Васи́лько Рома́нович (1203—1269) — князь белзький (1208—1211), берестейський (1208—1210,1219—1228), перемильський (1209—1219), пересопницький (1225—1229), луцький (1229—1238) і володимирський (1238—1269), молодший син галицько-волинського князя Романа Великого від його другої дружини Анни-Єфросинії, брат і найближчий соратник Данила Галицького.
У листі Папи Римського до Данила Романовича від 26 серпня 1247 року названий «королем Володимира».
Василько Романович | |||
Уявний портрет Василька ХХ ст. | |||
| |||
---|---|---|---|
1208 — 1211 | |||
Попередник: | Олександр Всеволодович | ||
Наступник: | Всеволод Всеволодович | ||
| |||
1208 — 1210 | |||
Попередник: | Святослав Мстиславич | ||
1219 — 1228 | |||
| |||
1225 — 1229 | |||
Попередник: | Мстислав Німий | ||
| |||
1229 — 1238 | |||
Попередник: | Ярослав Інгварович | ||
Наступник: | Ростислав Михайлович | ||
| |||
1238 — 1269 | |||
Попередник: | Данило Галицький | ||
Наступник: | Володимир Василькович | ||
Народження: | 1203 Галич | ||
Смерть: | 1269 Володимир | ||
Поховання: | Собор Успіння Пресвятої Богородиці, Володимир, Україна | ||
Рід: | Рюриковичі (Романовичі) | ||
Батько: | Роман Великий | ||
Мати: | Анна | ||
Шлюб: | Добрава Юріївна і Дубравка Мазовецька | ||
Діти: | Володимир, Ольга |
Народився близько 1203 року в Галичі. Повстання бояр проти князівської влади, що спалахнуло відразу після смерті Романа Мстиславича у червні 1205 року під Завихостом, який рішуче придушував феодальну боярську опозицію, спричинило розпад Галицько-Волинського князівства. Вторгнення київського князя Рюрика Ростиславича, закликання боярами на князювання чернігівських князів Ігоревичів — Володимира, Романа і Святослава, змусили княгиню Анну з синами втекти до Володимира, а далі до Кракова, де Василько залишився з матір'ю під протекцією малопольского князя Лешка І Білого, а Данила відіслали в Угорщину до двору короля Андрія ІІ.
У 1207 році Василько був обраний князем у Бересті; в тому ж році при підтримці Лешка отримав від Олександра Всеволодовича Белзьке князівство, поступившись останньому містами Угровеськ, Верещин, Столп'є і Комов, проте невдовзі Василько втратив Белз через вороже ставлення до нього місцевого боярства. Разом з братом княжив на Волині — в Тихомлі й Перемилі, звідки Романовичі почали збирати свою отчину. З 1215 року завдяки зусиллям Лешка, Данило й Василько почали спільно правити у Володимирі.
1227 року Данило з Васильком здійснили похід на Луцьк проти князя Ярослава Інгваровича, який захопив місто всупереч заповіту попереднього князя, Мстислава Німого. Похід закінчився успішно а Ярослав Інгварович був взятий князями в полон. Після походу Василько Романович розширив свої володіння, отримавши від брата Луцьк і Пересопницьке князівство.
26 березня 1228 року Романовичі провели успішний похід на Чорторийськ, в якому князювали ворожі Данилу пінські князі. Похід закінчився взяттям міста і полоном пінських князів. 1228 року під час облоги Кам'янця армією київсько-пинської коаліції Данило і Василько разом із їх союзником князем Олександром Белзьким зробили стрімкий масований похід на Київ, який змусив київського та чернігівського князів зняти облогу і піти на примирення з Романовичами.
1229 року Данило й Василько допомагали Конраду I Мазовецькому в міжусобній війні у Великопольщі, взяли участь в поході на Польщу, облозі Каліша.
У 1230-ті роки Романовичі ліквідували останнє на Волині удільне Белзьке князівство і таким чином об'єднали у своїх руках всю Волинь.
1231 року в битві під Шумськом саме дії Василька Романовича та очоленого ним піхотного полку забезпечили об'єднаному війську Данила і Василька над угорським військом королевича Ендре.
Наступні вісім років (1231—1238) вони вели війну за свою другу «вотчину», Галичину, проти угорців та чернігівського князя Михайла Всеволдовича. Після повернення Галича, у 1238 році, Данило передав Володимирський уділ Васильку, а собі залишив Холмську, Белзьку та Луцьку землі.
На чолі волинського полку взяв участь в 1245 році у Ярославській битві, в якій було розгромлено загони угорського та польського королів. В 1248 році, згідно літопису, Василько Романович відбив грабіжницький набіг ятвягів, наздогнавши та розгромивши їх під Дрогочином. Було знищено 40 ятвязьких «князів».
Темник Бурундай у 1259—1260 роках напав на Волинь, примусив волинського князя Василька Романовича взяти участь у походах на Литву (1258), Польщу (1259). 1261 року в Шумську володимирський князь Василько Романович провів переговори з темником Бурундаєм. Бурундай зажадав знищення кількох городів, але визнав незалежний, хоч і союзний статус галицько-волинських земель.
Після смерті Данила (1264) Василько формально називався великим князем, але фактично княжив лише у Володимирі і володів лише частиною Волинської землі поряд з Даниловими синами Левом і Мстиславом. Василько зосередився на справах свого невеликого князівства, уникав війн з сусідами, миром вирішуючи конфлікти з Польщею, Литвою і ятвягами.
Попередник Олександр Всеволодович | Князь белзький 1208-1211 | Наступник Всеволод Всеволодович |
Попередник Святослав Мстиславич | Князь берестейський 1208-1210 1219-1228 | Наступник Не було |
Попередник Мстислав Німий | Князь пересопницький 1225-1229 | Наступник Приєднання до Луцького князівства |
Попередник Ярослав Інгварович | Князь луцький 1229-1238 | Наступник Ростислав Михайлович |
Попередник Данило Галицький | Князь володимирський 1238-1269 | Наступник Володимир Василькович |
This article uses material from the Wikipedia Українська article Василько Романович, which is released under the Creative Commons Attribution-ShareAlike 3.0 license ("CC BY-SA 3.0"); additional terms may apply (view authors). Вміст доступний на умовах CC BY-SA 4.0, якщо не вказано інше. Images, videos and audio are available under their respective licenses.
®Wikipedia is a registered trademark of the Wiki Foundation, Inc. Wiki Українська (DUHOCTRUNGQUOC.VN) is an independent company and has no affiliation with Wiki Foundation.