Новоазовськ

Адміністративний центр Новоазовської міської громади. Розташоване на узбережжі Азовського моря, на схід від Маріуполя, поблизу від гирла річки Грузький Яланчик.

Новоазовськ
Герб Новоазовська
Святомиколаївська церква
Основні дані
Країна	Україна
Область	Донецька область
Район	Кальміуський район
Громада	Новоазовська міська громада
Засноване	1849
Статус міста	з 01.12.1966 року
Населення	▼ 11 440 (01.01.2017)
Площа	8 км²
Густота населення	1430 осіб/км²
Поштові індекси	87600—87605
Телефонний код	+380-6296
Координати	47°06′53″ пн. ш. 38°04′48″ сх. д. / 47.11472° пн. ш. 38.08000° сх. д. / 47.11472; 38.08000 38°04′48″ сх. д. / 47.11472° пн. ш. 38.08000° сх. д. / 47.11472; 38.08000
Висота над рівнем моря	21 м
Водойма	Грузький Єланчик, Азовське море
Назва мешканців	новоазо́вець, новоазо́вка, новоазо́вці
Відстань
Найближча залізнична станція	Маріуполь
До станції	47,5 км
До обл./респ. центру
- фізична	99,4 км
- автошляхами	122 км
До Києва
- фізична	665 км
- автошляхами	823 км
Міська влада
Адреса	87600, м. Новоазовськ, Новоазовський район, вул. Гриценка, 92
Вебсторінка	Новоазовськ
Міський голова	Сидоренко Олег Валерійович
Новоазовськ у Вікісховищі Карта Новоазовськ Новоазовськ

Підпорядковані населені пункти: Гусельщикове, Козлівка, Самсонове. За 10 км від міста на трасі E58 розташований пункт пропуску на кордоні з Росією Новоазовськ — Весело-Вознесенка.

З серпня 2014 року під час масованого вторгнення російських військ місто захопили терористи з «ДНР» (окуповане російсько-терористичними військами).

За даними перепису 2001 року населення міста становило 12723 особи, з них 22,87 % зазначили рідною мову українську, 76,68 % — російську, 0,77 %— грецьку, 0,06 %— білоруську, 0,03 %— грецьку, 0,02 %— вірменську та німецьку, 0,01 %— гагаузьку та польську мови.

У 2013 році кількість населення становила 11760 осіб.

 

Заснований у 1849 році під назвою станиця Новомиколаївська. До 1859 року в станиці було 128 дворів, 885 жителів. Місцерозташування на перетині морських і сухопутних шляхів сприяло тому, що в 70—80-х роках XIX століття поселення стало місцем активної торгівлі житом, худобою, рибою, сіллю. Тут побудували пристань із магазинами і складськими приміщеннями. Наприкінці XIX століття в станиці налічувалося вже 511 козацьких дворів. До 1914 року в Новомиколаївській у 701 дворі мешкало близько 7 900 чоловік. Працювали три цегляні заводи, поштово-телеграфна контора, ощадно-позикове товариство, два початкові училища. Щороку проводилися два ярмарки.

Визвольні змагання

На початку 1920 року Всевелике Військо Донське захоплено частинами Червоної армії, після чого частину його територій було передано в УРСР, у тому числі станицю Новомиколаївську — Донецькій губернії.

У складі СРСР

До 1923 року місто мало назву станиця Новомиколаївська, до 05.05.1958 — Будьоннівка. У 1929 році тут створено два колгоспи, які до 1931 року об'єднали 80 % дворів. Утворилися риболовецька артіль, радгосп. У 1933 році організована машинно-тракторна станція (МТС), але це не завадило комуністам провести тут терор голодом. Загинули сотні мешканців міста.

Згодом побудовані ферми: молочнотоварні, вівчарські, свинарські, птахівничі.

Напередодні Другої світової війни в місті працювали місцева електростанція, лікарня, дві загальноосвітні школи, районна бібліотека, будинок культури.

Із 1938 року — смт, з 1966 року — місто районного підпорядкування.

Війна на сході України

27 серпня 2014 в місто увійшли російські підрозділи і була оголошена влада «ДНР».

