Музика Хіп-Хоп: музичний жанр

hip-hop music) — музичний напрям, сформуваний у Сполучених Штатах в 1970-ті роки в середовищі вихідців з Африки та Латинської Америки. Складається зі стилізованої ритмічної музики, яка зазвичай супроводжується репом — ритмічною та римованою співаною мовою. Музика є частиною субкультури, помітними чотирма елементами якої є реп, техніка скретчінгу, брейкданс і графіті.

Витоки

Хіп-хоп як музика та культура сформувалися в 1970-х роках у Нью-Йорку внаслідок багатокультурного обміну між афро-американською молоддю із США та молодими іммігрантами та дітьми іммігрантів з країн Карибського басейну.

Музика хіп-хопу на ранніх етапах розвитку описувалась як голос молоді маргіналізованих верств населення та районів з низьким рівнем доходу, а культура хіп-хопу відображала соціальні, економічні та політичні реалії їхнього життя. Багато митців, що заклали основу хіп-хопу, такі як Кул Герк, DJ Disco Wiz, Грендмастер Флеш та Afrika Bambaataa, мали латиноамериканське або карибське походження. Музика хіп-хопу формувалась у мультикультурному середовищі Нью-Йорка.

 

У 1970-х роках у Нью-Йоркському районі Бронксі серед афроамериканської, карибської та латиноамериканської молоді популярності набувають зібрання, що дістали назву «блок-парті^[en]». На цих зібраннях виступали ді-джеї, які грали популярну музику, зокрема фанк та соул. Натхнені емоційним прийомом публіки, ді-джеї почали виокремлювати у популярних піснях ударні перегри, як це було властиво ямайській даб-музиці, зокрема цей прийом використовував один з піонерів хіп-хопу Кул Герк. Оскільки ударні перегри у записах фанку, соулу та диско, як правило, були короткими, Герк та інші ді-джеї почали використовувати два електрофони для подовження цих перегр. Герк створив зразки музики хіп-хопу, спираючись на ямайську традицію імпровізованої речитації (toasting). Експерименти Герка із з'єднання музичних композицій в ланцюг за допомогою двох електрофонів пізніше отримали назву «скретч» (дослівно — дряпання).

Другим ключовим музичним елементом в музиці хіп-хопу є мистецтво Майстра церемоній (master of ceremonies, МС) — ритмічна й римована промова, яка спочатку виконується без супроводу, а пізніше виконується під ритмічний супровід. Витоки цього різновиду мистецтва є в афроамериканських виставах «capping», в яких чоловіки намагалися перевершити один одного оригінальністю своєї мови. MC представляв ді-джея, намагався «розігріти» аудиторію. Ця вступна роль переросла у довші промови, ритмічну гру слів та римування, що стали репом.

Технологія

Рання еволюція хіп-хопу відбулася приблизно в той час, коли технологія семпліювання та драм-машини стали широко доступними для широкої громадськості за доступну для пересічного споживача ціну. Драм-машини та семплери поєднувались у пристроях, які стали називати MPC (Music Production Center), серед перших прикладів яких був Linn 9000. Першим поширеним семплером був Мелотрон, який широко використовувався для створення нової музики в поєднанні з драм-машиною TR-808.

Прийоми гри з електрофонами — наприклад, ритмічний «скретчінг» (штовхання запису вперед-назад, коли голка знаходиться в канавці, щоб створити нові звуки та звукові ефекти; винахідником цього прийому вважається ді-джей Grand_Wizzard_Theodore^[en]), синхронізація темпів і ритмів — врешті-решт розвивалися разом з технікою барабанних збивок, відкриваючи можливості для створення супроводу, на який можна була записувати реп.

