Кайтазьке Уцмійство

Кайтазьке уцмійство — феодальна держава Дагестану, яка була заснована у VI ст. Тривалий час була союзником Аварського нуцальства, згодом Газікумухського та Тарковського шамхальства. У XVIII стає одним з потужніших та впливовіших держав Дагестану та північного Азербайджану. У 1813 році приєднано до Російської імперії.

Кайтазьке уцмійство
VI ст. – 1820
Столиця	Баршамай Калакорейш Уркарах Маджаліс Башлі
Мови	даргінська кумицька
Релігії	Іслам Християнство Зороастризм
Форма правління	монархія
Уцмій
- VI ст.	Амір Гамза
- 1809-1820	Аділь-хан
Історія
- Засноване	VI ст.
- Захоплене Російською імперією	1820

Історія Дагестану
Кавказькі албани
Кавказька Албанія
Дагестан в середніх віках
Цахурське ханство
Рутульське бекство
Лакз
Хозарський каганат
Дербентський емірат
Сарір
Зіріхгеран
Газікумухське шамхальство
Кайтазьке уцмійство
Табасаранське майсумство
Емірство Ільчі-Ахмада
Дагестан в новий час
Аварське ханство
Ілісуйський султанат
Мехтулінське ханство
Тарковське шамхальство
Газікумухське ханство
Кубинське ханство
Кюринське ханство
Велика Кавказька війна
Північно-Кавказький імамат
Дагестанська область
Республіка Горців Кавказу
Північно-Кавказький емірат
Північно-Кавказький край
Дагестанська АРСР
Дагестан після розпаду СРСР
Республіка Дагестан
Дагестанська війна
Окрема ісламська територія
Імарат Кавказ
Народи Дагестану Портал «Дагестан» переглянути обговорити редагувати

Заснування

Веде своє походження від невеличкого володіння Кайдак, яке політичне об'єднання рабовласницького феодального типу виникло в V–VII ст. Перша згадка про нього у письмових джерелах датується початком VII ст. серед інших державних утворень Дагестану, таких як Табасарани, Сарір, Зіріхгеран.

У VIII ст. арабські військовики зробили низку руйнівних походів на Кайтагу. Арабські завойовники на захоплених ними територіях насильно насаджували іслам. До прийняття ісламу в Кайдакі переважно дотримувалися християнської релігії під впливом держави Сарір. В подальшому правителі Кайтаги підтримували мусульманських володарів у боротьбі проти Саріра. Засновником першої ісламської династії Кайтага був Амір-Гамза.

З XI ст. починається поступове розширення володінь. З цього моменту резиденція уцмія Чопан ібн Султан-Алібека перебувала в Калакорейше — гірському селищі, розташованому на правому березі річці Бугай. Тут уцмій звів фортецю на неприступній горі. Згодом Калакорейш стає гробницею кайтазьких уцміїв.

Напочатку XIII ст. уцміство стикнулося з постійними нападами монголів на свої землі. Перша сутичка відбулася у 1222 році проти військ Субеде- та Джебе. 1239–1240 роках Кайтазьке уцмійство стикнулося із вторгненням до своїх володінь золотоординського війська на чолі із Бугдаєм. Незважаючи на відчайдушний спротив кайтазці зазнали поразки й вимушені були визнати владу Бату, хана Золотої орди. Проте незабаром кайтазці відновили незалежність, діючи проти монголів партизанськими методами. У 1259–1260 роках ці землі (як й інші дагестанські) спустошили війська.

У 1318 році Газікумухське шамхалсьтво втрутилося у боротьбу за владу в уцмійстві між Усманом (сином Раманада ал-Габши), Абдаллахом аль-Джарахі та Хасаном ал-Барши, що призвело до послаблення держави. Після відновлення центральної влади уцмія Султана-Мухаммедхана розпочався конфлікт між Кайтазьким уцмійством та Ширваном проти Газікумухського шамхальства і його союзників. В результаті кайтазькі уцмії зуміли приєднати до своїх володінь землі Зіріхгерана, Шандана та Уркараха, завдавши при цьому удару шамхальству та Аварському нуцальству. В цей період другою столицею держави стає м. Уркарах, проте Калакорейш також залишався ставкою уцмія.

