Сватання

Особи, які просили згоди на шлюб, називались сватами чи старостами.

 

Сватання проходить у формі розмови старостів з батьками нареченої, обмін хлібом, перев'язування нареченої хустиною на знак згоди, а старостів — рушниками. Сватання відбувалося у вільний від польових робіт час. Сватати дівчину вирушали пізно ввечері, щоб у разі відмови зберегти сватання у таємниці. Зайшовши до хати з хлібом у руках і привітавшись, старости починали розмову про мисливців, які натрапили на слід куниці (олениці) — красної дівиці, чи купців, які дізнаються про товар, тощо. Потім кликали дівчину й прилюдно запитували її згоди на шлюб. Відповідь нареченої була обов'язковою та вирішальною. У випадку відмови принесений хліб старостам повертався і дівчина підносила гарбуза (іноді — макогона). Щоб уникнути такого сорому часом посилали «розвідника» — з метою вивідати наміри дівчини та її батьків. А якщо відповідь дівчини була ствердною, то сватів перев'язували рушниками або підносили їм на хлібі хустки чи рушники. Нареченого дівчина перев'язувала хусткою. Тоді обговорювали придане.

Якщо наречений не подобався батькам нареченої, йому вручали гарбуз. Образившись, свати могли закрити двері спиною, що було прокляттям, яке прирікало дівчину на незаміжнє життя. Однак якщо парубок подобався родичам дівчини, значить, сватання пройшло успішно, молодих оголошували нареченим і нареченою. Призначався день весілля і проходила вже обопільна рада.

За участю родичів майбутніх наречених і всіх присутніх у хаті родини молодої відбуваються заручини. Повторюються основні елементи сватання. Заручених святять хлібом. Староста зв’язує молодятам руки і веде їх до весільного посаду на почесному місці за столом.

Обряд сватання відображено на картині Т. Г. Шевченка «Старости», М. Пимоненка «Свати», «Сватання».

• Весільні чини
• Сват

• Енциклопедія українознавства для школярів і студентів. Донецьк: Сталкер, 2000. — 496 с.

• Весільні пісні: Молодий іде до молодої // Пісні Явдохи Зуїхи / АН УРСР, Ін-т мистецтвознав., фольклору та етнографії ім. М. Т. Рильського; упоряд., передмов. та примітки В. А. Юзвенко, М. Т. Яценко; відп. ред. О. І. Дей ; записав Г. Танцюра. — К.: Наукова думка, 1965. — 810 с.: ноти. — (Українська народна творчість). — C. 165—172.
• Сватання. Умовини (оглядини, розглядини, обзорини, переглядини) // Ілюстрована енциклопедія українського народу. Звичаї. Свята. Традиції / Уклад. І. І. Сметана. — Харків: Книжковий Клуб «Клуб Сімейного Дозвілля», 2012. — 416 с. — С. 384—385.
• Боряк О. О. Сватання // Енциклопедія історії України: Україна—Українці. Кн. 1 / Редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. НАН України. Інститут історії України. — К.: В-во «Наукова думка», 2018. — 608 с. — С. 342—343.
• Сватання (сватанки, змовини, брання рушників, рушники, згодини). Всеукраїнська електронна енциклопедія.
• Умовини (оглядини, розглядини, обзорини, печеглядини). Всеукраїнська електронна енциклопедія. [Архівовано 19 вересня 2019 у Wayback Machine.]
• Обряд сватання. Всеукраїнська електронна енциклопедія. [Архівовано 19 вересня 2019 у Wayback Machine.]
• Змовини // Українська мала енциклопедія : 16 кн. : у 8 т. / проф. Є. Онацький. — Накладом Адміністратури УАПЦ в Аргентині. — Буенос-Айрес, 1959. — Т. 2, кн. 4 : Літери Ж — Й. — С. 504. — 1000 екз.
• Сватання // Українська мала енциклопедія : 16 кн. : у 8 т. / проф. Є. Онацький. — Накладом Адміністратури УАПЦ в Аргентині. — Буенос-Айрес, 1964. — Т. 7, кн. XIII : Літери Риз — Се. — С. 1687-1688. — 1000 екз.
• Сватання. Київщина і Полтавщина // Шубравська М. М. Весілля. У двох книгах. Книга 1. — К., Наукова думка, 1970. — C. 81—89.
• Сватання. Волинь // Шубравська М. М. Весілля. У двох книгах. Книга 2. — К., Наукова думка, 1970. — C. 7.
• Сватання (Свальбини). Галичина // Шубравська М. М. Весілля. У двох книгах. Книга 2. — К., Наукова думка, 1970. — C. 73.
• Сватання. Буковина // Шубравська М. М. Весілля. У двох книгах. Книга 2. — К., Наукова думка, 1970. — C. 215.
• Сватання. Закарпаття // Шубравська М. М. Весілля. У двох книгах. Книга 2. — К., Наукова думка, 1970. — C. 232.