 

1980-ті хіп-хоп розгалужується на окремі течії. Сингл «The Adventures of Grandmaster Flash on the Wheels of Steel^[en]» (1981) Грендмастера Флеша^[en], пісня Planet Rock^[en] репера Afrika Bambaata^[en] (1982) та «Nunk^[en]» гурту Warp 9^[en] (1982) складаються лише із семплованих треків, поєднуючи хіп-хоп-музику з електро . Композиція «Beat Bop» (1983) від Rammellzee^[en] & K-Rob^[en] поєднує риси повільного джему і даб-музики. Пісня Light Years Away^[en] гурту Warp 9 (1983) описана The Guardian як «наріжний камінь афрофутуризму на початку 80-х». В середині 1980-х хіп-хоп зазнає впливи рок-музики, зразком чого є альбоми King of Rock^[en] гурту Run-D.M.C. та Licensed to Ill гурту Beastie Boys. До цієї зміни хіп-хоп характеризується як старий (old school).

У 1980 році корпорація Roland випустила драм-машину TR-808 Rhythm Composer, одну з найраніших програмованих драм-машин, за допомогою якої користувачі могли створювати власні ритми, а не використовувати попередньо встановлені шаблони. Протягом десятиліття TR-808 здобув популярність серед андеграундних музикантів завдяки доступності, простоті використання та своєрідним звукам, особливо глибокому бас-барабану . Зрештою TR-808 був використаний у записах більшої кількості хітів, ніж будь-яка інша драм-машина; її вплив на хіп-хоп порівнюється з впливом електрогітари Fender Stratocaster на рок-музику.

Тексти пісень та інструментальний супровід хіп-хопу також розвивався. Такі виконавці, як Melle Mel, Rakim, Chuck D, KRS-One та Warp 9, привнесли вишуканіші аранжування, часто із «чудовими фактурами та декількома шарами» Впливовий сингл «The Message^[en]» (1982) Грендмастера Флеша розглядається як початок політичного репу .

«Золотою ерою» хіп-хопу вважається період з 1980-х до середини 1990-х років, і характеризується її різноманітністю, інноваційністю та впливовістю. У текстах цього періоду переважав афроцентризм та політична войовничість. У музиці часто був сильний джазовий вплив та еклектичність звукового матеріалу. Серед хіп-хоп виконавців цього періоду — Public Enemy, Boogie Down Productions^[en], Eric B. & Rakim^[en], De La Soul^[en], A Tribe Called Quest, Gang Starr, Big Daddy Kane та Jungle Brothers^[en].

Гангста-реп та хіп-хоп Західного узбережжя

Гангста-реп — це різновид хіп-хопу, який відображає бурхливий спосіб життя американських чорношкірих юнаків у місті. Гангста — це неригічна вимова слова гангстер. Гангста-реп розвивається з середини 1980-х років у творчості реперів Schoolly D^[en] та Ice-T, а наприкінці 1980-х — гуртом NWA. Тематика пісень багатьох гангста-реперів була и не тільки соціально-політичною, але й кримінальною.

У 1990-х утворюється все більше регіональних та національних різновидів хіп-хопу. В США окремо розрізняють «Південний реп» (Geto Boys),, хіп-хоп з Атланти (Arrested Development^[en]) а ін.

Наприкінці 1990-х після смерті Тупака Шакура та The Notorious BIG, на сцені хіп-хопу з'явився новий комерційний звук, який іноді називають «епохою блінгу» (від пісні репера B.G. ^[en] «Bling Bling^[en]»), або "джиггі-ера " (назва походить від пісні «Gettin' Jiggy wit It» Вілла Сміта) або «блискуча ера» (назва походить від металевих костюмів, які носили деякі репери у музичних відео того часу, наприклад «No Money Mo Problems» гурту The Notorious BIG, Шон Комбз та Mase). До кінця 1990-х рр. Гангста-реп хоч і добре продавався, але не вважався поп-музикою. Однак з випуском альбомів гурту Шона Комбза No Way Out^[en] гангста-реп стає все більш комерційно успішним і загальновизнаним.

Серед найпопулярніших реперів 1990-х: Неллі, Пуф Паді, Джей-Зі, Fat Joe, Terror Squad^[en], Mase, Ja Rule, Fabolous орієнтувались на поп-музику більшою мірою, натомість Big Pun, Fat Joe, DMX, Eminem, 50 Cent та його G-Unit, і The Game відзначались більш сміливим стилем. Вплив хіп-хопу також все частіше потрапляв у популярні напрями, зокрема R&B (Р. Келлі, Акон, TLC, Child's Child, Бейонсе, Ашанті, Алія, Ашер), неосоул (напр. Лорін Хілл, Еріка Баду, Джилл Скотт) та ню метал (напр Korn, Limp Bizkit).