Смерть Султан-Мухаммедхана призвело до боротьби за владу між Султан-Алібеком (на прізвисько Бекі-Кіши-хан) та його зведеним братом Ільча-Ахмедом. Зрештою останній зазнав поразки, проте на частині уцмійства заснував власний емірат. Це послабило владу уцмія Султан-Алібека, а у 1396 році держава зазнала нападу військ Тамерлана. Султан-Алібек, союзник Тохтамиш-хана, намагався протистояти тамерлановим військам, але без успіху — усі міста були захоплені та сплюндровані.

Піднесення

На початку XV ст. Кайтага підпорядкувала своєму впливу Зіріхгеран, а в середині XV ст. нащадки родичів кайтазьких уцміїв керували фортецями і селищами в Табасарані та Докузпарі. У середині XVI ст. уцмій Султан-Алібек став швагром ширваншаха Фаррух Ясара I, що зміцнило позиції уцмійства у південному Дагестані — Султан-Алібек розпоряджався приморськими землями до кордонів Тарковського шамхальства. До цього часу уцмійство включало як власне кайтазькі землі, так і частину даргінських, кумицьких і лезгінських земель.

Військові конфлікти змушували уцміїв посилити тягар податків на селян і ремісників. У 1570-х роках у гірських аулах відбулося потужне повстання. У 1581 році уцмій Султан-Ахмедхан внаслідок важкого протистояння з гірськими громадами переніс свою резиденцію з Уркараха до містечка Маджаліс (Нижній Кайтаг), де до цього нерідко збиралися на з'їзд або нараду кайтайзька знать. Після цього вплив на гірську частину уцміство значно було послаблено, а тут стали керувати беке. У 1588 році Маджліс остаточно став новою резиденцією уцмія.

У 1631–1632 роках розпочався конфлікт у боротьбі за право на спадок уцмія Рустам-хана — брати останнього Чюкук, Устархан, син Хан, небожів Амірхан та Улуг. Ця боротьба була тривала й виснажлива. У 1645 році проти уцмія Рустам-хана виступив його небіж Амірхан-султан при підтримці перського шаха Аббаса II. Уцмій відступив до гірського Кайтага, де знайшов підтримку серед вільних громад та беків. Того ж року переміг претендента на трон та перські загони. Лише у 1660 році уцмій Алі-Султан зумів подолати розбрат й об'єднати державу.

У XVIII — на початку XIX ст. в правління уцміїв Ахмед-хана і Амір-Гамзи, Кайтазьке уцмійство досягає піку своєї могутності як у внутрішніх справах, так і в зовнішньополітичній діяльності.

При уцмії Ахмед-хані йде процес внутрішнього зміцнення держави, у 1707—1721 роках він на чолі військ брав участь в антиперському повстанні 1707–1721 років. Уміло взаємодіючи з іншими лідерами повстання — Хаджи-Даудом Мюшкюрськимм і Сурхаєм I, ханом Газікумухським, уцмій Ахмед-хан домігся ліквідації перського панування в Азербайджані та південному Дагестані. Це сильно підняло престиж і авторитет Кайтазького уцмійства не лише в Дагестані, але і в північному Азербайджані. Після цього уцмій Ахмед-хан, виявляючи розум і спритність політичного діяча, уважно стежив за ходом підготовки та початку перського походу російського імператора Петра I, намагаючись використовувати ситуацію з максимальною вигодою для своєї держави. Обіцяючи допомогу росіянам, спровокував напад свого васала султана утемишського на російські війська, проте без успіху. Однак при зворотному шляху росіян з Дербента сам організовував напади на них і залишені гарнізони. У відповідь російські загони сплюндрували низьку аулів Нижнього Кайтага. Тоді спровокував війну Аділь-Герея, шамхала Тарковського та суспільства Акушо проти росіян. В результаті поразки акушинців та тарковців розширив свій вплив на східний Дагестан. Діючи такими методами, спритно використовуючи момент, уцмій Ахмед-хан значно розширив кордони своїх володінь та підняв свій статуї. У 1725 році останній формально визнав себе залежним від Російської імперії. За активного посередництва уцмія Ахмед-хана російське підданство також прийняв один з сильних і впливових правителів Дагестану — Умма-хан Аварський. Разом з останнім вони виступали проти османського союзника Сурхая I, хана Газікумухського.

