Тит Макцій Плавт (лат.
Цю статтю треба вікіфікувати для відповідності стандартам якості Вікіпедії. (серпень 2016) |
Нейтральність цієї статті під сумнівом. (серпень 2020) |
Ця стаття потребує додаткових посилань на джерела для поліпшення її перевірності. (серпень 2020) |
250 до н. е. — 184 до н. е.) — давньоримський театральний діяч, автор численних комедій, на змісті яких позначився вплив грецької культури.
Тит Макцій Плавт | ||||
---|---|---|---|---|
лат. T. Maccius Plautus | ||||
Народився | 250 до н. е.[1] Сарсіна, Умбрія | |||
Помер | 184 до н. е. Рим, Римська республіка[3] | |||
Країна | Стародавній Рим | |||
Діяльність | комедіограф, драматург, письменник | |||
Мова творів | латина | |||
Magnum opus | Pseudolusd, Menaechmid, Cistellariad, Rudensd, Aululariad, Хвальковитий воїн і Mostellariad | |||
Батько | невідомо | |||
Мати | невідомо | |||
| ||||
Тит Макцій Плавт у Вікісховищі | ||||
Висловлювання у Вікіцитатах |
Біографія його маловідома, хоча є підстави вважати, що він був вихідцем з найбідніших кіл плебсу. У «Хроніці» християнського письменника Іероніма зазначено: «Плавт, родом із Сапсини в Умбрії, помер у Римі. Через брак харчів найнявся до мірошника на ручний млин і там, у вільний від роботи час писав комедії та продавав їх», відомості про його батьків відсутні. В юності займався торгівлею та розорившись найнявся на млин й там, у вільний від роботи час, написав свої перші комедії. Можливо, драматург пізніше подорожував містами Великої Греції. Добре знав давньогрецьку мову і, відповідно, твори грецьких письменників. Плавт здебільшого переробляв грецькі комедії на «римський лад».
Аналіз п'єс що збереглись вказує на те, що їх автор по соціальному положенню був близький до народу. Добре знав театральну справу. Досить вірогідним є припущення, що Плавт був актором якоїсь мандрівної трупи, що показувала свої вистави в різних містечках Італії. Грав в оському фарсі (ателані). Виконував ролі одного з постійних героїв — дурня-ненажери Макка. Про це частково свідчить і друга частина його імені. Його трансформоване ім'я «Макцій», оскільки «Maccus» був героєм «ателлани», римської комедії масок, де, імовірно, працював і Плавт. Пізніше він опинився у Римі, і його п'єси почали користуватися великим успіхом у ласих до видовищ місцевих жителів. За проблематикою і змістом творів Плавта можна зробити висновок, що він добре знав життя, побут, мову та звички простих римлян.
Плавт писав орієнтуючись на смаки нижчих верств населення. Культурно відсталі римляни, захоплені кривавими ігрищами, зокрема гладіаторськими боями, мало цікавилися театром і літературою. Тому драматург зробив ставку на сміх, намагаючись будь-що розвеселити римську публіку. Для цього він використовував усі можливі засоби, що їх давав сам жанр комедії. Тут були і словесний комізм, і комізм ситуацій, і пряма буфонада — балаганні вихватки й ляпаси на сцені, і гострокритичні й сатиричні репліки персонажів, комічні сварки, тощо.
Плавт був плідним драматургом. З приписаних йому 130 комедій римський учений Варрон відібрав 21, двадцять із яких дійшли до нас повністю.
Сюжети і основних персонажів своєї палліати римський комедіограф бере у елліністичних письменників, в так званій «середній» і «новій» аттичній комедії. Ці сюжети, як відомо, були досить одноманітні. Постійно розповідалось про підкинутих і пізніше знайдених дітей, про хлопця, який закохався в гетеру, інколи гетера виявлялась вільною дівчиною, проданою в рабство, і знаходила врешті-решт своїх батьків.
Позичаючи сюжетну канву і основних дійових осіб, Плавт створює оригінальніші, глибоко відмінні від грецьких, п'єси. Його комедії розраховані на широкі кола римського місцевого плебсу. Цей народ мало цікавився філософськими й психологічними проблемами, любив грубу італійську ателлану, жонглерів, танцюристів та виступи мімів. Новоаттичну комедію римський комедіограф наближає до веселого народного фарсу. Як було зазначено, звертався він і до італійського народного театру, тієї ж ателлани, міму чи фесценіни. Притаманні їм виразна гра акторів, балаганні ефекти позначилися і на його комедіях. Вони містили значну кількість буфонно-комічних сцен, декотрі з яких узагалі не були пов'язані з дією самої комедії і були лише допоміжним комічним засобом.
