Інкерман

До вересня 2023 року підпорядковувалося Севастопольській міській раді.

Інкерман
Герб Інкермана Прапор Інкермана
Основні дані
Країна	Україна
Область	Автономна Республіка Крим (окупована й анексована Росією)
Район	Бахчисарайський район
Код КОАТУУ:	8536310300
Засноване	6 січня 1976
Перша згадка	фортеця згадується у XIV ст.
Населення	▲ 12 028 (01.01.2014)
Площа	2 км²
Густота населення	6014 осіб/км²
Поштові індекси	99703—99709
Телефонний код	+380-692
Координати	44°36′49″ пн. ш. 33°36′36″ сх. д. / 44.61361° пн. ш. 33.61000° сх. д. / 44.61361; 33.61000 33°36′36″ сх. д. / 44.61361° пн. ш. 33.61000° сх. д. / 44.61361; 33.61000
Висота над рівнем моря	6 м
Водойма	р. Чорна, Севастопольська бухта Чорного моря
Назва мешканців	інкерма́нець, інкерма́нка, інкерма́нці
Відстань
Найближча залізнична станція	Інкерман I
До обл./респ. центру
- автошляхами	18,2 км
До Києва
- автошляхами	893 км
Міська влада
Рада	Інкерманська міська рада
Адреса	99703, Інкерманська міська Рада, м. Інкерман, вул. Шевкопляса, 37
Міський голова	Конопльов Валерій Валерійович
Інкерман у Вікісховищі Карта Інкерман Інкерман

Розташоване при впадінні річки Чорної у Севастопольську бухту. Східне передмістя Севастополя. Населення 12 тис. осіб (2014).

Основні напрямки – Сімферопольське шосе, вул. Менжинського. Переважно забудоване будинками 50-х та 60-х років XX століття.

Райони міста:

• Центр
• Селище ТЕЦ (ГРЕС)
• Гірське
• Мартинівка (Мартинівська балка)
• Інкерманський печерний монастир
• Октябрське
• Зелена гора
• Залізничне (Нафтобаза)
• Мекензієве лісництво
• Першотравнева балка

 

На місці сучасного Інкермана в давнину існували поселення таврів. На їхньому місці понтійський полководець Діофант заснував місто, яке на честь свого володаря Мітрідата VI Євпатора назвав Євпаторією (Євпаторіоном). Населення Євпаторії було переважно грецьким.

У римські часи місцева фортеця мала назву Ктен. На початку нашої ери околиці Ктена були відомі насамперед каменоломнями. Існують перекази про заслання сюди імператором Марком Ульпієм Траяном римського єпископа (папи) Климента I, який і загинув у цих місцях мученицькою смертю (утоплений у морі), та про ув'язнення тут у VII столітті папи Мартина I.

У VI столітті фортеця була відома вже як Каламіта і перетворилася на візантійсько-херсонеський форпост. Під її захистом був заснований православний монастир.

У XIV—XV століттях фортеця стала морською базою князівства Феодоро. При Олексії I у 1427 році фортеця була оновлена — для захисту торговельного порту Авліта.

Від 1475 року місто перебувало під контролем Османської імперії. Саме турки надали йому назву Інкерман.

У 1783 разом зі всім Кримом приєднаний до Російської імперії. У 1820—1821 роках тут побудовано два маяки, найвищі в країні. З історії Кримської війни 1853—1856 відома Інкерманська битва, що відбулася 5 листопада (24 жовтня) 1854 року. Тоді російська армія зробила спробу скинути війська союзників у море та деблокувати Севастополь. Попри загальну невдачу, севастопольці тоді виграли час, аби укріпити місто.

Під час радянсько-німецької війни у 1942 р. більшовики під час відступу підірвали штольні поблизу Інкермана, де був розташований підземний госпіталь, внаслідок чого загинуло багато людей.

В XIX-XX століттях Інкерман розвивався в орбіті Севастополя (з інкерманського білого каменю останній первісно і будувався). Статус міста Інкерман отримав 6 січня 1976 року під назвою Білокам'янськ. У 1991 році місту була повернена його історична назва.

• Печерний монастир (датування печер можливі від VII-IX століттям, до XV століття; інші споруди належать XIX століттю; Свято-Климентьєвський Інкерманський чоловічий монастир);
• Руїни фортеці Каламіта (XV століття);
• Печерні міста Інкермана.

Через місто проходить залізниця Сімферополь—Севастополь (станція Інкерман-1).

Курсують автобуси до Севастополя та катери до Графської пристані.

• Інкерманський завод марочних вин

• Інкерманська битва

• Д. С. Вирський. Інкерман [Архівовано 10 серпня 2016 у Wayback Machine.] // Енциклопедія історії України : у 10 т. / редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. ; Інститут історії України НАН України. — К. : Наукова думка, 2005. — Т. 3 : Е — Й. — С. 475. — 672 с. : іл. — ISBN 966-00-0610-1.
• М. М. Буртовой. Інкерман [Архівовано 10 серпня 2016 у Wayback Machine.] // Енциклопедія сучасної України / ред. кол.: І. М. Дзюба [та ін.] ; НАН України, НТШ. — К. : Інститут енциклопедичних досліджень НАН України, 2001­–2023. — ISBN 966-02-2074-X.

Література

• ІМіС УРСР. Кримська область. К., 1974.
• Бертье-Делагард А. Л. Каламита и Феодоро. «Известия Таврийской ученой архивной комиссии», 1918, вып. 55;

• Панорами Інкермана [Архівовано 2 червня 2012 у Wayback Machine.]
• Інкерман — Печерне місто

Інкерман у сестринських Вікіпроєктах
	Інкерман у Вікісховищі?