Калофака Волзька: вид рослин

Ендемік південно-східної частини Східної Європи, занесений до Червоних книг України, Казахстану, Росії, Європейського Червоного списку. Формація калофаки волзької занесена до Зеленої книги України. Належить до кормових та декоративних рослин.

Калофака волзька
Біологічна класифікація
Царство:	Рослини (Plantae)
Клада:	Судинні рослини (Tracheophyta)
Клада:	Покритонасінні (Angiosperms)
Клада:	Евдикоти (Eudicots)
Клада:	Розиди (Rosids)
Порядок:	Бобовоцвіті (Fabales)
Родина:	Бобові (Fabaceae)
Рід:	Calophaca
Вид:	Калофака волзька (C. wolgarica)
Біноміальна назва
Calophaca wolgarica (L.f.) Fisch., 1925

 

Кущ заввишки 20-120 см. Крона розлога, 88-130 см завширшки. Стебла висхідні, розгалужені від основи, завдовжки 33-60 см, на одній рослині їх може бути від 12 до 38. Молоді пагони жовтувато-пухнасті, старі — з волокнистими відшаруваннями світло-коричневої кори. Листки чергові, непарнопірчасті, завдовжки 4,8-6,6 см, завширшки 1,89-2,5 см. Листочки овальні або еліптичні, знизу шерстисто-пухнасті, зверху менше опушені, шкірясті, завдовжки 0,8-1,36 см, завширшки 0,6-0,75 см.

Суцвіття — зріджена видовжена китиця з 4-8 квіток на квітконосах до 10 см завдовжки, що підносяться над кроною. Віночок яскраво-жовтий, 20-25 мм завдовжки, у двічі перевищує залозисто-опушену чашечку. Плід — довгасто-циліндричний, світло-коричневий біб, 2-3,6 см завдовжки, 0,5-0,74 см завширшки, вкритий темно-червоними залозистими щетинками.

Світлолюбна, посухо- та холодостійка рослина (витримує морози до −23… −29 °C), чутлива до вмісту карбонатів у ґрунті. При помірному випасанні розвивається дуже добре, при надмірному — знаходиться у пригніченому стані. За сприятливих умов утворює щільні зарості.

Розмножується виключно насінням. Квітне у червні-липні.

Ареал цього виду належить до сарматського географічного типу, тобто охоплює терени давнього Сарматського моря — це сучасне Східне Причорномор'я, пониззя Дону, Волги, Західний Казахстан. У Передкавказзі відомі лише поодинокі знахідки, здійснені на околицях Ставрополя, Бешпагирських висотах, уздовж річки Манич.

В межах України трапляється у Криму, Запорізькій, Донецькій та Луганській областях. Зростає переважно на пологих вапнякових або крейдяних схилах, багатих на карбонати чорноземах, рідше — відшаруваннях граніту та гнейсу.

 

Як й інші бобові, калофака є добрим кормом для худоби (особливо навесні та початку літа), проте через низьку щільність популяцій не відіграє помітної ролі у сільському господарстві. Її стебла містять волокна, придатні для виготовлення мотузок.

Як декоративна рослина у культурі відома з 1786 року, вирощується в ботанічних садах степової зони.

Головними чинниками, що спричинюють зникнення калофаки волзької, є розорювання ділянок степу, надмірне випасання худоби та видобуток каменю у місцях її зростання. В Україні охороняється у «Провальскому степу» (філія Луганського заповідника), Кальміуському заповіднику, «Хомутовському степу» та «Кам'яних Могилах» (філії Українського степового заповідника).

• Adenocarpus wolgensis Spreng.
• Calophaca wolgarica var. tianschanica Popov
• Colutea wolgarica (L.f.) Lam.
• Cytisus an-nigricans Pall.
• Cytisus pinnatus Pall.
• Cytisus wolgaricus L.f.

• Калофака волзька [Архівовано 10 серпня 2014 у Wayback Machine.] в Червоній книзі України. — Переглянуто 19 березня 2015.
• Калофака волзька (Calophaca wolgarica): інформація на сайті GRIN (англ.)