Конклав 1903: вибори

(Папа римський Іоанн Павло II (1978-2005) порушив його рекорд століттям пізніше).

Конклав 1903
Країна	Італія
Адміністративна одиниця	Рим
Місце розташування	Сикстинська капела
Юрисдикція	Ватикан
Попередник	1878 papal conclaved
Наступник	Конклав 1914 року
Час/дата початку	31 липня 1903
Час/дата закінчення	4 серпня 1903
Учасник(и)	Bartolomeo Bacilierid, Giuseppe Francica-Nava de Bontifèd, Michael Logued, Agostino Richelmyd, Вінченцо Ваннутеллі, Antonio Agliardid, Giulio Boschid, Francesco di Paola Cassettad, Francesco Salesio Della Volped, Angelo Di Pietrod, Andrea Carlo Ferrarid, Domenico Ferratad, Girolamo Maria Gottid, Хосе-Марія Мартін-де-Еррера, Жозе Себастьян д'Альмейда Нето, Лев Скребенський, Серафіно Ваннутеллі, Andrea Aiutid, Alfonso Capecelatrod, Giovanni Battista Casali del Dragod, Beniamino Cavicchionid, Pierre-Hector Coulliéd, Serafino Cretonid, Anton Hubert Fischerd, Casimiro Gennarid, James Gibbonsd, Pierre-Lambert Goossensd, Salvador Casañas y Pagésd, Felice Cavagnisd, Anton Josef Gruschad, Sebastián Herrero Espinosa de los Monterosd, Johannes Katschthalerd, Georg von Koppd, Guillaume-Marie-Joseph Labouréd, Benoît-Marie Langénieuxd, Victor-Lucien-Sulpice Lécotd, Luigi Macchid, Achille Manarad, Sebastiano Martinellid, François-Désiré Mathieud, Mario Mocennid, Carlo Nocellad, Luigi Oreglia di Santo Stefanod, Adolphe Perraudd, Raffaele Pierottid, Gennaro Portanovad, Ян Пузина, Mariano Rampollad, Pietro Respighid, François-Marie-Benjamin Richardd, Alessandro Sanminiatelli Zabarellad, Ciriaco María Sancha y Hervásd, Пій X, Francesco Satollid, Andreas Steinhuberd, Domenico Svampad, Emidio Talianid, Kolos Ferenc Vaszaryd, José Vives y Tutód, Giuseppe Antonio Ermenegildo Priscod, Francesco Segnad і Luigi Tripepid
Виборна посада	Папа Римський
Обраний кандидат	Пій X

Вибір пав на кардинала Джузеппе Мелькіоре Сарто, який став папою римським Пієм X.

1903 року 25-річний понтифікат ліберального дипломата, папи Льва XIII завершився. Упродовж 56 років папство очолювалось лише двома людьми, Львом XIII та його попередником, Пієм IX. У той час як Пій IX був реакційним консерватором, Лев XIII був помічений як ліберал, звичайно, у порівнянні з попередником. Оскільки кардинали зібрались, то ключовим питанням було: чи буде обрано такого папу, який продовжив би політику Льва XIII або повернувся до стилю папства Пія IX.

Кардинали, зібрані у Сикстинській капеллі, зосередили увагу на кардиналі Маріано Рамполлі дель Тіндаро, кардиналі-державному секретарі Льва XIII. Рамполла був помічений, оскільки був папабілем (кардинал, якого ймовірно буде обрано папою римським). Як і очікувалось Рамполла був близьким до обрання, але тоді вустами кардинала Яна Пузини, князя-єпископа (архієпископа) краківського з Австро-Угорщини, було накладено вето від імені австрійського імператора Франца Йосифа.

Три провідних Католицьких держави (королі Франції та Іспанії, а також імператори Священної Римської імперії/імператор Австрії) мали право вето, тобто, відводу кандидата на Папський престол, хоча вони рідко й здійснювались; ніякого кандидата проти якого потребувалось вето, не було будь-коли обрано римським папою, хоча на конклаві 1846 року застосоване вето, було невдалим, коли кардинал, якому австрійський імператор доручив оголосити про накладення вето, прибув запізно, щоб вступити на Конклав, і кардинал, на якого припускалось накласти вето, був оголошений папою римським.

Блокування кардинала Рамполли зробило Конклав широко відкритим. Можливий переможець, кардинал Джузеппе Мелькіоре Сарто з Венеції, був консерватором-популістом нижчого класу, ближчим по відношенню до папства Пія IX, ніж Льва XIII. На останньому висуванні кандидатів, він отримав 55 з 60 можливих голосів. Новий папа римський взяв собі ім'я Пій X, на честь папи Пія IX.

Після виборів Пій X ухвалив два рішення. Він скасував право вето католицьких держав й відмовився знову призначати Рамполлу державним секретарем. Подібно до його попередників Пій X оскаржив право Італійського королівства мати у володінні Рим. Він дав своє благословення Urbi et Orbi на внутрішньому балконі собору Святого Петра народові внизу, щоб відобразити у символічній формі свою опозицію італійському правлінню Риму та свою вимогу на повернення Папської області.