Альтернативний хіп-хоп

Так званий «Альтернативний хіп-хоп» з'явився у 1980-х роках, а після занепаду відродився у середині 2000-х з інтересом до незалежної від найбільших лейблів музики. Альтернативними вважають творчість гуртів OutKast, Kanye West та Gnarls Barkley. Найвизнанішим став альбом гурту OutKast Speakerboxxx / The Love Below (2003), що розійшовся накладом 11 мільйонів примірників та здобув премію «Греммі» в номінації альбом року.

Глітч-хоп і хитка музика

Глітч-хоп — різновид, що формувався під впливом інтелектуальної танцювальної музики (IDM) і відрізняється більш експериментальним характером і важким басом, властивим дабстепу.

Глітч-хоп має порівняно меншу аудиторію. Однак такі виконавці, як « Летючий лотос», «Глітч-моб» та « Хадсон Мохоук», бачили успіх і на інших напрямках. Серед представників глітч-хопу — Prefuse 73^[en], Dabrye^[en] and Flying Lotus.

До 1980-х років хіп-хоп музика в основному була обмежена в контексті Сполучених Штатів. Однак протягом 1980-х він розпочав своє поширення і став частиною музичної сцени в десятках країн.

Латинська Америка

Хіп-хоп завжди підтримував дуже тісні стосунки з латиноамериканською громадою в Нью-Йорку, завдяки чому протягом 1980-х хіп-хоп отримав поширення у Пуерто-Рико (Rock Steady Crew^[en]), на Кубі (Сенен Рейес, Ульпіано Серджо), та в інших латиноамериканських країнах, де виконувався іспанською мовою. Як і в США, у країнах Латинської Америки хіп-хоп був інструментом, за допомогою якого маргіналізовані спільноти артикулювали своє прагнення до боротьби. Так, на Кубі в часи економічної кризи, що настала з падінням Радянського Союзу Чорношкіре населення країни знаходили можливість у хіп-хопових творах підняти расове питання.. Кубинський уряд спочатку виступив із засудженням вульгарних образів хіп-хопу, але згодом визнав, що, можливо, краще мати хіп-хоп під впливом Міністерства культури як справжнє вираження кубинської культури. Серед відомих кубинських реп-груп — Krudas Cubensi та Supercrónica Obsesión. Аналогічні — расові та економічні проблеми піднімаються у творчості артистів хіп-хопу у Бразилії, серед яких — Racionais MC's^[en], Thaide, Marcelo D2, М. В. Білл.

У Венесуелі соціальні заворушення наприкінці 1980-х — на початку 1990-х років збіглися з популяризацією гангста-репу в США і призвели до появи цього напряму також у Венесуелі, що також піднімала расове питання.

На Гаїті хіп-хоп розвинувся на початку 1980-х. Репери цієї країни створили та реп на гаїтянській креольській мові надавши цьому напряму національної своєрідності.

Європа

В Європі національні особливості хіп-хопу помітні у творчості реперів Німеччини (Die Fantastischen Vier^[en]), Туреччини (Cartel^[en], Kool Savaş^[en]), Франції (IAM, Suprême NTM^[en], MC_Solaar, Rohff^[en], Rim'K^[en] та Booba^[en]), Румунії (B.U.G. Mafia) та інших країнах. У Великій Британії першим ді-джеєм, що виконував хіп-хоп вважається Грег Вілсон^[en].. У Франції популяризатором хіп-хопу став чорношкірий музикант Сідні Дутей^[en], автор і ведучий шоу HIPHOP (1984).

Азія

В Азії хіп-хоп набув попурярності у Філіппінах (Френсіс Магалона^[en]), в Японії, (т. зв. J-rap^[en]), в інших країнах Східної Азії, де хіп-хоп музика злилася з місцевою популярною музикою, утворюючи різні стилі, такі як K-pop, C-pop та J-pop. В Японії хіп-хоп розпочався із виступів Хіросі Фудзівара на початку 1980-х. Японський хіп-хоп розвивався безпосередньо під впливом старого хіп-хопу, він став одним із найбільш комерційно життєздатних музичних напрямів у Японії, і межа між ним та поп-музикою в цій країні часто стирається.