29 травня 2021 року російський комплекс РБ-636 «Свєт-КУ» потрапив на фото. Цього разу БПЛА дальнього радіусу дії його помітили біля окупованого міста Новоазовськ. Про це йдеться у текстовій частині звіту СММ ОБСЄ № 125/2021 від 1 червня 2021 року.

ЗАТ «Новоазовська птахофабрика», ТОВ «Агрофірма „Россия“» (утворене у 1950 році з колгоспів імені Першої Будьонівської ради і «Революційної хвилі», до 1970 року називався колгоспом імені Будьонного), агроцех 27 Маріупольського металургійного комбінату ім. Ілліча, ТОВ «Новоазовський завод мінеральної води». Колишні рибрадгосп «Україна» (утворений в 1930 році, до 1958 року — рибрадгосп імені Ворошилова), племрадгосп імені Рози Люксембург. Колишній комбікормовий завод, колона тресту «Ждановсільбуд», «Сільгосптехніка».

 

• Професійно-технічний ліцей (вул. 50 років СРСР)
• Новоазовський районний палац культури (вул. Леніна)
• Єланчанський міський клуб (вул. Аврорська)
• Пам'ятний знак жертвам Голодомору 1932—1933 років (відкрито 2008 року).

Три загальноосвітніх школи, 5 дитсадків, професійно-технічне училище, районна лікарня, будинок культури, 2 бібліотеки. У літній період діють 2 дитячих оздоровчих табори, 3 пансіонати.

• Ажина Василь Олександрович
• Дьяков Василь Аврамович
• Зось-Кіор Микола Валерійович (н. 1976) — український вчений, економіст, кандидат економічних наук, доцент.
• Зубов Микола Григорович
• Ковальов Олександр Володимирович (1980—2014) — прапорщик Державної прикордонної служби України, учасник російсько-української війни.
• Кононов Іван Микитович — радянський колабораціоніст, майор РСЧА, оберст (полковник) вермахту, генерал-майор Збройних Сил Комітету визволення народів Росії.
• Курбатов Анатолій Андрійович
• Назаров Федір Дмитрович (1884—1930) — донський козак, голова загальнокозачого Фронтового з'їзду, який проходив в Києві.
• Поляков Анатолій Васильович — український театрознавець.
• Поляков Іван Олексійович
• Пресняков Володимир Миколайович (1988—2014) — молодший сержант Державної прикордонної служби України, учасник російсько-української війни.
• Сагацкій Іван Васильович
• Сагацкій Іван Іванович
• Хрещатицький Борис Ростиславович (1881—1940) — отаман Далекосхідного українського війська Зеленого Клину.

• Новоазовськ — Інформаційно-пізнавальний портал | Донецька область у складі УРСР [Архівовано 19 жовтня 2014 у Wayback Machine.] (На основі матеріалів енциклопедичного видання про історію міст та сіл України, том — Історія міст і сіл Української РСР. Донецька область. — К.: Головна редакція УРЕ АН УРСР, 1970. — 992 с.)

• Василь Пірко Заселення Степової України в XVI—XVIII ст. // Донецьк: Укр. центр, 1998. — 124 с.
• Петро Лаврів. Моя земля — земля моїх батьків. Донецьк, Український культурологічний центр, Донецьк: Донецьке обласне Товариство української мови ім. Т. Г. Шевченка, РВП «Лебідь». 1995. 64 с. [Архівовано 20 грудня 2016 у Wayback Machine.]
• Пірко В. О. Заселення Донеччини у XVI—XVIII ст. (короткий історичний нарис і уривки з джерел) [Архівовано 20 грудня 2016 у Wayback Machine.] / Український культурологічний центр. — Донецьк: Східний видавничий дім, 2003. — 180 с.
• Петро Лаврів. Історія південно-східної України. Львів. «Слово», 1992. 152с. ISBN 5-8326-0011-8
• Алфьоров М. А. Урбанізаційні процеси в Україні в 1945—1991 рр: Монографія/ М. А. Алфьоров — Донецьк: Донецьке відділення НТШ ім. Шевченка, ТОВ «Східний видавничий дім» 2012. — 552 с.
• Алфьоров М. А. Міграційні процеси та їх вплив на соціально-економічний розвиток Донбасу (1939—1959 рр.): монографія / М. А. Алфьоров; Укр. культурол. центр, Донец. від-ня Наук. т-ва ім. Шевченка. — Донецьк, 2008. — 192 c.