Рештський договір 1732 року, за умовами якого Росія поступалася Персії землями південніше Кури до Астрабада, Керманшахський договір того ж року, за яким шах Тахмасп поступався Османській імперії усім Кавказом, змінили стосунки Кайтазького уцмійства з провідним державами-сусідами. Уцмій переходить на бік Кримського ханства, війська якого увійшли до Азербайджану. Разом з кримськотатарським військом армія кайтазців виступила проти російських залог у Дагестані. У 1735–1736 та 1741–1742 роках Кайтазьке уцмійство разом із сусідніми дагестанськими державами виступили проти зазіхань на свої землі Надір-Шаха, володаря Персії, який зрештою зазнав тут нищівної поразки. У 1745 році кайтазькі війська звільни Дербент від персів.

В свою чергу успіхи Ахмед-хана зумовили подальшу активну діяльність при уцмії Амір-Гамзі, що виходить далеко за рамки політичного простору Дагестану. Володар уцмійства проводив політику, спрямовану на збереження самостійності та незалежності стосовно трьох сусідніх держав — Російської імперії, Персії та Османської імперії. Час 36-річного правління Амір-Гамзи відзначено найбільш інтенсивним процесом політичних взаємин Кайтазького уцмійства з дагестанськими державно-політичними структурами. Особливо активно відносини уцмійства складалися з Дербентським володінням, а Табасаранське кадійство опинилося під його прямим впливом. До того ж північно-табасаранське суспільство Дюбек входить до складу уцмійства. Разом із союзниками зумів посадити на трон Табасаранського майсумства свого претендента, також успішно втручався у внутрішні справи Тарковського шамхальства. При цьому допустив помилку, допомігши Фаталі-ханану, володарю Кубинського ханства приєднати до своїх земель Дербентське ханство, що згодом призвело до тривалого протистояння між Кайтагой та Кубой. У 1773 році виник конфлікт з Росією внаслідок затримання академіка Самуїла Гмеліна, який помер в аулі Ахмедкент.

Водночас починаються процеси розпаду Кайтазької держави, протиріччя всередині панівної династії сприяли ослабленню уцмійства зсередини. У 1752 році відбулося потужне повстання теркменців та гірських євреїв проти влади уцмія.

Занепад

Після загибелі Надір-шаха і піввіковий міжусобиці в Персії, поразку Османської імперії у двох війнах з Росією і втрати нею Криму та Кубані обстановка на Кавказі змінилась на користь Російської імперії. Традиційна політика лавірування Кайтазьких уцміїв перестала бути дієвою. З укладенням Гюлистанського мирного договору після російсько-перської війни 1804–1813 років. З цього моменту уцмійство перестає бути для Росії суб'єктом зовнішньої політики. Ставлення низки дагестанських володарів після Гюлистанського миру 1813 року до Росії починає різко погіршуватися. Вони об'єднуються в коаліцію спрямовану проти останньої, проте уцмій Аділь-хан залишився вірним російському імператорові. Водночас намагався зберегти гарні відносини з сусідніми державами Дагестану. Втім зрештою вирішив виступити проти Російської імперії. За таку політику російське військове командування на Кавказі приймає радикальне рішення — 26 січня 1820 року уцмій Аділь-хан був усунений від влади, і одночасно був скасований титул уцмія. З цього часу Кайтазьке уцмійство перестає існувати як суб'єкт політичного життя Дагестану.

