Жванецький Михайло Михайлович

Виступи та твори Жванецького вирізняються так званим «одеським гумором» і дещо алегоричною подачею матеріалу. З 1988 року був художнім керівником Московського театру мініатюр, з 1990 року був президентом Всесвітнього клубу одеситів.

Жванецький Михайло Михайлович
рос. Михаил Михайлович Жванецкий рос. Михаил Маньевич Жванецкий
Ім'я при народженні	рос. Михаил Маньевич Жванецкий
Народився	6 березня 1934(1934-03-06)[1] Одеса, Українська СРР, СРСР
Помер	6 листопада 2020(2020-11-06)[2] (86 років) Москва, Росія[3] ·рак простати
Поховання	Новодівичий цвинтар
Країна	СРСР  Росія
Діяльність	письменник, сатирик, сценарист, ведучий, актор, гуморист, телеведучий, інженер, механік
Alma mater	Одеський національний морський університет (1956)
Мова творів	російська
Конфесія	юдаїзм
У шлюбі з	Жванецька Наталя Валеріївнаd
Діти	Жванецький Дмитро Михайловичd і Ривкін Андрій Михайловичd
Нагороди	Почесний громадянин Одеси (1997) Золоте теля (російська літературна премія)d
Сайт: jvanetsky.ru
Жванецький Михайло Михайлович у Вікісховищі
Висловлювання у Вікіцитатах

Народився 6 березня 1934 року в Одесі в родині лікарів.

У 1956 році закінчив Одеський інститут інженерів морського флоту (нині — Одеський національний морський університет) за фахом «Інженер-механік підіймально-транспортного устаткування портів». У студентські роки юнак брав участь у самодіяльності, де почав писати мініатюри та монологи, які часто сам і виконував.

У 1963 році під час гастролей в Одесі Ленінградського театру мініатюр^[ru] познайомився з Аркадієм Райкіним, який узяв його твори до репертуару театру, а 1964 року запросив Михайла у свій театр на посаду завідувача літературної частини.

Разом із Жванецьким Райкін поставив 1969 року програму «Светофор», де вперше були показані мініатюри «Авас», «Дефицит», «Век техники». У часи роботи під проводом Райкіна колегами Жванецького були Роман Карцев і Віктор Ільченко, для яких він написав понад 300 мініатюр і монологів.

Згодом, коли Михайло Жванецький отримав досвід, він пішов з театру Райкіна та почав працювати самостійно. Він влаштувався працювати в Одеську обласну філармонію, а згодом у Московський театр «Ермітаж»^[ru], де отримав славу. Згодом, 1988 року, Жванецький заснував Московський театр мініатюр, керівником залишався до смерті. Там він поставив спектаклі: «Птичий полет» (1987), «Избранное» (1988), «Политическое кабаре» (1989), «Моя Одесса» (1994), «Престарелый сорванец» (1999).

Наприкінці 2019 року у Жванецького було діагностовано рак, у жовтні 2020-го він заявив про припинення публічних виступів. Помер 6 листопада 2020 року в Москві у віці 86 років.

Попри популярність, у часи СРСР Жванецький видав лише кілька книжок. Зокрема, «В помощь художественной самодеятельности» і збірку «Год за два» (1987), а також у 1982 році — «Встречи на улицах», після розвалу СРСР було видано книгу «Моя Одесса» (1993).

2001 року до 65-річчя письменника у видавництві «Время»^[ru] вийшло чотиритомне «Собрание произведений» Жванецького.

У грудні 2019 року знявся в фільмі «Одеський пароплав» разом з Михайлом Пореченковим та Федором Добронравовим, зйомки пройшли в тимчасово анексованому РФ Криму (Севастополь та Євпаторія). Фільм було створено за замовленням пропагандистського телеканалу «Росія-1».

• Член Спілки письменників СРСР (1978—1991);
• Кавалер ордена Дружби (1994, Росія);
• Лауреат премії «Тріумф» (1994, Росія);
• «Почесний громадянин Одеси» (17 лютого 1994 року та 27 лютого 1997 року, Україна);
• Народний артист України (8 вересня 1999)
• «Заслужений діяч мистецтв Росії» (2001, Росія).
• Народний артист Росії (2012)
• Кавалер ордена «За заслуги перед Вітчизною» III ступеня (27 лютого 2019 року, Росія).

Дружина Наталя (*1966), є син Дмитро.

• 5931 Жванецький — астероїд, названий на його честь.
• Бульвар Михайла Жванецького — вулиця в Одесі названа на честь сатирика.

 

Вікіновини мають подію, пов'язану з цією статтею:

n:ru:Категория:Михаил Жванецкий