Процес Оповідь

Кожна культура має власні оповідання, якими здавна діляться для розваги, освіти, збереження культури чи виховання моральних цінностей (наприклад, народні казки). Ключовими елементами цих історій є сюжет, персонажі та позиція оповідача.

В медіаконтексті часто використовують англійський термін storytelling.

Оповідання, переплетене з розвитком міфології, передувало писемності. Найдавніші форми оповіді зазвичай були усними, у поєднанні з жестами та мімікою. Деякі археологи вважають, що наскальні малюнки, окрім ролі в релігійних ритуалах, могли слугувати формою оповіді для багатьох давніх культур. Австралійські аборигени малювали символи, які також з'являються в історіях, на стінах печер, щоб допомогти оповідачеві запам'ятати історію. Потім історію розповідали, використовуючи поєднання усної розповіді, музики, наскального мистецтва і танцю, які приносять розуміння і сенс людському існуванню через пам'ять і відтворення історій. Люди використовували різьблені стовбури живих дерев і ефемерні носії (такі як пісок і листя) для запису народних казок на малюнках або за допомогою письма. Складні форми татуювання також можуть представляти історії з інформацією про генеалогію, приналежність та соціальний статус.

Народні казки часто мають спільні мотиви та теми, що свідчить про можливу базову психологічну схожість у різних людських культурах. Інші історії, зокрема казки, як видається, поширювалися з місця на місце, що свідчить про їхню пам'ятність і популярність.

Групи спочатку усних оповідань з часом можуть об'єднуватися в цикли історій (як "Арабські ночі"), групуватися навколо міфічних героїв (як "Король Артур") і перетворюватися на розповіді про діяння богів і святих різних релігій. Результати можуть бути епізодичними (як історії про Анансі), епічними (як у гомерівських казках), надихаючими (зверніть увагу на традицію життєписів) і/або повчальними (як у багатьох буддійських або християнських священних писаннях).

• Наратив