• Амір Гамза (734-?)
•  під владою хозар (797–969)
• Фіруз (1068-?)
• Хіздан  (1160-?)
• Мухаммадхан, Амірхан, Амірхамза (1230-ті — 1240)
• Чопан ібн Султан-Алібек (1240–1260)
• Ахмед (1260–1270)
• Султан-Мухаммедхан (1350-?)
• Султан-Алібек (1380-ті — 1410-ті)
• Амір-Чопан (1420-ті)
• Хайдар (1450-ті)
• Халіл (1460–1490)
• Аміркаландар (поч. XVI ст.)
• Хасан-Алі (1574–1580)
• Султан-Ахмедхан (1580–1588)
• Мухаммед-хан (1588–1605)
• Рустам-хан I (1605–1645)
•  Амір-хан (1645–1659)
• Уллубій (1659—1660)
• Хусейн-хан (?-1689)
• Ахмед-хан I (1689–1694)
• Алі-султан (1689–1706)
• Ахмед-хан II  (1706–1708)
• Ахмед-хан III (1708–1747)
• Амір-Гамза II(1747–1787)
• Устар-хан (1787–1792)
• Алібек (1792–1795)
• Рустам-хан II (1795–1804)
•  Алі-хан (1804–1809)
• Аділ-хан( 1809–1820)

На півночі межувало з Тарковським шамхальством, на заході — з вільною громадою Акуша-Дарго і Сюргінським союзом сільських громад, на півдні кордоном з Дербентським ханством слугувала річка Дарбі і гірські вершини Гургелі і Баума. На південь воно межувало також з Табасаранським майсумством. В уцмійство XVIII ст. займало значну за масштабами Дагестану територію, яка починалася в приморській низовині і охоплювало передгірний і гірський Дагестан.

Воно складалося з п'яти частин: Мюйра, Верхній Кайтага, Нижній Кайтага, Маджаліс, Ката і Теркеме.

В уцмійстві основним етносом були кайтазькі даргінці. Крім того, проживало значна кількість кумиків, терекменців, гірських євреїв. Проте мовні діалекти кайтазців суттєво відрізняються від літературної даргінської мови, в основі якої лежить акушинський діалект даргінської мови. Більш національно однорідним був Верхній Кайтаг, де більшість становили даргінці.

У XVII ст. за московськими джерелами в уцмія було близько 40—60 тисяч підданих, а за повідомленням османського мандрівника Е. Челебі — 20—50 тисяч. У 1796 році зафіксовано — 75 тис. осіб на 25 тис. родин.

Влада правителя Кайтазького уцмійства була спадковою і переходила до старшого в роді, але при цьому уцмій затверджувався на загальних зборах представників усіх вільних суспільств в аулі Башли. Стосовно значення терміна існували різні версії. Згідно однієї це слово арабського походження — від «ісмі» — ім'я, тобто «славетний». Проте більш переконливою є версія стосовно до арабського походження: від юдейського слова оцум (множина ацацим) — «сильний», «могутній». Це є вірогідним з огляду на значний вплив Хозарського каганату на дагестанські землі, а тривалий час кагани сповідували юдейську віру (мали юдейські імена та письменність). Проте спочатку так звався найзаможніший землевласник в якісь окрузі або аулі, згодом перетворився на термін володаря (вперше зафіксовано у XIV ст.). Разом з тим в історичному творі «Дербент-наме» володаря Кайтага перси називали газанфар, тобто «відважний», «хоробрий».

Одночасно з уцміем обирали його спадкоємця, який називався «гаттином». Він брав активну участь в управлінні уцмійством. Раз на рік гаттин об'їжджав узденські товариства, правив там суд і навіть збирав податки.

Іншими представниками світської та військової знаті були беки, чанка-беки, чанка, кевхи, тулгаки, мангуши, нукери, духовна складалася з кадіїв, муфтіїв, мулл. Віщими радниками уцмія були візірі, потім казірі, наступні — мірзи. Юридичне оформлення стану беків отримало за правління уцмія Ахмед-хані I. Беки володіли землями — кутана і ятагамі. де стягували з підвладних їм раят і узденей різні податі та повинності. Крім спадкових земель, що називалися мюльками, беки мали землі, придбані шляхом купівлі у раят і тими, що дісталися після смерті раят, які не залишили спадкоємців або втекли.

Важливу роль в управлінні уцмійством відігравало мусульманське духовенство (кадії), що вирішували судові справи в сільських товариствах по шаріату. Кадії Уркараха та Кубачі вважалися найбільш авторитетними в горах Кайтага. Згідно зі «Постановами» уцмія Рустам-хана володарі (уцміі) та беки на місцях мали право займатися судовою справою.

