Жук-о́лень, або рогач звичайний (Lucanus cervus) — вид жуків роду Рогач (Lucanus) з родини рогачевих (Lucanidae), найвідоміший її представник.
Жук-олень | ||||||||||||||||
---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|
самець та самиця жука-оленя | ||||||||||||||||
Біологічна класифікація | ||||||||||||||||
| ||||||||||||||||
Lucanus cervus Linnaeus, 1758 | ||||||||||||||||
Посилання | ||||||||||||||||
|
Він є найбільшим з твердокрилих фауни України, досягаючи, разом з «рогами», 7,5 см завдовжки. Живе в дуплах старих та мертвих дерев в лісах та лісопосадках. Лісове господарство, зменшуючи кількість старих та мертвих дерев в лісах, знищує також житла цих комах, як і багатьох інших ксилобіонтів. Колись жук-олень був звичайним видом по всій Європі, тепер же його популяція постійно зменшується. Вид належить до тих, яким загрожує вимирання, в Україні його внесено до Червоної книги.
Тіло жука-оленя складається з голови, грудей і черевця. Сегменти голови зливаються в єдину головну капсулу. На передньому кінці голови містяться рот, по боках розташовані два великих складних фасеткових ока, а між ними — три дрібних простих вічка. На голові є 4 пари придатків, які утворилися внаслідок еволюційних перетворень кінцівок. Перша пара придатків — вусики, які прикріплюються до верхньої частини голови. Вони складаються з багатьох члеників.
Решта придатків формують ротовий апарат складної будови. Він представлений верхньою і нижньою губами, а також верхньою і нижньою щелепами. Ротовий апарат призначений для захоплювання, утримування й подрібнювання їжі.
Величезні роги жука-оленя — це дуже розвинені верхні щелепи. У самки верхні щелепи зовсім маленькі не схожі на роги. Ротовий апарат жука-оленя, який живиться твердою рослинною їжею, називають гризучим.
Груди жука-оленя складаються з трьох сегментів: передньо-, середньо-, та задньогруди. На кожному з сегментів розміщено по парі ніг. Ноги жука утворені кількома члениками і закінчуються гострими кігтиками, які допомагають йому лазити по стовбурах дерев.
До грудей жука-оленя прикріплюються дві пари крил. Передні крила вкриті щільною кутикулою. Їх називають надкрилами. Вони призначені не для польоту, а для захисту тіла від ушкоджень. Задні крила тонкі і прозорі, розміщуються на задньогрудях. За їх допомогою жук літає. Крило складається з двох шарів, між якими утворюється щілина — продовження порожнини тіла. У крилі проходять нерви і дихальні трубки, розташування яких можна визначити за його жилками. Черевце жука-оленя складається з семи сегментів. У ньому містяться внутрішні органи.
Самці та самиці відрізняються за розмірами мандибул, що дозволяє дуже легко їх розрізняти.
Нестандартна зовнішність жука-оленя зробила його улюбленим об'єктом для зображення на поштових марках.
Імаго з'являються в травні, літають до початку серпня, переважно ввечері. Вони не їдять, лише п'ють інколи сік, що витікає з поранень на стовбурах дерев. Самки відкладають яйця на гниючу деревину.
Личинки сліпі, С-подібні. Живляться гниючою деревиною стовбурів дерев. Тіло личинки кремового кольору прозоре з помаранчевими ногами та головою, з двома рядами коричневих цяток. За допомогою ніг личинки здатні стрекотати, що забезпечує їхню комунікацію між собою. Личинки линяють декілька разів, та перетворюються на лялечку. Тривалість личинкової стадії 4-6 років.
Поширений по всій території України.
This article uses material from the Wikipedia Українська article Жук-олень, which is released under the Creative Commons Attribution-ShareAlike 3.0 license ("CC BY-SA 3.0"); additional terms may apply (view authors). Вміст доступний на умовах CC BY-SA 4.0, якщо не вказано інше. Images, videos and audio are available under their respective licenses.
®Wikipedia is a registered trademark of the Wiki Foundation, Inc. Wiki Українська (DUHOCTRUNGQUOC.VN) is an independent company and has no affiliation with Wiki Foundation.