Полове́цька мо́ва (coman, къипчакъ, татарча) — тюркська мова, якою розмовляли українські степовики половці XI—XIV століть.
Лінгва франка середньовічного Євразійського степу та Золотої Орди. Належить до кипчацької групи мов алтайської мовної сім'ї. Половецька — аглютинативна мова з елементами аналітизму. Склала основу кипчацьких мов. З другої половини XVIII ст. — мертва мова; останній рідномовець — Іштван Варро — помер 1770 року. Альтернативної точки зору[якої?] на природу мови половців, як і на природу самого половецтва, тримається кандидат історичних наук Н. В. Агафонова: «Етнікон „половці“ у контексті реанімованої парадигми „половці — автохтони“: спроба полідисциплінарного аналізу»; «Мова половців»; «Можливості лінгвістики у визначенні природи половецтва». Авторка наполягає на іраномовності половців, дає переклад ономів з іранської.
Половецька мова | |
---|---|
Регіон | Половецьке поле (Східна Європа, Середня Азія) |
Етнічність | половці |
Носії | мертва мова |
Писемність | латинська |
Класифікація | |
Офіційний статус | |
Офіційна | Угорщина (до XVIII ст.) |
Коди мови | |
ISO 639-3 | qwm |
Етнікон «половці» експлуатує у перекладі з санскриту: «захисники»Степан Наливайко Українська Індоаріка. Київ: "Євшан-зілля". 2007.[джерело?].
У літературі різного часу й походження називається по-різному:
Половецька мова належить до кипчацько-половецької підгрупи тюркських мов алтайської мовної сім'ї. Вона має огузькі елементи у фонетиці та морфології.
Половецька мова була мовою тюрковомних кочівників половців, що панували у Євразійському степу в XI—XIV століттях (від Дунаю до Алтаю). Лінгва франка в Золотій Орді. Також була поширена в місцях компактного проживання половців — Північному Кавказі, Криму, Болгарії, Угорщини, Молдавії, Валахії, Мамлюкського Єгипту тощо.
Половецька мова засвідчена в письмових пам'ятках давньоруської, грецької, угорської, арабської і перської мов у вигляді лексичних запозичень, в словнику Махмуда Кашгарського «Дивану Луг'ат-іт-тюрк» (1072—1074), пам'ятками змішаної огузько-кипчацької мови Золотої Орди і Мамлюкського Єгипту та ін. Прямим середньовічним наступником куманської мови є вірмено-кипчацька мова, яка була зафіксована пам'ятками XVI—XVII ст. і яку іменували самі його носії як кипчацька, або частіше як татарська.
Половецька мова найповніше відображена у рукописній збірці XIII—XIV ст. «Alfabetum Persicum, Comanicum et Latinum Anonymi scriptum Anno 1303. Die 11 Julii», відомішій під назвою «Codex Cumanicus».
У половецьків мові виділяють 8-9 голосних фонем :
і 23-24 приголосних фонем:
Половецька мова збергіла давнотюркську систему голосних і сингармонізм загальнотюрського типу, який міг часто порушуватися. Також мала місце гармонія приголосних. Голосні, в цілому, не зазнавали редукції; вони мали тверді й м'які варіанти.
Оскільки половецька мова зафіксована лише в письмових пам'ятках дослідити позиційні варіанти фонем неможливо.
Голосні
| Приголосні
|
Наголос у половецькій мові, ймовірно, був силовим, фіксованим. Зазвичай, він падав на останній склад слова:
Внаслідок додавання афіксів наголос зміщувався, намагаючись зайняти місце в кінці слова.
Основні типи складів (для питомо тюркських слів):
У половецькій мові корені слів односкладні. Дво- і трихскладні корені — вторинні, складаються з морфем. На початку слова і морфеми збіг приголосних не допускається. В анлауті рідко зустрічаються звуки g, γ, r, m, n, l, z. На кінці слова так само збіг приголосних не допускається, за винятком lt, rt.
