Карське море (рос.
км² глибина до 620 м; найважча ділянка Північного морського шляху.
Карське море | |
71°18′43″ сх. д. / 74.83194° пн. ш. 71.31194° сх. д. | |
Розташування | Північний Льодовитий океан |
---|---|
Площа | 883 тис. км² |
Найбільша глибина | 620 м |
Впадаючі річки | Об, Єнісей, Таз, Пур, Таймира, Пясіна |
Карське море у Вікісховищі |
Акваторія моря лежить в арктичному кліматичному поясі, лише південна частина в субарктичному. Цілий рік переважає полярна повітряна маса. Льодовий покрив цілорічний. Низькі температури повітря цілий рік. Атмосферних опадів випадає недостатньо. Порівняно м'яка зима і холодне літо. На південному заході влітку переважають прохолодні й вологі помірні повітряні маси, взимку — полярні з вітрами і значним зволоженням. Чітко відстежується сезонна зміна переважаючих вітрів.
Міжнародна гідрографічна організація так визначає межі Карського моря::
Море майже повністю лежить на шельфі з глибинами до 100 метрів. Два жолоба — Святої Анни з максимальною глибиною 620 м (80°26′ пн. ш. 71°18′ сх. д. / 80.433° пн. ш. 71.300° сх. д.) і Вороніна з глибиною до 420 метрів — прорізають шельф з півночі на південь. Східно-Новоземельський жолоб з глибинами 200—400 метрів прямує уздовж східних берегів Нової Землі. Мілководне (до 50 м) Центральне Карське плато розташоване між жолобами.
Дно мілководь і височин покрито пісками і піскуватим мулом. Жолоби і улоговини покриті сірими, синіми і коричневими мулами. На дні центральної частини моря зустрічаються залізо-марганцеві конкреції.
Циркуляція поверхневих вод моря має складний характер. У південно-західній частині моря відбувається замкнутий циклонний круговорот води. У центральній частині моря з Об-Єнісейського мілководдя розтікаються на північ опріснені води річок Сибіру.
Припливи в Карському морі півдобові, їх висота сягає 50—80 см. У холодний період великий вплив на припливи надає морський лід — величина припливу зменшується, поширення припливної хвилі йде із запізненням.
Море майже весь рік покрито льодами місцевого походження. Льодоутворення починається у вересні. Зустрічаються значні простори багаторічних льодів завтовшки до 4 метрів. Уздовж берегів утворюється припай, в центрі моря — плаваючі льоди.
Влітку льоди розпадаються на окремі масиви. Спостерігаються річні і сторічні коливання льодовитості.
Температура води біля поверхні моря взимку близька до –1,8 °C, тобто до температури замерзання. Вода в мілководних районах добре перемішана від поверхні до дна і має однакову температуру і солоність (близько 33 проміле). У жолоби проникають тепліші води з Баренцова моря, тому на глибинах 150—200 метрів в них виявляється шар з температурою води до 2,5 °C і солоністю 34 проміле. Річковий стік і танення льоду влітку призводять до зменшення солоності морської води нижче 34 проміле, в гирлах річок вода стає близькою до прісної.
Вода прогрівається влітку до 6 °C (на півночі тільки до 2 °C) у верхніх 50—70 метрах (на сході тільки 10—15 метрів).
У східній частині моря розташований Великий Арктичний заповідник.
Основна маса екологічних проблем Карського моря походить від підвищеного забруднення важкими металами вод річок що впадають у Єнісей та Об.
У роки Холодної війни Карське море було місцем таємних поховань ядерних відходів ВМФ СРСР:
Сучасна акваторія моря склалася в результаті відступу плейстоценового заледеніння. В епоху раннього плейстоцену (1,80-0,78 млн років тому) рівень Північного Льодовитого океану був на 200—290 м нижче сучасного, гирла річок Об, Пура, Єнісей розташовувалися значно північніше, в межах сучасного шельфу Карського моря. У ході середнього плейстоцену (781—126 тис. років тому) море двічі поширювалося на південь приблизно до Сибірських Увалів. У Тобольський період (перша половина середнього плейстоцену) вода досягала сучасних відміток 20—30 м над рівнем моря і була тепліше завдяки течії з Атлантики — у південних берегів росли сальвінієві папороті, рдести, ялина, модрина, сосна, сибірський кедр. У Салехардський період вода досягала сучасних відміток 100—120 м над рівнем моря і була холоднішою через обмін з Арктикою. Температурний режим нагадував сьогоденний. У період пізнього плейстоцену (Казанцевський період, 126-11,7 Кілороків тому) вода відступила до сучасних відміток 60—70 м над рівнем моря, теплі атлантичні течії досягали берегів Таймиру. Кліматичні умови були схожі на сучасний південний захід Баренцова моря. Наприкінці плейстоцену підйом Західно-Сибірської рівнини відсунув море до сучасних меж.
