Середня Освіта

Загальна середня освіта — цілеспрямований процес засвоєння систематизованими знаннями про природу, людину, суспільство, культуру та виробництво засобами пізнавальної й практичної діяльності, результатом якого є інтелектуальний, соціальний і фізичний розвиток особистості, що є основою для подальшої освіти та трудової діяльності.

Повна загальна середня освіта має три рівні освіти:

• початкова освіта тривалістю чотири роки;
• базова середня освіта тривалістю п'ять років;
• профільна середня освіта тривалістю два роки.

Напрями профільної середньої освіти

Здобуття профільної середньої освіти передбачає два спрямування:

• академічне — профільне навчання на основі поєднання змісту освіти, визначеного стандартом профільної середньої освіти, і поглибленого вивчення окремих предметів з урахуванням здібностей та освітніх потреб здобувачів освіти з орієнтацією на продовження навчання на вищих рівнях освіти;
• професійне — орієнтоване на ринок праці профільне навчання на основі поєднання змісту освіти, визначеного стандартом профільної середньої освіти, та професійно орієнтованого підходу до навчання з урахуванням здібностей і потреб учнів.

В Україні до XVIII століття не було виразної різниці між нижчими, середніми і високими школами; також не було поділу поміж загальноосвітніми та спеціальними. До типу середнього шкільництва наближалися братські школи, колегії та школи єзуїтів, василіян, піярів. З кінця XVIII ст. основним типом загальноосвітніх шкіл були гімназії. Паралельно існували реальні училища та реальні гімназії.

Закритими виховно-навчальними закладами в кінці XVIII — у першій половині XIX століття були пансіони. Середнє шкільництво для дівчат включало гімназії, ліцеї, єпархіальні училища й інститути благородних дівчат (див. жіноча освіта). Неповними загальноосвітніми школами вважалися прогімназії; православні духовні семінарії в основному були також загальноосвітні.

З різних типів професійних середніх шкіл на Центральних і Східних Землях найбільш були поширені комерційні, мистецькі й духовні; на Західній Україні — педагогічні (докладніше дивись професійна освіта). Мовою навчання на українських землях в Російській Імперії була лише російська; у Галичині й на Буковині — переважно українська, на Закарпатті — угорська.

За роки української державності проведено часткову українізацію середнього шкільництва, зокрема гімназій, — натомість воєнні події перешкодили здійснити проєкт про 12-річну «єдину трудову школу», у якій 9—12, класи (колеія) мали завершувати загальну середню освіту.

Подовження терміну середньої освіти з 10 до 12 років пов'язується з «Новим курсом»^{[джерело?]} Ф. Рузвельта. Причиною такого подовження було запобігання виходу на ринок праці випускників середніх шкіл, що мало знизити рівень безробіття в економіці. З цією ж метою адміністрація Ф. Рузвельта запровадила «молодіжну політику», в рамках якої для молоді вигадувалися заняття («трудові табори»), які б відволікали молодь від пошуку зайнятості.

Середня освіта в УРСР

За радянської влади середнє шкільництво зазнало корінних змін. Система так званої єдиної трудової школи, як складової частини соціалістичного виховання (вироблена для УРСР Г. Гриньком і доповнена в 1921 році Я. Ряппом), усувала межі між середніми і високими школами та поміж загальноосвітніми і професійними школами. До середньої загальноосвітньої школи можна зарахувати 5 — 7 класи семирічної школи. Їх випускники могли продовжувати навчання у різного типу професійних школах і технікумах), а по закінченні їх (або робітничих факультетів) могли вступити до високих шкіл. 1930 року введено повну уніфікацію: Середнє шкільництво в УРСР з РСФСР. 1932 р. створено основний тип повної загальноосвітньої школи: середнє шкільництво — десятирічну школу. Як неповна загальноосвітня школа залишилось середнє шкільництво — далі семирічна школа, яку в 1958 р. замінила восьмирічна школа (див. Доповнення). Під час війни створено загальноосвітні вечірні (змінні) середні школи робітничої молоді (з 1943 р.) і школи сільської молоді (з 1944 р.) З 1956 р. організовано школи-інтернати. За «Законом про зміцнення зв'язку школи з життям і про подальший розвиток народної освіти в СРСР» (1958 р.), замість десятирічної школи, створено одинадцятирічну школу — середнє шкільництво з виробничим навчанням (дивись середня загальноосвітня школа). Кількість середніх шкіл, як загальноосвітніх, так і фахових (див. Середня спеціальна освіта), та кількість учнів у них постійно зростає при одночасному зменшенні початкових та середніх неповних шкіл. Це — наслідок тенденцій радянської влади: дати середню повну освіту якомога більшій кількості молоді. Ці зміни видно з таблиці, у якій подана кількість шкіл в УРСР (а) і учнів у тис. (б) за різні роки^{[джерело не вказане 1870 днів]}.