Половецька має незначну кількість просодичних протиставлень іменників і дієслів. Наприклад:
Визначити типи чергування звуків на рівні класів фонем неможливо, позаяк половецька мова збереглася лише у письмових джерелах.
Половецька мова — мова аглютинативного типу з елементами аналітизму.
За категоріальними властивостями в половецькій мові найчіткіше виділялися іменники та дієслова. Інші частини мови були слабко диференційовані, тому те чи інше слово можна віднести до різних частин мови. Наприклад:
Деякі іменники в позиції означення виконують роль прикметників. Наприклад:
Категорії роду і живих істот не були виражені морфологічно. Іменники, які відповідають на питання kim? («хто?») відносили до живих істот; решта, що відповідають на питання ne? («що?») — до неживих.
Однина не маркувалася морфологічно. Множина позначалася за допомогою афіксів -lar / -ler. Наприклад:
Також була присутня архаїчна двоїна. Наприклад:
У половецькій мові було шість відмінків: (1) називний, (2) родовий, (3) давальний, (4) знахідний, (5) місцевий, (6) орудно-місцевий (висхідний); а також дві відміни іменників: (1) проста і (2) особово-присвійна. Це так звані кипчацький тип відмін і відмінювання. Відмінки позначалися відповідними закінченнями, які займали позицію після афіксів множини або належності.
Проста | Особово-присвійна | |||
---|---|---|---|---|
Називний | osta «майстер» | atym «мій кінь» | atyŋ «твій кінь» | aty «його кінь» |
Родовий | ostanyŋ | atymnyŋ | atyŋnyŋ | atynyŋ |
Давальний | ostaγa | atyma | atyŋa | atyna |
Знахідний | ostany | atymny | atyŋy (atyŋny) | atyny |
Місцевий | ostada | atymda | atyŋda | atynda |
Орудно-місцевий | ostadan | atymdan | atyŋdan | atyndan |
Граматична категорія належності вказувала на стосунки між власністю і власником. Вона виражалася морфологічно (афіксами приналежності), морфолого-синтаксично (афіксами належності й родовим відмінком слова, що позначало власника) і синтаксично (так само, без афікса належності). Наприклад:
У половецькій мові було п'ять дієслівних станів: (1) основний; (2) взаємно-спільний; (3) зворотний; (4) пасивний; (5) спонукальний.
У половецькій мові були лексичні запозичення з арабської, перської, грецької, монгольської та руської мов. Наприклад:
Внаслідок обмеженості писемних пам'яток важко виявити обсяг цих запозичень.
Сама половецька мова справила великий вплив на лексику нетюркських мов — русинської (української), угорської, валаської (румунської), москвинскої (російської), болгарської тощо. Зокрема, в українській мові словами половецького походження, є:
На відміну від змішаної огузько-кипчацької мови Золотої Орди і Мамлюкського Єгипту, мова Кодексу характеризується повним переважанням народно-розмовної стихії. У цьому аспекті вражають чистотою тюркської мови блискучі переклади латинських молитов і гімнів.
Засвідчена в Кодексі тюркська титулатура, ономастика і загальновживана лексика в діалектному плані неоднорідна, що зв'язане, очевидно, із змішаним характером тюркських племінних об'єднань, що входили у кипчацький союз, і залишків тюркських об'єднань, що прийшли до Європи раніше (гуни, авари, булгари, хозари, печеніги).
This article uses material from the Wikipedia Українська article Половецька мова, which is released under the Creative Commons Attribution-ShareAlike 3.0 license ("CC BY-SA 3.0"); additional terms may apply (view authors). Вміст доступний на умовах CC BY-SA 4.0, якщо не вказано інше. Images, videos and audio are available under their respective licenses.
®Wikipedia is a registered trademark of the Wiki Foundation, Inc. Wiki Українська (DUHOCTRUNGQUOC.VN) is an independent company and has no affiliation with Wiki Foundation.