Дата початку плавань по Карському моря невідома. Зафіксований тільки факт, що 1556 року англійський мандрівник Стівен Бороу[en] зустрів у Карських воротах російських моряків і отримав чітке уявлення про морський шлях до гирла Обі, росіяни виявили повну готовність супроводжувати по цьому шляху англійців. Є відписка тобольских воєвод М. М. Годунова і І. Ф. Волконського царю від 1601 року, де дається опис цього шляху: протокою Югорський Шар до західної частини Ямалу, потім по річці Мутній (притоки Мордияхі) до озер Нейто і Ямбуто, вододілу з річкою Зеленою, далі волоком і річкою спуск в Обську губу. З Обської губи відкривався шлях на південь по Обі (Обдорськ) і на схід через Тазівську губу (Мангазея) в басейн Єнісею.
Першими іноземцями, які досягли Карського моря, були:
Береги Карського моря стали предметом вивчення Двінсько-Обського і Обсько-Єнісейського загонів Великої Північної експедиції. 1737 року лейтенанти Степан Малигін і Олексій Скуратов обігнули морем північну частину Ямальського півострова, а лейтенант Дмитро Овцин став першою людиною, яка пройшла морським шляхом з Обської губи в Єнісейську. 1740 року штурман Федір Мінін і підштурман Дмитро Стерлегов досягли точки 75°15'N, яка до 1878 року залишалася крайнею східною межею плавання в Карському морі.
1860 року шхуна «Єрмак» під командуванням П. П. Крузенштерна зробила невеликий успішний рейд в Карське море, однак через 2 роки при спробі повторити плавання вона була розчавлена кригою біля західних берегів Ямалу.
Є припущення, що перша розвідка німцями майбутнього театру військових дій в Арктиці відбулася під час польоту дирижабля LZ 127 «Граф Цепелін» у липні 1931 року. Після приводнення в бухті Тихій (о. Гукера, Земля Франца-Йосифа) дирижабль пролетів за маршрутом Земля Франца-Йосифа — Північна Земля — о. Вардропер — о. Діксон — мис Фліссінгський (о. Північний, Нова Земля), потім взяв курс на острів Колгуєв і Архангельськ. Вершиною німецьких розвідувальних операцій на Крайній Півночі став рейд через Північний морський шлях із заходу на схід допоміжного крейсера «Комет» у серпні 1940 року (при первинному сприяння з боку СРСР).
Німцям вдалося створити в Арктиці кілька опорних пунктів. Так, в 1944 році на о. Земля Олександри (архіпелаг Земля Франца-Йосифа) була виявлена підскальна база підводних човнів, а в 1951 році там же — метеостанція експедиції «Шукачи скарбів», що діяла в 1943—1944 роках. У 1946—1947 роках виявлено продовольчий склад на березі затоки Вовча (архіпелаг Норденшельда), а потім і база підводників на острові Кравкова (острови Мона). У архіпелазі Нова Земля німці зуміли спорудити три злітно-посадкові смуги: на острові Междушарський (1942 рік), мисах Костянтина (1943 рік) і Пінегіна. Ряд документів американської розвідки свідчать про те, що над Карським морем пролягав наддалекий повітряний маршрут від фінського Наутсі до Японії, польоти за яким на Junkers Ju 290 здійснювала в роки війни німецька Kommando Japan, виділена зі складу 2-ї ескадрильї групи далеких розвідників Fernaufklärungsgruppe 5.
У серпні 1942 року бойову вилазку в Карське море (операція «Вундерланд») зробив німецький важкий крейсер «Адмірал Шеєр», що потопив криголам «Олександр Сибіряков», а також ряд кораблів при обстрілі порту Діксон. У той же час головне своє завдання — знищити конвой ЕОН-18, який йшов з Тихого океану, крейсер не виконав. Після невдачі «Адмірала Шеера» кригсмарине зробила ставку на підводну війну.