Таким чином, базова для палліати нова аттична комедія з її ідеалом «наслідування життя» в творах Плавта перетворилась на веселу буфонаду з дотепними гострими жартами та піснями, а дія розгортається в напівфантастичному світі гротеску та гіперболи. Не зовсім ясним є питання як саме відбувалася вистава в римських театрах, як грали актори. Додатковим джерелом у цьому плані є комедії Плавта, з яких можна почерпнути досить багато відомостей. Зокрема, однією з традиційних особливостей Плавтового діалогу є звернення акторів безпосередньо до глядачів як до безпристрасних, а часом і зацікавлених свідків. Зрідка такі звернення ставали і своєрідним коментарем, що пояснювали жести, рухи й міміку акторів.
За рахунок спрощення сюжету дія набуває небувалої раніше динаміки. Спрощуються також характери персонажів, але ця спрощеність перетворюється на джерело сміху вже сама по собі. Так, його герой не просто хвалькуватий, а хвалькуватий до смішного. Наприклад, герой однойменної комедії Куркуліон каже, що хвальковитий вояк ставить пам'ятник своїм подвигам — як він розгромив «Персію й Сирію, Ненажерію, Опиванію й Винокурію: півсвіту за три тижні». А інший Плавтів персонаж, Евкліон, не просто скупий, а скупий до смішного: він хоче подати позов на шуліку, який вкрав у нього кашу. Запозичуючи сюжети і персонажів у новій комедії греків, Плавт завжди намагався бути оригінальним .
Причиною театрального успіху Плавта була також мова його творів. Із діалогів зникають улюблені Менандром філософські сентенції. Особливе значення Плавт надає діалогам і словесним суперечкам, у яких герої могли використати повністю можливості своїх лексичних запасів. Плавт полюбляв гостре грубе слівце, а тексти його п'єс наповнені дотепами, каламбурами, афоризмами: «У пройди очі й на потилиці»; «Людина людині — вовк» тощо. Усе це створило йому славу одного з найдотепніших римських поетів. У цьому плані Плавт близький до Арістофана, якщо не його наслідувач.
Через часті запозичення сюжетів з еллінської літератури, Плавта у Римі називали напів-Менандром. Але була одна суттєва риса, яка відрізняла його від видатного грецького комедіографа. Із діалогів персонажів Плавта зникають улюблені Менандрові філософські сентенції, натомість там не бракує блискучих дотепів, каламбурів, пародіювання, алогізмів, непорозумінь, несподіваного порушення сценічної ілюзії (які так полюбляв Арістофан), — тобто, всього, що породжує сміх. Плавт сполучає, з одного боку, відшліфовані сюжети нової аттичної комедії (Менандр), і, з іншого боку, грубу італійську ателлану, фарс, виступи жонглерів, танцюристів та мімів. У Плавтовій переробці нова аттична комедія втрачає витонченість, чуттєвість і глибину, натомість набуває бурхливої життєрадісності та оптимізму, «сили сміху». Ця стихійна сила сміху («vis comica»), у поєднанні з народною свіжістю та яскравістю, і була запорукою слави Плавта і в сучасників, і в нащадків.
Центром інтриги, носіями нескінченних жартів, дотепів і каламбурів у Плавта стають його улюбленці — раби, мудрі й легковажні, помірковані й зовсім нерозважливі, філософічні й просто язикаті. Вони бігають, викривають, обвинувачують, б'ються, замислюються, відкрито брешуть, ображають своїх господарів… Часом складається враження, що автор втрачає над ними владу і вони починають жити на сцені самостійним життям. В умовах римської дійсності, де ставлення до рабів було значно жорстокішим, ніж в Елладі, подібна вільна поведінка мала б викликати обурення того ж плебсу, а надто патриціату, оскільки ображала соціальні почуття. Не випадково ж ті самі раби часто замислюються над покаранням, що може на них впасти. Проте нічого подібного не ставалося. Ці персонажі Плавта настільки захоплювали глядачів, їхні репліки та вчинки завжди були настільки несподіваними й оригінальними, що незмінно викликали такий сміх і римляни охоче вибачали їм зухвалість висловів і неналежну свободу дій.
