Аджарія: автономний регіон у складі Грузії

 

• Тбелі Абусерісдзе (1190–1240), Грузинський письменник та вчений.
• Софо Халваші (народилась 31 травня 1986), грузинська співачка.
• Селім Хімшіашвілі (3 червня 1815), паша політичних відносин Османської Імперії та Росії в 1802 р.
• Ахмед-Паша Хімшіашвілі (помер в 1836 р.), великий паша Османської Імперії.
• Мемед Абашідзе (1873-1937), політичний лідер мусульман в Грузії.
• Аслан Абашідзе (народився в 1938 р.), регіональний лідер у вигнанні.
• Зураб Ногаїделі (народився в 1964 р.), минулий прем'єр-міністр Грузії.
• Леван Варшаломідзе (народився в 1972 р), голова Аджарського уряду, 2004-2012.

Селімоба

Селімоба проходить у селі Бако Хулойського муніципалітету 3 липня та присвячена пам'яті Селіма Хімшіашвілі. У рамках фестивалю відбувається концерт за участю місцевих самодіяльних колективів та виставки виробів народних промислів. Його підтримує Міністерство освіти, культури та спорту Аджарії.

Шуамтоба

Шуамтоба («міжгірське свято») — традиційний фестиваль, який проводиться на літніх гірських пасовищах двох муніципалітетів (Хуло та Шуахеві) у перші вихідні кожного серпня. Проводяться кінні стрибки, виставка народних промислів та концерт за участю фольклорних ансамблів.

Мачахлоба

Мачахлоба – свято ущелини Мачахела, що проводиться у другій половині вересня. Це традиційне свято, яке відзначається в ущелині Мачахела Хелвачаурського муніципалітету. Фестиваль розпочинається біля пам'ятника гвинтівці Мачахела (у місці злиття річок Мачахела та Чорохи), триває у селі Мачахіспірі та закінчується у селі Зеда Чхутунеті.

Колхоба

Колхоба — стародавнє лазське свято. Воно проводиться наприкінці серпня або на початку вересня у селі Сарпі Хелвачаурського району. Історія аргонавтів виконується на сцені під час фестивалю.

За переписом 2014 року населення Аджарії складає 333 953 особи. Аджарці (аджари) — етнографічна група грузинського народу, що говорить на групі місцевих діалектів, відомих під загальною назвою аджарського діалекту. Письмова мова — грузинська.

Грузинське населення Аджарії було широко відоме як «грузини-мусульмани» до радянського перепису 1926 року, який вважав їх «аджарцями» і налічував 71 000 осіб. Пізніше їх просто віднесли до ширшої категорії грузинів, оскільки жодний офіційний радянський перепис не питав про релігію. Сьогодні називати їх «грузинами-мусульманами» було б у будь-якому разі неправильно, оскільки 55% аджарців є християнами та майже 40% мусульманами.

До етнічних меншин відносяться лази, росіяни, вірмени, понтійські греки, абхази та інші.

Розпад Радянського Союзу та відновлення незалежності Грузії прискорили зростання християнства у регіоні, особливо серед молоді. Проте в Аджарії все ще залишаються мусульманські громади сунітів, в основному в Хулойському районі. Згідно з переписом населення Грузії 2014 року, 54,5% були православними християнами та 39,8% мусульманами. Інші були вірменами-християнами (0,3%) та іншими (5,3%).

В Аджарії є хороші землі для вирощування чаю, цитрусових і тютюну. Гірсько-лісиста місцевість має субтропічний клімат, тут багато курортів. Тютюн, чай, цитрусові, авокадо — провідні культури; Важливе значення має і тваринництво. Галузі промисловості включають пакування чаю, переробку тютюну, консервування фруктів і риби, нафтопереробку та суднобудування.

Столиця регіону, Батумі, є важливими воротами для відправки товарів до Грузії, Азербайджану та Вірменії, що не має виходу до моря. Порт Батумі використовується для відвантаження нафти з Казахстану та Туркменістану. Його нафтопереробний завод переробляє каспійську нафту з Азербайджану, яка надходить трубопроводом до порту Супса і звідти транспортується до Батумі залізницею. Аджарська столиця є центром суднобудування та виробництва.

Аджарія є головним центром індустрії прибережного туризму в Грузії, замінивши північно-західну провінцію Абхазія після фактичного відділення цього регіону від Грузії в 1993 році.