У 1942—1944 роках у районі Нової Землі і в Карському морі діяло кілька німецьких підводних човнів спочатку 11-ї, а пізніше 13-ї і 14-ї флотилій. Так, 27 липня 1942 року човен U-601 обстріляв полярну станцію «Малі Кармакули» (о. Південний, Нова Земля) і знищила два гідролітака ГСТ. 25 серпня ворожий човен обстріляв станцію «Мис Желанія», на початку вересня була обстріляна полярна станція на острові Уєдінєнія.
З липня по жовтень 1943 року в Карському морі перебувало до 13 субмарин, зведених в групу «Вікінг», ними було виставлено 5 мінних загороджень. 23 липня артилерійським вогнем човна U-255 було потоплено дослідницьке судно «Академік Шокальский». Також в липні були обстріляні полярні станції на острові «Правди» (архіпелаг Норденшельда) і в затоці Благополуччя (Нова Земля). У вересні у північних берегів Нової Землі безслідно зник радянська підводний човен К-1. Найбільших втрат від ворожих підводних човнів у тому році поніс арктичний конвой ВА-18, внаслідок атаки на шляху від острова Нансена до Діксона втратив транспорти «Архангельськ» і «Сергій Кіров», а також тральщик Т-896.
У навігації 1944 року в морі діяв загін «Грейф» в числі 6 модернізованих підводних човнів: обладнаних шноркелем і безслідними самонавідними торпедами. 12 серпня субмарина U-365 розгромила біля острова Білий радянський конвой БД-5. 23 серпня в районі островів Мона загинули судна, які охороняли конвой ДВ-2: підводний човен U-957 торпедувала сторожовий корабель СКР-29, а U-739 потопила тральщик Т-120. У вересні підводні човни U-711 і U-957 захопили полярну станцію «Мис Стерлєгова» на Таймирі.
Для боротьби з німецькими підводними човнами, що прямують в Карське море, підводниками Північного флоту було виконано 8 бойових походів в район мису Желанія на Новій Землі. У серпні 1943 року радянський підводний човен С-101 потопив в цьому районі німецьку U-639. 5 вересня 1944 року тральщик Т-116 поблизу острова Уєдінєнія потопив підводний човен U-362, що встиг перед цим потопити радянське гідрографічне судно «Норд».
Акваторія моря утворює окремий екорегіон Карського моря арктичної морської зоогеографічної провінції. Зоогеографічно донна фауна континентального шельфу й острівних мілин до глибини 200 м належить до арктичної циркумполярної області арктичної зони.
Флора і фауна Карського моря формується під впливом різнорідних кліматичних і гідрологічних умов на півночі і півдні. Великий вплив роблять і сусідні басейни, завдяки проникненню з них деяких теплолюбних форм (з Баренцева моря) і високоарктичних видів (з моря Лаптєвих). Екологічною межею їх поширення служить вісьмидесятий меридіан. Значну роль в житті Карського моря грають і прісноводні елементи.
Якісно флора і фауна у Карському морі є біднішою, ніж у Баренцевому морі, але значно багатша, ніж у морі Лаптєвих. Це видно з порівняння їх іхтіофауни. У Баренцевому морі водиться 114 видів риб, в Карському — 54, а в море Лаптєвих — 37. Промислове значення в Карському морі мають: з сигів — омуль, муксун і ряпушка; з корюшкових — корюшка європейська; з тріскових — навага і сайда; з лососевих — нельма. Рибні промисли організовані тільки в бухтах, затоках і низов'ях річок. У морі водяться ластоногі різних видів: нерпа кільчаста, лахтаки, рідше моржі. У літню пору в великій кількості сюди заходить білуха — стадна тварина, яка здійснює регулярні сезонні кочівлі. У Карському морі водиться також білий ведмідь.
This article uses material from the Wikipedia Українська article Карське море, which is released under the Creative Commons Attribution-ShareAlike 3.0 license ("CC BY-SA 3.0"); additional terms may apply (view authors). Вміст доступний на умовах CC BY-SA 4.0, якщо не вказано інше. Images, videos and audio are available under their respective licenses.
®Wikipedia is a registered trademark of the Wiki Foundation, Inc. Wiki Українська (DUHOCTRUNGQUOC.VN) is an independent company and has no affiliation with Wiki Foundation.