хоровий спів: актуалізація звичаєвої традиції: навч. посіб. для студ. вищ. навч. закл. / Ольга Бенч-Шокало; ред. О. Шокало; обкл. В. Мітченко. — К. : Ред. журн. «Укр. Світ», 2002. — 439 с. : портр., фотогр., ноти.
Бурбан М. Хорове виконавство Львівщини. Хори. Диригенти / Дрогобич; Львів, 1999. — 279 с.
Бурбан М. Українські хори і диригенти: монографія / М. Бурбан. –Дрогобич: Просвіта, 2007. — 586 с.
Диригент шкільного хору: навч. посіб. для студ. вищ. навч. закл. / Доронюк В. Д., Серганюк Л. І., Серганюк Ю. М. ; Прикарпат. нац. ун-т ім. В. Стефаника, Ін-т мистецтв. — Івано-Франківськ: Прикарпат. нац. ун-т ім. В. Стефаника, 2010. — 512 с. : рис., табл. — Бібліогр.: с. 483—488.
Егоров А. Теория и практика работы с хором. — Л.; М.: Музгиз, 1951. — 239 с. (рос.)
Керування хором / Пігров К. Загальна ред. О. Зінківського. Вид. 2, виправлене і доповнене. — К.: Державне видавництво образотворчих мистецтв і музичної літератури УРСР, 1962.
Корифеї української хорової культури ХХ століття / Н. Королюк. — К. : Муз. Україна, 1994. — 228 с.
Мархлевський А. Практичні основи роботи в хоровому класі.— К.,1986.
Методика роботи з дитячим хоровим колективом: навч.-метод. посіб. / Світлана Світайло. — Київ: КІМ, 2016. — 138 с. — Бібліогр.: с. 134—137.
Моя хорова школа: методика акапел. хор. співу / Павло Муравський ; [ред.-упоряд. О. А. Шокало]. — Київ: Просвіта, 2014. — 381, [1] с. : іл., портр. — Бібліогр. : с. 308, 376—380.
Нариси історії хорового мистецтва України: навч. посібник / А. Ф. Кречківський ; Сумський держ. педагогічний ун-т ім. А. С. Макаренка. — Вид. 2-ге, доп. — Суми: Мрія, 2008. — 120 с.: ноти. — Бібліогр.: с. 116—118.
Національний хоровий стиль / І. І. Гулеско. — Харків: ХДІК, 1994. — 108 с.
Пигров К. Руководство хором. — М. : Музыка, 1964. — 220 с. (рос.)
Повний практичний курс з хорознавства: навч. посіб. / Галина Стахе. — Суми: Сум. держ. ун-т, 2011. — 116 с. : табл., муз. тв. — Бібліогр.: с. 114—116.
Розташування хору як акустичний фактор (на матеріалі творів М.Леонтовича) / Ю. П. Кресак. — Луцьк: РВВ «Вежа» Волинського держ. ун-ту ім. Лесі Українки, 2005. — 23 с.
Теоретичні основи роботи з хором (в запитаннях і відповідях): [навч. посіб.] / Н. І. Гречаник ; Глухів. нац. пед. ун-т ім. Олександра Довженка. — Глухів: РВВ ГНПУ ім. О. Довженка, 2015. — 74 с. — Бібліогр.: с. 70-74, в кінці розд.
Український народний хор: Метод. поради. — Вид. 2-е, випр. і допов. — К. : Муз. Україна, 1969. — 118 с. з нот. — Бібліогр.: с. 115—116.
Український хоровий спів як соціокультурне явище / І. Л. Бермес. — Дрогобич: Посвіт, 2013. — 432 с.
Хорова творчість львівських композиторів останніх років / Л. О. Кияновська // Хорові твори сучасних галицьких композиторів / ред.-упор. Л. В. Ластовецька. — Дрогобич, 2006. — С. 3–4.
Хорове диригування: навч. посіб. / В. В. Григор'єва, А. І. Омельченко ; Бердян. держ. пед. ун-т, Ін-т психол.-пед. освіти та мистецтв, Каф. муз. виховання. — Бердянськ: БДПУ, 2015. — 217 с. : ноти. — Бібліогр.: с. 171—173, в кінці тем.
Хорознавство (історія, теорія, методика): навч. посіб. / Т. А. Смирнова ; Харківський держ. педагогічний ун-т ім. Г. С. Сковороди. — Х. : ХДПУ, 2000. — 180 с.
Хорознавчий лексикон / Ірина Апалькова. — Канів: Склянка Часу, 2011. — 108 с. — Бібліогр.: с. 103—104 .
Хрестоматія з хорознавства: навч. посіб. для студентів ВНЗ / Л. В. Костенко, Л. Ю. Шумська ; Ніжин. держ. ун-т ім. Миколи Гоголя. — Ніжин: НДУ ім. М. Гоголя, 2013. — 521 с. — Бібліогр.: с. 518—521.
Чесноков П. Хор и управление им. — М. : Музгиз, 1961. — 224 с. (рос.)
This article uses material from the Wikipedia Українська article Хор, which is released under the Creative Commons Attribution-ShareAlike 3.0 license ("CC BY-SA 3.0"); additional terms may apply (view authors). Вміст доступний на умовах CC BY-SA 4.0, якщо не вказано інше. Images, videos and audio are available under their respective licenses. ®Wikipedia is a registered trademark of the Wiki Foundation, Inc. Wiki Українська (DUHOCTRUNGQUOC.VN) is an independent company and has no affiliation with Wiki Foundation.