 

Статус Аджарської автономної республіки визначається законом Грузії про Аджарію та новою конституцією регіону, прийнятою після усунення Аслана Абашидзе. Місцевим законодавчим органом є парламент. Глава уряду регіону — Рада міністрів Аджарії — призначається президентом Грузії, який також має повноваження розпускати збори та уряд і скасовувати місцеві органи влади з питань, що суперечать конституції Грузії. Торніке Ріжвадзе є чинним головою уряду Аджарії.

 

Адміністративний поділ

Аджарія ділиться всього на 6 адмінистративних одиниць.

Аджарія розташована на південно-східному узбережжі Чорного моря і простягається в лісисті передгір'я та гори Малого Кавказу. Межує з регіоном Гурія на півночі, Самцхе-Джавахеті на сході та Туреччиною на півдні. Більшість території Аджарії складається з пагорбів чи гір. Найвищі гори височіють більш ніж на 3000 метрів над рівнем моря. Близько 60% території Аджарії покрито лісами. Багато частин хребта Месхеті (західні схили) покриті тропічними лісами помірного пояса.

Територія Аджарії за особливостями природних умов ділиться на дві частини — приморську і нагірну.

Приморська Аджарія відрізняється характерною для субтропічної зони високою середньорічною температурою (+14,5 °C, при цьому температура найхолоднішого місяця зими — січня — становить +6,5 °C), великою кількістю опадів (у середньому 2500 мм на рік) і сонячних днів.

У нагірній Аджарії вплив Чорного моря через гірські перешкоди послаблено, тому повітря тут відрізняється більшою сухістю. Середня висота гір — 2000—2500 м. Через Годердзський перевал (2025 м) проходить автомобільна дорога державного значення Батумі — Ахалціхе. У Хуло, на висоті 920 м над рівнем моря, середня температура в січні становить +1 °C, у липні +19 °C.

У грузинських та візантійських джерелах Аджарія згадується з X століття, ще раніше про неї згадується у вірменських (Мовсес Хоренаці та інші).

У VI—IV століттях до н. е. була частиною західногрузинського царства Колхіда.

У IV столітті н. е. входила до складу грузинської держави Лазіки.

У VI столітті як і вся Західна Грузія була місцем боротьби між Римом та Іраном.

У VII столітті її спустошили своїми набігами араби.

У IX столітті увійшла до складу Тао-Кларджеті.

З кінця X століття була частиною об'єднаної грузинської держави. На чолі її стояли правителі провінцій — ерістави. Пізніше приморські землі сучасної Аджарії входили до складу Гурійського мтаварства.

У XI—XIII століттях сильно постраждала від набігів сельджуків та монголів.

У другій половині XVI століття більша частина Аджарії була захоплена турками.

У результаті російсько-турецької війни за Берлінським трактатом 1878 року Батумі, Карс і Ардаган перейшли до Російської імперії. З кінця 80-х років XIX століття в Батумі почала розвиватися промисловість, це був один з центрів торгівлі та промисловості російського Закавказзя. В 1898 році в місті нараховувалося більше десятка великих підприємств і близько 11 тисяч робітників, переважно в порту та на нафтових заводах. У 1897—1907 роках був збудований перший нафтопровід від Каспійського до Чорного морів — Баку-Батумі.

У квітні 1918 року турки захопили Батум, частину Гурії, Ахалціхе, Ардаган. Від грудня 1918 року по липень 1920 Аджарія окупована англійськими військами. 16 червня 1921 року була створена Аджарська АРСР в складі Грузинської РСР. У грудні 1922 року Аджарська АРСР у складі Грузинської РСР увійшла до Закавказької РФСР.

•  
  Порт Батумі
•  
  Міст над Чолокі
•  
  Рада Міністрів Аджарії
•  
  Емблема уряду Аджарії
•  
  Кваріаті
•  
  Батумі
•  
  Батумі
•  
  Батумі
•  
  Замок Гонйо
•  
  Ботанічний сад

• Аджарська криза (2004)

• Українська радянська енциклопедія : у 12 т. / гол. ред. М. П. Бажан ; редкол.: О. К. Антонов та ін. — 2-ге вид. — К. : Головна редакція УРЕ, 1974–1985.
• Советская историческая энциклопедия, Москва, 1961

• Дахно, Іван Іванович. Країни світу: енциклопедичний довідник / Іван Дахно, С. М. Тимофієв. - К. : МАПА, 2011. - 606 с. ISBN 978-966-8804-23-6

Чорне море	Гурія	Гурія
Чорне море		Самцхе-Джавахеті
Туреччина	Туреччина	Туреччина