У комедії «Псевдол» перед глядачами постає майстер інтриги — раб, який завжди готовий на якусь несподівану витівку чи жарт, хитрий ошуканець і шахрай. Загалом Плавт рідко дає фізичне зображення своєму героєві, але в даному випадку воно є майже вичерпним. Обурений Псевдолом Гарпаг пригадує його характерні риси і створює дуже точний портрет цього лукавого пройдисвіта:
«Товстопузий, головастий та ще рудопикий,
Гострі бирла, товсті литки, величезні
Ноги…» (1218—1220)
Римська палліата нагадувала наш сучасний водевіль чи оперету, тому в п'єсах Плавта суттєву роль відіграє музичний елемент.
У його комедіях багато арій, так званих кантиків, що виконувались у супроводі флейти. Розміри кантиків (а отже, і мелодії) дуже різноманітні, тож в п'єсах вони, безсумнівно, звучали жваво і весело. Крім того, в комедіях Плавта велика кількість речитативів. Разом з кантиками вони складають близько третини тексту.
П'єси Плавта називаються comoedia palliata — «комедія плаща».
Деякі свої твори Плавт переклав повністю, а в деяких використана «контамінація» — поєднання в одній комедії сцени взяті з різних оригіналів.
Комічні імена дійових осіб: Пиргополиник — переможець веж і міст, хитрий раб Псевдол — ошуканець ошуканців, у якого неможливо було зайняти жодної привабливої риси, він наче перетворювався на втілення тієї могутньої й непереборної сили золота, що є для нього значно сильнішою за богів , спритний раб Сіміян — мавпа, слуга-посильний Гарпаг — гак, Парасій Їдальня Щітка і т. д. Такі імена часто сприяють непорозумінням. Так, в «Менехм» на запитання, де знаходиться Парасі Їдальня Щітка, Менехм відповідає: «Щітка? У мене в мішку лежить» (Men. 286). У комедії «Куркуліон» («Хлібний черв'як»), названої на честь одного з персонажів, на запитання, де знайти Куркуліона, дається порада шукати у пшениці. Там можна знайти не одного, а сотні хлібних хробаків (Cur. 586—587).
А інший Плавтів персонаж, Евкліон, не просто скупий, а скупий до смішного: він хоче подати позов на шуліку який украв у нього кашу. Це джерело комізму (надмірне вип'ячування однієї риси героя) в Плавта запозичив Мольєр, так і назвавши свою комедію — просто «Скупий» (Мольєрів скупий — також Гарпагон — подає позов на сусідського кота, який доїв залишки його баранини).
Плавт плідно працював у жанрі «палліати» або «комедії плаща» («fabula palliata», від «pallium» — плащ), де актори виступали у грецьких плащах («костюмах»). Тут римські комедіографи щедро запозичували сюжети, прийоми, персонажів у еллінської комедії (переважно ново аттичної). Традиційними типами персонажів палліати є спритні раби, скупі старі батьки, розпусні та марнотратні сини, жадібні зводники, хвалькуваті воїни, гетери, нахлібники (парасити) та ін. Використання «еллінського антуражу» було обумовлено не лише фактом запозичення в греків, а й тим, що соціальна й політична критика (яка все-ж-таки інколи проривалася в текстах) легко відносилася до "поганої, розбещеної Еллади, а не до «бездоганного, взірцевого Риму».
Крім того, у римській літературі розроблялася тогата («fabula togata», від «toga» — римський верхній одяг). Цей тип комедії став популярним у середині 2 ст. до н. е. і був ближчим до Риму, аніж палліата, яка наближалася до грецьких першоджерел. У тогатах об'єктом зображення було життя італійських містечок, а провідні герої — представники реальних тодішніх професій: пекарі, ткачі, швачки тощо. Тогати збереглися лише в нечисленних уривках.
Спочатку Плавтові приписували понад 120 комедій, проте в 1 ст. до н. е. римський літературний критик і вчений Варрон визнав насправді Плавтовими лише 21 комедію, з яких дійшли до нас 20 майже повністю, а одна — в уривках. Найвідомішими є такі його комедії:
Сюжети і основних персонажів для своєї палліати Плавт запозичував у елліністичних письменників, у так званій «середній» і «новій» аттичній комедії. Вони були досить одноманітними: підкинуті та згодом знайдені діти; закоханий у гетеру юнак; гетера, котра виявлялася проданою в рабство вільною дівчиною і врешті-решт таки знаходила своїх батьків.
