Не́стор Іва́нович Шу́фрич (нар.
Член забороненої проросійської партії «ОПЗЖ», голова Комітету Верховної Ради України з питань свободи слова.
Нестор Іванович Шуфрич | |||
---|---|---|---|
Нестор Шуфрич в 2010 році | |||
Ім'я при народженні | Нестор Іванович Шуфрич | ||
Народився | 29 грудня 1966 (57 років) м. Ужгород, Україна | ||
Громадянство | СРСР→ Україна | ||
Діяльність | політик | ||
Галузь | політик | ||
Alma mater | УжНУ | ||
Науковий ступінь | кандидат економічних наук | ||
Знання мов | російська, українська і угорська | ||
Членство | Верховна Рада України VIII скликання, Верховна Рада України IX скликання, Верховна Рада України VII скликання, Верховна Рада України VI скликання, Верховна Рада України IV скликання і Верховна Рада України III скликання | ||
Посада | народний депутат України[1], народний депутат України[2], народний депутат України[3], народний депутат України[4], народний депутат України і народний депутат України | ||
Партія | ОПЗЖ | ||
У шлюбі з | колишня — Наталія Ворона | ||
Діти | Олександр Шуфрич, Нестор Шуфрич | ||
Нагороди | | ||
|
Був членом Партії регіонів (2007—2014). Власник ФК «Говерла» (Ужгород) та телеканалу «UkrLive». Колишній власник проросійського пропагандистського телеканалу «Перший незалежний». Кандидат економічних наук (2004).
Освіта: Ужгородський університет (1992), історик; кандидат економічних наук з 2004 р. — дисертація на тему «Розвиток і трансформація аграрного виробництва в Угорщині» (Інститут аграрної економіки УААН).
1985—1987 — служба у війську.
1987—1988 — перекладач торгово-побутового підприємства в місті Ужгороді.
З 1989 — радник кооперативного об'єднання «Ретро»; комерційний директор радянсько-австрійського спільного підприємства «Текоп».
З 1991 року — директор, а з 1995 року президент українсько-американського СП «Вест-Контрейд».
Член СДПУ(о) протягом 1996—2007, заступник секретаря Закарпатського ОК СДПУ(о) (з 1997), заступник голови СДПУ(о) (березень 2003 — квітень 2005); член Політбюро СДПУ(о) (з 1998 року), 1-й заступник голови СДПУ(о) (з квітня 2005).
Квітень 2002 — кандидат в народні депутати України, виборчий округ № 70, Закарпатської області від СДПУ(о). «За» проголосувало 9,20 %, став 3-м з 20 претендентів. На час виборів: народний депутат України, член СДПУ(о). Обраний депутатом Закарпатської облради (2002).
Народний депутат України 3 скликання 1998—2002, виборчий округ № 70, Закарпатська область. З'яв. 70,8 %, за 16,8 %, 12 суперників. На час виборів: президент СП «Вест-Контрейд» (м. Ужгород), член СДПУ(о). 03.1998 — кандидат в народні депутати України від СДПУ(о), № 22 в списку. член Комітету з питань економічної політики, управління народним господарством, власності та інвестицій (07.1998-03.2000), член Комітету з питань бюджету (з 03.2001), заступник голови Комітету з питань бюджету (з 04.2001); уповноважений представник фракції СДПУ(о) (з 05.1998); член Контрольної комісії з питань приватизації (з 07.1998).
Член Національної ради з питань молодіжної політики при Президентові України (з 05.1999).
Народний депутат України 4-го скликання з липня 2002 по квітень 2006, виборчий округ № 201, Черкаська область, самовисування. За 29,80 %, 18 суперників. На час виборів: президент «Черкаської м'ясної компанії» (хоча фактично він в цій установі ніколи не працював[джерело?]), член СДПУ(о). член фракції СДПУ(о) (з 09.2002), член Комітету з питань бюджету (з 06.2003).
У березні 2006 — кандидат у нардепи України від партії Не так!, № 4 в списку, член СДПУ(о). Депутат ВР АР Крим (04.2006-11.07) від Опозиційного блоку «Не так»!
12 грудня 2006 — 18 грудня 2007 — Міністр України з питань надзвичайних ситуацій та у справах захисту населення від наслідків Чорнобильської катастрофи в складі другого уряду Януковича.
Народний депутат України 6-го скликання з листопада 2007 від Партії регіонів, № 5 в списку. На час виборів: Міністр України з питань надзвичайних ситуацій та у справах захисту населення від наслідків Чорнобильської катастрофи, безпартійний.
9 липня 2010 р. — Верховна Рада України за поданням Прем'єр-міністра М.Азарова звільнила Н.Шуфрича з посади міністра України з питань надзвичайних ситуацій.
9 липня 2010 р. — згідно з Указом Президента України В. Януковича Н. Шуфрича призначено на посаду заступника секретаря РНБО.
Один із 148 депутатів Верховної Ради України, які підписали звернення до Сейму Польщі з проханням визнати геноцидом поляків події національно-визвольної війни України 1942—1944 років. Цей крок перший Президент України Леонід Кравчук кваліфікував як національну зраду.
Народний депутат України 7-го скликання з 12 грудня 2012 до 27 листопада 2014 р. від Партії регіонів, № 27 в списку.
