Лео Сілард: американський фізик угорського походження

Лео Сілард
угор. Szilárd Leó
Народився	11 лютого 1898(1898-02-11) Будапешт, Угорське королівство[d], Австро-Угорщина[1]
Помер	30 травня 1964(1964-05-30) (66 років) Ла-Хоя, Сан-Дієґо, Каліфорнія, США ·інфаркт міокарда
Поховання	Керепеші
Місце проживання	Угорщина Німеччина США
Країна	Угорщина  Німеччина  США
Національність	угорець
Діяльність	фізик-ядерник, винахідник, фізик, викладач університету, письменник наукової фантастики, науковець, молекулярний біолог
Alma mater	Берлінський технічний університет Гумбольдський університет
Галузь	атомна фізика, молекулярна біологія[2], фізика, ланцюгова реакція[2], атомна бомба[d][2] і ядерний реактор[2]
Заклад	HU Berlin Берлінський технічний університет Колумбійський університет Чиказький університет Брандейський університет
Науковий керівник	Макс фон Лауе
Вчителі	Макс фон Лауе
Членство	Американська академія мистецтв і наук Американське фізичне товариство[3] Emergency Committee of Atomic Scientistsd Національна академія наук США
Відомий завдяки:	ядерна ланцюгова реакція петиція Сіларда Кобальтова бомба
У шлюбі з	Gertrud Weiss Szilardd
Нагороди	Премія «Атом для миру» (1959) Гуманіст рокуd (1960) Нагорода Альберта Ейнштейна (1960) Національна зала слави винахідників США (1996)
Автограф
Висловлювання у Вікіцитатах  Лео Сілард у Вікісховищі

Лео Сілард відомий своїми працями в галузі ядерної фізики. 1934 року виявив ефект руйнування хімічного зв'язку під впливом нейтронів, який став відомий як ефект Сіларда — Чалмерса. 1939-го разом з іншими показав можливість здійснення ланцюгової ядерної реакції при поділі ядер урану. Разом з Енріко Фермі визначив критичну масу ²³⁵U і взяв участь у створенні першого ядерного реактора. У 1942–1946 рр. як співробітник Металургійної лабораторії Чиказького університету брав участь у «Мангеттенському проєкті».

Народився 11 лютого 1898 року в Будапешті в сім'ї інженера. Після закінчення реального училища в 1916 вступив до Технічного університету в Будапешті, але незабаром був призваний до армії до артилерійських військ. У 1920 році перебрався до Німеччини, навчався в Технологічному університеті в Берліні, потім у Берлінському університеті, де відвідував лекції з фізики, які читали Альберт Ейнштейн, Макс Планк і Макс фон Лауе. У 1922 закінчив університет з відзнакою, два роки працював у Хімічному інституті кайзера Вільгельма, займався експериментами з рентгенівської дифракції. У 1924 став асистентом Нобелівського лауреата Лауе у Берлінському інституті теоретичної фізики, у 1927—1932 працював у Берлінському університеті.

1926 року спільно з Альбертом Ейнштейном запропонував варіант конструкції абсорбційного холодильника. 1928-го запропонував ідею лінійного резонансного прискорювача. В 1929 році запропонував ідею циклотрона. 1934-го запропонував принцип автофазування.

1934 року у виявив ефект руйнування хімічного зв'язку під дією нейтронів, що здобув популярність як ефект Сіларда — Чалмерса.

В 1939 році обґрунтував можливість розвитку в урані самопідтримуваної ядерної реакції при поділі ядер урану. А також одним з перших довів, що в процесі ділення ядер урану випромінюються вторинні нейтрони. Спільно з В. Зінном отримав значення середнього числа вторинних нейтронів на один акт поділу.

В 1942—1946-х як співробітник Металургічної лабораторії Чиказького університету брав участь в Мангеттенському проєкті. У 1946 став професором Чиказького університету, займався дослідженнями з біофізики та молекулярної біології. У 1953 заснував лабораторію молекулярної біології в університеті Чикаго. У 1954 р. запропонував механізм регуляції ферментів за принципом негативного зворотного зв'язку, в 1959 р. створив теорію процесів старіння, запропонував спосіб діагностики лейкозів, методику променевої терапії. Займався вивченням регулювання клітинного метаболізму, імунологією, дослідженням функціонування центральної нервової системи.

У 1945 році підписав звернення до влади США («Звіт Франка») з проханням не проводити атомні бомбардування японських міст.

Сілард також є автором збірки наукової фантастики «Голос дельфінів та інші оповідання» (1961).