Віз

Слово віз має загальнослов'янське походження (прасл. *vozъ), існують також інші назви: підво́да, хві́ра, фі́ра, ху́ра (від пол. fura, їд. פור‎, нім. Fuhre); телі́га (дав.-рус. телѣга зі ст.-монг. tälägän); пово́зка, повіз, ко́ла; заст. бри́ка. Вози для перевезення снопів у деяких місцевостях називалися літерними возами або літерняка́ми (від нім. Leiterwagen — «драбинчастий віз»).

В Україні за розміром розрізняють «воловий» або «кінський» вози. На Лівобережжі найтиповіший віз був невеликого розміру, правобережні «хури» й «фурманки» були довші й глибші.

Існують драбинясті, збіжжеві вози — «гарби» та «літерняки». Чумацькі вози, відомі як мажі, перевелися ще на початку 20 ст. Тип упряжі розрізнявся на Лівобережжі і Правобережжі. Всі кінські вози Лівобережної України мають голоблі й дугу, дишловий запряг використовувався тільки з волами. На Правобережній використовували дишлі і для кінських возів, замість хомута застосовували шорку. При воловому запрягу вживали, за винятком півночі, тільки зашийні ярма.

На возах для захисту людей і вантажів могли встановлювати тенти з шкір, тканини. Криті вози називались халабудами (так називали й невеликі бідні хатини), будами, будками. Криті повозки кочових народів (половців, монголів, циган) прийнято називати кибитками.

За свідченням Хв. Вовка, вози Правобережжя були довші й глибші за полтавські, а на Волині (особливо на півночі) вози були дуже вузькими через використовування їх на лісових дорогах.

Для стоянки возів будували спеціальні приміщення — возівні, окрім того, вози могли ставити і в коморах, навісах біля стін будинків.

Будова

 

При всій різнорідності форм українського воза, його будова однакова так само, як і назви складових частин. Основні вузли конструкції воза такі: снасть, ящик, шворінь (швірень), колеса, голоблі чи дишель (при кінському запрягу) або війя (при воловому запрягу ярмом).

• Снасть, хід чи оса́да — ходова частина воза, аналог шасі сучасних транспортних засобів. До її складу входили такі елементи: дві осі; два насади — осьові подушки (аналог мостів автомобіля); дві підтоки — поздовжні бруси, що з'єднували насади; підгерсть (або підгестер) — поздовжній брус, що з'єднував задній насад з шворнем; люшні — чотири вертикальні бруски, що надівалися на осі поверх коліс і підтримували ящик; ручиці — чотири вертикальні бруски, що вставлялися в насади і з'єднувалися з люшнями за допомогою налюшників. Підтоки вставлялися в отвори заднього насаду і фіксувалися ззаду притичками — дерев'яними чеками, попереду сходилися разом і з'єднувалися шворнем, що проходив крізь отвори на їх кінцях. Підгерсть переднім кінцем кріпилася до шворня під віссю, задній її кінець кріпився до заднього насаду аналогічно підтокам. В осях виділяли такі частини: середина і рукави, що виступали за маточини коліс. Нижні частини рукавів захищали підісками — металевими пластинками, прибитими ухналями. Задню вісь жорстко кріпили до насаду тиблями — дерев'яними цвяхами. Посередині передньої осі робили отвір для шворня, на якому вона мала обертатися. На осях встановлювали завіски — поперечні металеві бруски, потім надівали колеса, далі люшні і фіксували все загвіздками чи заколесниками — дерев'яними або металевими чеками.
• Ящик — кузов воза. Включав такі елементи (у драбинчастого воза): два полудрабки (або драбки, драбини) — ґратчасті боковини; три підлеги — поперечні бруски, що з'єднують полудрабки знизу; дошка (помістниця) — широка поздовжня дошка, що лежить на підлегах; дві крижівниці — поперечні бруски, що з'єднували полудрабки зверху. Полудрабки мали вигляд драбини, кожен з них складався з двох поздовжніх брусків, з'єднаних щаблями чи снозами — вертикальними поперечинами. Кінці верхніх брусків (бил) вставлялися в отвори на кінцях крижівниць і фіксувалися спереду загвіздками. Передня частина ящика називалася передком, задня — задком, торцеві стінки звали кругами. Кріпили ящик до снасті або ручицями — вертикальними кілками на насадах, або люшнями — вигнутими вертикальними брусками зовні коліс, або обома видами кріплень. Для з'єднання люшень з полудрабками використовувалися налюшники — кільця з лози. Ящик могли обшивати рогожею («лубом»). Окрім драбинчастих («драбиняків») були вози і з суцільним дощатим кузовом. Існували вози без кузовів — дроги чи биндюги. Вони призначалися для перевезення великих вантажів. Вози з ящиком для перевезення землі називались грабарками.
• Шворінь («швірень») — вертикальний стрижень, який уможливлював обертання передньої осі в горизонтальній площині, що було важливим при поворотах воза. Проходив через передню вісь, передні кінці підток, передній насад і дошку ящика.
• Колеса — віз мав чотири дерев'яних колеса з гнутими ободами.
• Голоблі — парні жердини, що використовувалися при запрягу кіньми.
• Дишель — жердина, що використовувалась у парокінному запрягу.
• Війя́ — дишель ярмового запрягу. Мало вигляд товстої жердини з розвилиною, кінці якої кріпилися до передньої осі. Для запобігання розщепленню в місці розгалуження була каблучка — дерев'яне, металеве або мотузяне кільце. Друга каблучка кріпилася на ярмі, через нього проходив передній кінець війя, в отвір якого для фіксації вставлялася притика — дерев'яна чека (замість отвору з чекою пізніше використовували залізний шворінь).