Український хіп-хоп

Український хіп-хоп, також відомий як Укра-хоп або Укр-хоп — частина української музичної сцени. В Україну потрапила в другій половині 90-тих. Хіп-хоп-культура в Україну прийшла із США. Першовідкривачі — В. У. З. В. Саме вони популяризували напрямок хіп-хоп і принесли музику в маси.

 

Наприкінці 90-х, на початку 2000-х на додаток до ТНМК, фестиваль Червона Рута відкрив такі імена як Тартак, Основний Показник та багато ін. Пізніше про себе на карті хіп-хопу України заявляють Харків (ХарківРапаСіті), Київ (КиївГеттоСіті), Львів, Луцьк, Донецьк та інші міста. Варто зазначити, що в той час в Україні дійсно розвивалась хіп-хоп-культура в цілому, а не окремі її елементи. На піку другої хвилі Україна виходить на міжнародну хіп-хоп-арену завдяки бі-боям (Soul B, Ruffneck Attack) райтерам і емсі (Інваліди Кунг-Фу, Шнель Шпрехен, У.еР.Асквад, CLC та ін.), відбувається обмін досвідом, багато фестивалів.

• David Toop (1984/1991). Rap Attack II: African Rap To Global Hip Hop. New York. New York: Serpent's Tail. ISBN 1-85242-243-2.
• Corvino, Daniel and Livernoche, Shawn (2000). A Brief History of Rhyme and Bass: Growing Up With Hip Hop. Tinicum, PA: Xlibris Corporation/The Lightning Source, Inc. ISBN 1-4010-2851-9
• Hess, Mickey (2009). Hip Hop in America: A Regional Guide: Volume 1: East Coast and West Coast Greenwood. ISBN 0313343233
• Rose, Tricia (1994). «Black Noise». Middletown, Connecticut: Wesleyan University Press. ISBN 0-8195-6275-0
• Potter, Russell (1995) Spectacular Vernaculars: Hip-Hop and the Politics of Postmodernism. Albany: State University of New York Press. ISBN 0-7914-2626-2
• Light, Alan (ed). (1999). The VIBE History of Hip-Hop. New York: Three Rivers Press. ISBN 0-609-80503-7
• George, Nelson (2000, rev. 2005). Hip-Hop America. New York: Penguin Books. ISBN 0-14-028022-7
• Fricke, Jim and Ahearn, Charlie (eds). (2002). Yes Yes Y'All: The Experience Music Project Oral History of Hip Hop's First Decade. New York: Da Capo Press. ISBN 0-306-81184-7
• Kitwana, Bakar (2004). The State of Hip-Hop Generation: how hip-hop's culture movement is evolving into political power. Retrieved December 4, 2006. From Ohio Link Database
• Chang, Jeff (2005). Can't Stop Won't Stop: A History of the Hip-Hop Generation. Picador, ISBN 0-312-42579-1.

• Сьюзен Юнг. Коротка історія степу, джазу + хіп-хопу (укр.)
• Can't Stop, Won't Stop: A History of the Hip-Hop Generation [Архівовано 14 квітня 2016 у Wayback Machine.] — By Jeff Chang
• Back in the Days [Архівовано 13 квітня 2016 у Wayback Machine.] — Vibe
• Rap: Striking Tales of Black Frustration and Pride Shake the Pop Mainstream [Архівовано 27 січня 2010 у Wayback Machine.] — By Robert Hilburn
• When did Reggae become Rap? [Архівовано 20 березня 2015 у Wayback Machine.] by D. George
• National Geographic Hip Hop Overview. Архів оригіналу за 14 жовтня 2008. Процитовано 24 березня 2016.
• Olivo, W. (March 2001). Phat Lines: Spelling Conventions in Rap Music. Written Language & Literacy. 4 (1): 67—85. doi:10.1075/wll.4.1.05oli. Архів оригіналу за 8 березня 2016. Процитовано 24 березня 2016.