Національний Парк Саксонська Швейцарія

Охоплює два терени площею 93,5 км² у серці німецької частини Ельбських пісковикових гір, що часто називають Саксонською Швейцарією.

Саксонська Швейцарія
Дата створення / заснування	1 жовтня 1990 і 1990[1]
Офіційна назва	нім. Sächsische Schweiz[1]
Категорія охоронних зон IUCN	Категорія МСОП — II (Національний парк)d[1]
Названо на честь	Саксонська Швейцарія
Країна	Німеччина[1]
Адміністративна одиниця	Гонштайн Зебніц Бад-Шандау Кенігштайн Ратен Ломен Штадт-Велен
Найвища точка	Großer Winterbergd[2]
Член у	Nationale Naturlandschaftend[3]
Площа	93,5 км² і 9350 га[1]
Значиме місце	Пірна
Офіційний сайт
Саксонська Швейцарія у Вікісховищі

14°16′42″ сх. д. / 50.91420000002777613° пн. ш. 14.27840000002777643° сх. д. / 50.91420000002777613; 14.27840000002777643

Національний парк примикає до національного парку Богемська Швейцарія в Чехії.

Назву Саксонська Швейцарія, вигадав у 18 столітті німецький художник швейцарського походження — Антон Графф.

Національний парк має площу майже 710 км².

Основна територія національного парку на 40% майже повністю покрита лісами. У 1990 році було присвоєно статус національного парку, який забезпечує найвищий природний захист у Німеччині. Парк розташований у двох географічно відокремлених областях у межах округу Саксонська Швейцарія — Східні Рудні Гори.

Одним з найбільш відвідуваних туристами місць парку є величезний кам'яний скелястий масив Бастай. Висота від рівня моря - 305 м. З численних виступів відкривається вид на столові гори та Ельбу. Перший готель був споруджений тут ще 1812 року. З того часу популярність скелі серед туристів пояснюється не лише химерною формою масиву, а й деякими пам'ятними місцями. Серед них особливо виділяються кам'яний міст кінця XIX століття і знаменита Стежка художників (нім. Malerweg), яку відвідало чимало відомих митців, включаючи велику кількість живописців.

Західний регіон

Цей регіон містить район Бастай, Лілієнштайн^[en] і долину Поленц^[en]. На заході межує з Веленом і Ломеном , на півночі з Ломеном і Гонштайном, на сході з Гонштайном і Госдорфом, а на півдні з Поршдорфом^[en], Ратеном і Веленом. Муніципалітет Вайцдорф повністю знаходиться в західному регіоні. Важливими вершинами є Лілієнштейн (415 м), Бастай (305 м), Гокштайн і Бранд (317 м). Грюнбах і пов'язані з ним озера Амзельзе^[en] та Поленц є єдиними водоймами, які заслуговують на увагу.

Східний регіон

Східний регіон містить територію скель Шрамштайне^[en], гору Гросер-Вінтерберг^[en], долину Гросер-Зшанд^[en] і внутрмшню Саксонську Швейцарію. На заході межує з Бад-Шандау і Альтендорфом^[en], а на півночі — з Альтендорфом, Оттендорфом і Гінтергермсдорфом. На сході та півдні він межує з національним парком Богемська Швейцарія. Від Шмілки до Бад-Шандау Ельба утворює південну межу цього регіону. Важливими вершинами є Гросер Вінтерберг (556 м), Кушталь (337 м) і Раумберг^[en] (459 м). Кирнич — єдина водойма, яка заслуговує на увагу .

Визначення національного парку в деяких випадках суперечить поняттям туризму і рекреації. Одна з цілей - збільшити недоторканну територію до 75%, що означає обмеження зон піших походів і скелелазіння.

Розвиток мережі стежин в сьогоднішньому національному парку відбувався в першій половині 19 століття і завершився на початку 20 століття. Путівники по історичних маршрутах детально ілюструють це (наприклад, путівник Мейнхольду). Перші обмеження на піший туризм були оголошені ще в 1980-х роках (стежка хребту Торвальдер-Вянде).

Сьогодні Національний парк має в розпорядженні розмічену мережу з 400 км пішохідних маршрутів, численних гірських ресторанів і близько 50 км велосипедних маршрутів. У Національному парку обов'язково користуватися розміченими маршрутами. Хоча відвідувачі можуть користуватися усіма стежками за межами основної зони, в межах основної зони дозволені тільки відмічені стежки.

Скелелазіння

Своєрідна форма скель з піщанику в національному парку Саксонської Швейцарії щорічно притягає натовпи альпіністів. Проте, оскільки ці скелі з піщанику, важливо відноситися до них з обережністю.

Наступні правила, введені на початку 20 століття, діють для збереження піщаників національного парку:

• відвідувачам не дозволяється підніматися, коли скеля мокра або кришиться;
• вірьовки дозволені тільки в цілях безпеки і для спуску з каната;
• металеві засоби безпеки, такі як забійні кілки, заборонені.
• відвідувачам не дозволяється використовувати хімічні допоміжні засоби, такі як магнезія;
• поверхню скелі змінювати не можна, за винятком кріплення стопорних кілець при перших сходженнях.

• Список національних парків Німеччини