Вся інша частина населення становила клас селян, яка в свою чергу поділялася на узденей, раят і кулів. Найчисленнішу групу становили уздені. На початку XIX ст., з 6032 дворів 4032 припадало на узденей, 2000 раят.

Складалася у кінноти та піхоти. У XVII ст. військо уцмія мало 2400—3000 вояків, з них 300 вояків перебували постійно при уцмії. До цієї кількості додавалися сили місцевих беків, разом військо Кайтазького уцмійства мало до 15—20 тис. вояків.

У 1730-х роках уцмій Рустам-хан видав збірку законів під назвою "Кайтаг-Дарго («Постанови Кайтазького уцмія Рустам-хана»), в якому регулювалися відносини між різними станами та мешканцями аулів до 1820 року (ліквідації уцмійства росіянами).

Уцмійство характеризувалося багатогалузевим господарством і досить високим для свого часу рівнем економічного розвитку, поєднувало в собі феодальну і общинную форми суспільної структури. Основними сферами діяльності було скотарство та землеробство (вирощування пшениці, ячменю), садівництво. Особистостям орача (х'уццарі), сівача (вел-гьшіл) селяни надавали великого значення. Часто через відсутність тягової сили кілька родин об'єднувалися в супрегу за родинною ознакою.

Основними видами кустарної промисловості уцмійства були обробка овечої і частково верблюжої вовни, з козячого пуху, бавовни та шовку, шкіри, дерева, металів, каменю, глини, конопель (хапцалдик). Вироблялося більше 40 видів кустарних виробів. Виробництвом тканин займалися майже у всіх селищах, його головними центрами були аули Ширяєв, магал Іцарі, Кара-Корещп, Кубачи, Барщамай, Дейбук, Уркарах, Мусіш, Кіша. Найбільш цінним вважалося тканина сух'абі, що йшло на жіночий одяг. Виготовлялася зброя, коштовні прикраси, металеве й мідне начиння і посуд.

Значну частину доходу становили податки та феодильні повинності на селян, зокрема існували 3 форми земельної ренти. Їх розмір був різний в гірській та низинній частинах держави.

Значний прибуток уцмії мали від торговельного посередництва завдяки контролю над шляхом, що поєднував Дербент й Закавказзя з північно-західними містами та італійськими містами-колоніями Чорного моря, а також з центром Золотої орди на нижній Волзі. Видобуток і торгівля мареною мали велике значення в економічному житті уцмійства. З кореня марени отримували природний барвник — крап. На експорт також йшли шовк, шерсть, бавовна. У свою чергу в уцмійство ввозилися залізо, мідь, свинець, бавовняні тканини, коні, велика рогата худоба.

З VI до VIII ст. більшість населення сповідувало християнство та зороастризм. З приходом сюди арабів починається процес ісламізації. Втім населення тривалий час зберігало вірність прадавнім вірам. Лише у XV ст. завершилася ісламізація населення Кайтазького уцмійства.

• Магомедов P. M. Даргинцы в дагестанском историческом процессе. — Махачкала, 1999. — Ч. II (рос.)
• Лопухин А. И. Журнал путешествия через Дагестан. 1718 г. // История, география и этнография Дагестана XVIII–XIX вв.: Архивные материалы. / Под ред. М. О. Косвена и Х.-М. Хашаева. М.: Изд-во вост. литература , 1958 (Далее-ИГЭД). (рос.)
• Симонович Ф. Ф. Описание Южного Дагестана. 1976 г. // ИГЭД
• Рашидов М. Р. Кайтагское уцмийство во взаимоотношениях России, Ирана и Турции в первой половине XVIII в.: Дисс. канд. ист. наук. Махачкала, 2004. (рос.)
• Алиев Б. Г. Союзы сельских общин Дагестана в XVIII — пер. половине XIX в. — Махачкала, 1999. — С. 186 (рос.)
• Гербер И. Г. Описание стран и народов вдоль Западного берега Каспийского моря./УИГЭД — М, 1958. — С. 85. (рос.)
• http://kaitagskiy.narod.ru/about.html [Архівовано 16 серпня 2017 у Wayback Machine.]