До допоміжного обладнання належали підойма (підставка під дишель чи війя на стоянці з випряженими тваринами), вагови́й дрюк з важни́цею (жердина з підставкою, що заміняли домкрат при змащуванні коліс), мазни́ця (цеберко з коломаззю), гальмо (гальма) (дерев'яний чи металевий башмак на мотузці, який надівали на колесо при їзді під гору).

Для виготовлення воза використовували деревину таких порід: ясен — для полудрабків, щаблів, осі, віїв, ободів, спиць; в'яз — для підток; сосну — для нижньої дошки; липу — для насадів. Полудрабки, війя і люшні часто прикрашали різьбленням.

Вози ділилися на три категорії: великі, середні й малі, їхня вантажність була в межах 60-120 пудів (980—2 000 кг). Сам віз важив 22-30 пудів (360—500 кг).

Майстрів, що займалися виготовленням возів, називали стельмахами. Господарі могли робити вози самотужки, купуючи в стельмахів тільки окремі частини. Роботи виконували взимку, на побудову одного воза йшло до двох тижнів.

Термінологія

 

 

 

 

 

 

• Брусок — поздовжній брус у полудрабку кузова-ящика. Верхні бруски також називали «билами».
• Війя́, війє́ — жердина у воловому запрягу, що з'єднує передню вісь з ярмом. Має вигляд розвилки, розгалужені кінці якої мають отвори, у які вставляють рукави осі.
• Вісь — елемент снасті, мала чотиригранний переріз із закругленими кінцями, кріпилася знизу насадів, на кінці її насаджувалися колеса. Для зменшення тертя між маточинами і віссю тертьові поверхні змащували коломаззю, яка зберігалася в спеціальному цеберку-мазниці.
• В'язо́к — кожний з двох загнутих у кільця на кінцях прутів, якими з'єднувалися полудрабки. Пізніше замінені крижівницями з чеками-загвіздками.
• Гальмо — пристрій для зупинки воза при їзді під гору. Має вигляд металевого башмака, пластини із загнутими вверх краями, і прив'язувається до кінця довгого мотузка. Коли треба загальмувати, башмак надівають на обід заднього колеса; повертаючись, колесо притискує його до землі і зупиняє своє обертання.
• Голобля, розм. оглобля — парна жердина, що з'єднує передню вісь з хомутом. Голоблі кріплять на осі ближче до коліс.
• Ди́шель, ди́шло — одинарна жердина, що з'єднує передню вісь з упряжною твариною. У кінському запрягу дишель зазвичай кріпиться заднім кінцем на передньому насаді між сницями, переднім — до хомута. Дишель волового запрягу називається війя.
• Заві́сок — вертикальний металевий стрижень-обмежник на осі. Фіксує колесо зсередини, захищає насад від тертя колесом.
• Загвіздок, заколе́сник — дерев'яна або металева чека, що фіксує колеса на осі ззовні (також загвіздками називали кілочки, що фіксують бруски полудрабка в крижівницях).
• Каблу́чка — металеве чи дерев'яне кільце, яке запобігає розщепленню війя в місці його розгалуження, а також кільце на ярмі на нанизування переднього кінця війя; кільце для з'єднання підток з підгерстю.
• Коловорі́т, коловоро́т — верхня частина переднього насаду, що повертається на шворні, і до якої між сницями кріпиться окоренок дишля. Повертаючи дишель з коловоротом, коні повертають віз у потрібний бік.
• Крижівни́ця — поперечний брус, що з'єднує полудрабки зверху. Замість них могли використовуватися в'язки.
• Круг — передня і задня стінка кузова
• Люшня́ (від сер.-в.-нім. liuhse через пол. luśnia, lisznia, lucznia) — брусок, як правило вигнутий, що надівається на рукави осей разом з колесами і підтримує кузов з боків. На чумацьких возах люшні мали розвилки, на які укладали поздовжню жердину. Деякі види возів замість люшень мають ручиці.
