Степа́н Ленка́вський (6 липня 1904, Угорники, нині в межах Івано-Франківська — 30 жовтня 1977, Мюнхен) — український політичний діяч, публіцист, один із ідеологів Організації українських націоналістів (ОУН).
Степан Ленкавський | |
---|---|
2-й Голова ОУНР | |
1959 — 1968 | |
Попередник | Степан Бандера |
Наступник | Ярослав Стецько |
Народився | 6 липня 1904 Угорники, Станіславський повіт, Королівство Галичини та Володимирії, Австро-Угорщина |
Помер | 30 жовтня 1977 (73 роки) Мюнхен, Федеративна Республіка Німеччина |
Похований | Вальдфрідгоф |
Відомий як | політик |
Громадянство | ЗУНР |
Національність | українець |
Політична партія | Організація українських націоналістів (революційна) |
Медіафайли у Вікісховищі | |
Відповідно до українського законодавства може бути зарахований до борців за незалежність України у ХХ сторіччі.
Народився в родині священника УГКЦ. Дитинство минуло в селах Фитьків і Загвіздя.
Навчався на філософському факультеті Львівського університету.
Зі середини 1920-х рр. — активний учасник націоналістичного руху, провідний член Організації вищих класів українських гімназій, член проводу Союзу Української Націоналістичної Молоді.
1928 року брав участь у редагуванні (разом з С. Охримовичем та І. Габрусевичем) першого нелегального націоналістичного видання для молоді — журналу «Юнак», був співробітником «Українського голосу» (1929–1932, Перемишль) і «Бюлетня КЕ ОУН на Західноукраїнських Землях (ЗУЗ)».
У журналі «Розбудова нації» (ч. 7–8, 1928) вийшла стаття Степана Ленкавського «Філософічні підстави „Націоналізму“ Донцова».
Учасник I Конгресу Проводу Українських Націоналістів у Відні (28 січня — 3 лютого 1929), один із 28 співзасновників ОУН.
З лютого 1929 року ввійшов до складу першого Проводу ОУН на ЗУЗ, був референтом ідеологічного відділу.
Автор «Декалогу ОУН» («Десять заповідей українського націоналіста», 1929), в якому виклав основні морально-етичні засади учасника національно-визвольних змагань.
Листопад 1930 року заарештований польською поліцією у Кракові й у вересні 1932 р., під час процесу «конгресівців», засуджений до 4 років ув'язнення.
1939 року після гітлерівської окупації Польщі та частини західноукраїнських земель увійшов до складу Проводу ОУН (Б).
1940 року в період розколу в ОУН від імені прихильників С. Бандери вів переговори з А. Мельником.
З квітня 1941 — референт пропаганди ОУН (Б).
29 липня 1941 року як один з ініціаторів проголошення Української держави у Львові був заарештований Гестапо і до 19 грудня 1944 р. ув'язнений у концтаборі Аушвіц.
У повоєнний час жив у Німеччині. Був членом Проводу Закордонних Частин ОУН, курирував військовий сектор ОУН (Б), її розвідку, контррозвідку, референтуру крайових зв'язків (К-3), створив і очолював референтуру підсовєтських справ (РПС).
Впродовж 1950–1951; 1959–1968 років очолював Провід ОУН, згодом керував відділом пропаганди і редагував газету «Шлях перемоги».
В останні роки займався філософією (китайською, індійською, спадщиною Г. Сковороди, Канта, Шопенгауера, Шпенглера).
Степан Ленкавський помер 30 жовтня 1977 року в Мюнхені, похований на українській частині кладовища Вальдфрідгоф. Його могила знаходиться в секторі 430 (коорд. 48.098703,11.491967)
Я дух одвічної стихії, що зберіг Тебе від татарської потопи й поставив на грані двох світів творити нове життя:
Попередник Степан Бандера | 2-й Голова ОУНР 1959-1968 | Наступник Ярослав Стецько |
This article uses material from the Wikipedia Українська article Ленкавський Степан, which is released under the Creative Commons Attribution-ShareAlike 3.0 license ("CC BY-SA 3.0"); additional terms may apply (view authors). Вміст доступний на умовах CC BY-SA 4.0, якщо не вказано інше. Images, videos and audio are available under their respective licenses.
®Wikipedia is a registered trademark of the Wiki Foundation, Inc. Wiki Українська (DUHOCTRUNGQUOC.VN) is an independent company and has no affiliation with Wiki Foundation.