Плавт не претендував на оригінальність, чудово розуміючи епігонську, наслідувальну сутність своєї творчості. Він відверто й без гумору писав про це: «Так всі поети роблять у комедіях: / Завжди в Афінах розгортають дію всю, / Щоб все здавалось абсолютно еллінським…».
Запозичуючи в еллінів сюжетну канву і головних дійових осіб, Плавт водночас створює п'єси значною мірою оригінальні, відмінні від грецьких. Його комедії розраховані на широкі кола римського плебсу, який мало цінував тонкощі стилю чи філософсько-психологічні проблеми. А полюбляв цей глядач яскраве видовище, гостре слівце та гучну бійку. Тож Плавт часто сполучає (контамінує), з одного боку, шліфовані сюжети нової аттичної комедії (Менандр), а, з іншого боку, грубу італійську ателлану, фарс, виступи жонглерів, танцюристів та мімів.
В українському побуті та літературі присутні запозичені та подібні ідеї творів.
Наприклад у творі Тит Макція Плавта «Скарб» («Горщик») — скупий і недовірливий старий Евкліон знайшов у себе в хаті закопаний горщик із золотом і, переховавши його, живе в постійній турботі, підозрюючи всіх і кожного у намірах його пограбувати. А тим часом юнак Ліконід спокусив його дочку. Нічого про це не знаючи, дядько Ліконіда, багатій Мегадор, за порадою своєї сестри, сватає цю саму дочку Евкліона, забороняючи собі давати за дочку посаг, [394] повертається до свого горщика зі золотом, який він виносить з дому, і ховає спочатку в храмі Вірності, а потім в інших місцях. За цією роботою його застає Стробіл — раб Ліконіда (акт IV, сцена 2), і, незважаючи на всю пильність скнари (дія IV, сц. 4), краде горщик. Евкліон виголошує монолог, повний розпачу (дія IV, сц. 9). Слова Ліконіда, який прийшов до нього й покаявся в своєму вчинку перед його дочкою, не справляють на нього жодного враження: він, почувши каяття Ліконіда, думає, що той украв у нього горщик і кається саме в цьому. Евкліонові повертають його скарб. Мегадор відмовляється від сватання на користь свого небожа. В закінченні, що напевне не належить Плавтові, Евкліон кається в своїй скупості і раптом, перетворюється зі скнари на доброго і щедрого батька. Ця комедія складена за невідомим нам грецьким зразком.
Особливо цікава вона тим, що була зразком для славнозвісної комедії Мольєра «Скупий» (1668). Сцену Евкліона з Стробілом, так само як і монолог Евкліона, повторив Мольєр, тільки з деякими варіаціями. Навіть ім'я героя комедії Мольєра — Гарпагон — теж зустрічається в передостанній сцені латинського тексту. Але зображення характеру скупого у Мольєра значно поглиблене й поширене. Набагато повніша й дія комедії, яка у Плавта становить лише кілька досить примітивно з'єднаних одна з іншою ситуацій.
Знаходимо подібну ідею в творі Івана Карпенка-Карого «Сто тисяч» — українська комедія у чотирьох діях. Головний герой — Герасим Некодимович Калитка. На вівтар своєї жадоби Калитка готовий покласти не лише свої сили й життя, але й майбутнє власного сина. У творі домінуючою, як і в «Скарбі» Тита Макція Плавта, є ідея влади грошей над людиною.
Це незавершена стаття про особу. Ви можете допомогти проєкту, виправивши або дописавши її. |
This article uses material from the Wikipedia Українська article Тит Макцій Плавт, which is released under the Creative Commons Attribution-ShareAlike 3.0 license ("CC BY-SA 3.0"); additional terms may apply (view authors). Вміст доступний на умовах CC BY-SA 4.0, якщо не вказано інше. Images, videos and audio are available under their respective licenses.
®Wikipedia is a registered trademark of the Wiki Foundation, Inc. Wiki Українська (DUHOCTRUNGQUOC.VN) is an independent company and has no affiliation with Wiki Foundation.