• Налю́шник — дерев'яне (лозове) кільце, що з'єднувало люшню з полудрабком (у разі наявності ручиці — також і з нею).
• Наса́д, оплінь, оплін — масивна дерев'яна деталь, до якої кріпиться вісь і на якій встановлюється кузов, аналог автомобільного моста. Передній насад часто складається з двох частин: нижньої, чи надвісника та верхньої, чи коловорота (склиза), між якими поміщаються сниці.
• Підге́рсть, підге́рстя, підге́йстер (від пол. podgierty) — нижній поздовжній брус, що проходив від шворня до заднього насаду. Захищає шворінь від поломки.
• Піді́сок — металева накладка на нижніх боках кінців осей.
• Підто́ка (часто в множині — підтоки) — поздовжній брус, що з'єднував насади. Підтока мала вигляд масивної вилки: окоренок її кріпився на передньому насаді і простромлявся шворнем, кінці розвилини — в отворах заднього насаду. Підтоки є аналогом рами автомобіля.
• Полу́драбок, драбка, драбина — боковий елемент кузова, що мав вигляд драбини. Віз з таким кузовом називався драбчастим (драбинчастим, драбинастим, драбинястим) чи просто драбиняком.
• Посторонки — ремені чи мотузки, що передають тягове зусилля від коня до воза. У голобельно-дуговому запрягу замість їх використовують голоблі.
• Прити́ка — дерев'яна чека, що вставляється в отвір на кінці війя і фіксує його в каблучці ярма, або шворінь, що з'єднує війя з ярмом.
• Прити́чка — дерев'яна чека, що вставляється в отвори на кінцях підток і підгерсті, фіксуючи їх в отворах заднього насаду.
• Розво́ра, розво́рина — довгий брус, що встановлювався на передньому насаді для подовження підтоки. Заміняли звичайні підтоки довшими розворами («розворювали»), тоді, коли було треба було видовжити віз, наприклад, для перевезення довгомірних вантажів. Окрім того, довгі бруси рами мав один з видів пасажирських візків — тарантас.
• Рукав — кінець осі, на який насаджують колесо і люшню, та в отвір якого встромляють загвіздок.
• Ручи́ця — брус, вставлений похило у верхню частину насаду. Між ручицями поміщається кузов. Деякі види возів мають замість ручиць люшні.
• Середина осі — середня частина осі між рукавами. Середина задньої осі кріпиться тибелями до заднього насаду, у середині передньої зроблено отвір для шворня.
• Снасть, оса́да — шасі воза, загальна назва насадів, осей, підток і підгерсті.
• Сниці — парна деталь, що складається з двох брусків, закріплених на передньому насаді. Між сницями рухомо укріпляється окоренок дишля. У своїй передній частині сниці з'єднуються між собою скобою, згори якої прикріплений шворінь («півняк», «кочеток») для стельваги.
• Стельвага — поперечний брус у передній частині воза, до якого кріпляться посторонки.
• Хомут — шийна частина кінської упряжі, до якої кріплять посторонки, дишель або голоблі.
• Шворінь, швірень, шкворінь — металевий стрижень, вставлений в отвори передньої осі, переднього насаду, підток і дошки кузова.
• Шорка, нагрудна шлейка — легка упряж, що заміняє хомут.
• Щабе́ль, сніз — вертикальна поперечина в полудрабку.
• Ярмо — пристрій для волового запрягу, рама з брусів, аналог хомута.
• Васа́г, ящик — верхня частина воза, кузов, встановлюється на насадах, кріпиться до ручиць або люшень.

У Монголії віз має «дерев'яний хід» і вісь, яка крутиться разом із колесами. Колеса не мають шпиць і не покриті залізною шиною, а упряж є накинутою на шию бика вигнутою палицею, прикріпленою ременями до голобель. Вантажність такого воза — від 190 до 240 кг.