Середнє шкільництво в УРСР не має жодної різниці порівняно з усім СРСР; основні питання організації народної освіти у всьому СРСР визначав закон від 19.07.1973 «Основи законодавства СРСР і союзних республік про народну освіту». Щораз більше середнє шкільництво в УРСР переходить на рос. мову навчання, зокрема у містах й у фахових школах (більшість). Також у школах з українською мовою навчання непомірно багато годин присвячено рос. мові (див. Русифікація).

У 1920—1930-х pp. основою середньої загальноосвітньої школи на укр. землях під Польщею була гімназія. У 1930-х pp. також діяв ліцей. Фахові середні школи були нечисленні. Мова шкіл для українців — переважно українська, на Буковині — румунська, на Закарпатті — українська.

За роки незалежності кількість ліцеїв, гімназій, колегіумів зросла з 209 у 1991 році до 930 у 2006 році, а кількість учнів у них зросла у шість разів і склала 486 тисяч осіб.

На кінець 2005—2006 навчального року у 20,5 тисяч загальноосвітніх навчальних закладах навчалися 5,2 млн учнів.

У сільській місцевості функціонувало 14,2 тисячі шкіл (68,9 відсотка шкіл держави), де навчалися 1,8 млн учнів (34,8 відсотка їхньої загальної кількості).

1 вересня 2006 року розпочали роботу понад 20,5 тисяч загальноосвітніх навчальних закладів, у тому числі 13,8 тис. — у сільській місцевості, до яких прийшли майже 5,06 млн учнів (на 140 тис. менше, ніж у 2005 р.), у тому числі 1,7 млн — у сільських навчальних закладах (на 100 тис. менше, ніж у 2005 році).

На 2007 рік нараховувалось згідно з МОН України до 20 000 шкіл. У 843 навчальних закладах (5,9 % від загальної кількості шкіл на селі) наповнюваність становить менше 20 % проєктної потужності. Найскладніша ситуація спостерігається у Херсонській (57 шкіл — 14,3 %), Чернігівській (80 шкіл — 13,5 %) та Сумській (53 школи — 11,2 %) областях.

У 3568 загальноосвітніх навчальних закладах (25,1 %) наповнюваність становить менше 40 відсотків проєктної потужності. Тобто на 2007 рік кожна четверта загальноосвітня школа на селі була заповнена менш ніж наполовину.

В еміграції у 1920—1930-х роках існували українські гімназії у Каліші (Польща) і Празі (гімназія з цього міста була перенесена у 1927 році до Ржевніц, а у 1937 році — до Мадржан). У 1945—1950-х роках діяли різного роду середні школи в українських таборах переміщених осіб у Німеччині й Австрії. Дотепер єдиною Середньою школою в еміграції з українською мовою навчання є папська Мала семінарія у Римі. Українську мову також вивчають в українських приватних середніх школах у США, Канаді та Бразилії.

• Середня загальноосвітня школа
• Освітні рівні в Україні
• Закон України «Про повну загальну середню освіту»
• Мовна освіта

• Енциклопедія українознавства : Словникова частина : [в 11 т.] / Наукове товариство імені Шевченка ; гол. ред. проф., д-р Володимир Кубійович. — Париж — Нью-Йорк : Молоде життя, 1955—1995. — ISBN 5-7707-4049-3.

Це незавершена стаття про освіту. Ви можете допомогти проєкту, виправивши або дописавши її.