• Великий Віз — назва сімох найяскравіших зір у сузір'ї Велика Ведмедиця
• Малий Віз — народна назва сузір'я Мала Ведмедиця
• Вагенбург — польове укріплення зі зчеплених між собою возів
• «Вагон-Вілз^[en]» (буквально «Возові Колеса») — вид печива, покритого шоколадом

• На чийому возі їдеш, того пісню співай
• П'яте колесо до воза — про зайву, непотрібну людину
• Докладати воза — бити, карати
• Зачіпати возом — робити неприємність, ображати
• Та тільки хура й досі там — все залишається без змін (заключний рядок байки Л. І. Глібова «Лебідь, Щука і Рак»)
• Прийшла (прийде) коза до воза — доведеться ще кому-небудь звернутися з проханням до тієї людини, якій колись він відмовив у чомусь або до якої не хотів звертатися з певних причин.

• Бричка
• Гужовий транспорт
• Візок
• В'ючні тварини
• Упряж
• Ярмо
• Сани

•  
  Віз з села Пилипець. Музей у Пирогові
•  
  Лемківський віз
•  
  Віз з війям і ярмом. Румунія
•  
  Віз із зібрання Сергієво-Посадського музею-заповіднику
•  
  Віз сучасного типу з голобельно-посторонковим запрягом. Село Сосонка Вінницької обл., 2017 р.
•  
  Реконструкція римського критого воза. Музей у Кельні
•  
  Шворінь на передній осі
•  
  Коловоріт і навісник переднього насаду
•  
  Коловоріт і навісник переднього насаду
•  
  Кріплення колеса дерев'яною чекою-загвіздком
•  
  Драбинястий віз з люшнями
•  
  Віз на гумових шинах з ящиком на ручицях
•  
  Ящик чумацької мажі XVIII ст.
•  
  Віз-бочка
•  
  Драбинястий віз з дишлем між сницями

• Все про чумацтво. Віз [Архівовано 8 вересня 2013 у Wayback Machine.]
• Віз [Архівовано 14 червня 2021 у Wayback Machine.] // Українська мала енциклопедія : 16 кн. : у 8 т. / проф. Є. Онацький. — Накладом Адміністратури УАПЦ в Аргентині. — Буенос-Айрес, 1958. — Т. 1, кн. II : Літери В — Ґ. — С. 165-166. — 1000 екз.
• Насад // Українська мала енциклопедія : 16 кн : у 8 т. / проф. Є. Онацький. — Буенос-Айрес, 1962. — Т. 5, кн. IX : Літери На — Ол. — С. 1088. — 1000 екз.
• Підвода // Українська мала енциклопедія : 16 кн. : у 8 т. / проф. Є. Онацький. — Накладом Адміністратури УАПЦ в Аргентині. — Буенос-Айрес, 1963. — Т. 6, кн. XI : Літери Пере — По. — С. 1376. — 1000 екз.
• Підтока // Українська мала енциклопедія : 16 кн. : у 8 т. / проф. Є. Онацький. — Накладом Адміністратури УАПЦ в Аргентині. — Буенос-Айрес, 1963. — Т. 6, кн. XI : Літери Пере — По. — С. 1383. — 1000 екз.
• Ридван // Українська мала енциклопедія : 16 кн. : у 8 т. / проф. Є. Онацький. — Накладом Адміністратури УАПЦ в Аргентині. — Буенос-Айрес, 1963. — Т. 6, кн. XII : Літери По — Риз. — С. 1587. — 1000 екз.
• Сухопутний транспорт/ С. А. Макарчук, Етнографія України: Навчальний посібник, Львів «Світ», 2004 [Архівовано 22 квітня 2018 у Wayback Machine.]
• Михайло Глушко. Традиційний сухопутний транспорт. — 1997. Архівовано з джерела 12 грудня 2017. Процитовано 11 грудня 2017.
• Колісний український традиційний транспорт [Архівовано 20 квітня 2021 у Wayback Machine.] Всеукраїнська електронна енциклопедія
• Хура // Українська мала енциклопедія : 16 кн. : у 8 т. / проф. Є. Онацький. — Накладом Адміністратури УАПЦ в Аргентині. — Буенос-Айрес, 1967. — Т. 8, кн. XVI : Літери Уш — Я. — С. 2025. — 1000 екз.