За свідченням Олександра Попова слідкував за розгоном студентів 30 листопада 2013 р.
16 січня 2014 року голосував за «Закони про диктатуру».
Після розвалу «Партії регіонів» став членом нового політичного утворення, що виникло на її основі — «Опозиційного блоку», та був обраний до Верховної Ради України.
Народний депутат України 8-го скликання з 27 листопада 2014 р. від Опозиційного блоку, № 7 в списку.
18 січня 2018 року був одним з 36 депутатів, що голосували проти Закону про визнання українського суверенітету над окупованими територіями Донецької та Луганської областей.
З серпня 2019 — керівник Парламентського комітету з питань свободи слова.
15 вересня 2023 року прокурори Офісу генпрокурора вручили Шуфричу підозру в державній зраді. За даними слідства, він виконував завдання колишнього заступника секретаря РНБО, який 2014 року втік до Москви і був завербований ФСБ Володимира Сівковича для координації російської агентури в Україні. У Шуфрича провели обшуки, під час яких було виявлено документ зі схемою автономії для Донецької та Луганської областей. Він передбачав перейменування регіонів на «краї», широку автономію, проведення виборів й формування окремого уряду, а також парламенту. Також було виявлено низку забороненої радянської символіки: георгіївські стрічки, медалі, двоголові орли росіян, ордена. Того ж дня Печерський суд Києва взяв Шуфрича під арешт на два місяці без права внесення застави.
11 жовтня Київський апеляційний суд залишив у силі запобіжний захід у вигляді тримання під вартою. 10 листопада запобіжний захід було прдовжено до 15 грудня. 15 грудня Шуфричу продовжили запобіжний захід щонайменше до 9 лютого 2024 року. 13 березня запобіжний захід продовжили на два місяці.
8 лютого 2024 року Шуфричу за матеріалами ДБР повідомлено про нову підозру щодо фінансування Росгвардії в Криму. За даними слідства, Шуфрич платив гроші Росгвардії за воєнізовану охорону своєї елітної нерухомості на півострові. Лише протягом трьох місяців 2016 року його компанія сплатила окупантам півмільйона рублів.
У своїх інтерв'ю Нестор неодноразово називав себе «капітаном запасу», але даних про те, де і як він отримав це військове знання, немає. Також він заявляв про готовність взятися за зброю «у разі війни», але, водночас, заперечує Російсько-українську війну, що триває з 2014 року, а бойові дії на Сході України називає «війною між українцями».
Любить полювання, зокрема, полює на рідкісних диких тварин у Африці.
Рід Шуфричів має сербське походження, але вже до початку XX ст. родина українізувалася. Першим відомим представником був дід Нестора Шуфрича — банкір Юлій Шуфрич, який займав посади керівника: Тячівського відділення Агробанку Чехословаччини, філіалу Національного банку Угорщини, ужгородського філіалу Агробанку Чехословаччини, а з включенням Закарпаття до складу УРСР протягом перших чотирьох років був керівником обласного відділення Держбанку СРСР. Через відмову вступити в партію був знятий з посади, а пропозицію зайняти пост зама він відхилив. Його дружиною була відома тенісистка Валерія Шуфрич (з дому Баркас). Вона була чемпіонкою по тенісу Чехословаччини (до 1938 р.), Угорщини, а після 1945 р. виступала за СРСР.
Батько Шуфрича, Іван Юлійович, навчався Харківському педагогічному інституті з 1953 по 1958 рр.; був військовослужбовцем; призер України по тенісу, очільник обласного відділення «Динамо». Після 1991 р. почесний консул Словаччини в Ужгороді; почесний президент ФК «Говерла».
Мати Шуфрича, Марія Петрівна, 18 років працювала в обласному відділенні «Спортлото». За деякими даними, вона відповідала за перевезення товарів в транспортній конторі. Їй належала нафтова свердловина на території Полтавської області. Померла в 2010 році від грипу. Від першого шлюбу мала сина Олександра.
Нестор Шуфрич був одружений двічі. Перша дружина — Ірина, була донькою одного із секретарів Закарпатського обкому партії. Народила йому сина Олександра (1988 р. н.), який навчався в Академії адвокатури і грав у молодіжному складі ФК «Закарпаття» (Ужгород). Друга дружина — модель Наталія Ворона, народила сина Нестора (1994 р. н.).
Василь Шуфрич (*1881 — †1986) ∞ Естер Товт (*? — †?)
{{cite web}}
: Обслуговування CS1: Сторінки з текстом «archived copy» як значення параметру title (посилання) Вікісховище має мультимедійні дані за темою: Шуфрич Нестор Іванович |
This article uses material from the Wikipedia Українська article Шуфрич Нестор Іванович, which is released under the Creative Commons Attribution-ShareAlike 3.0 license ("CC BY-SA 3.0"); additional terms may apply (view authors). Вміст доступний на умовах CC BY-SA 4.0, якщо не вказано інше. Images, videos and audio are available under their respective licenses.
®Wikipedia is a registered trademark of the Wiki Foundation, Inc. Wiki Українська (DUHOCTRUNGQUOC.VN) is an independent company and has no affiliation with Wiki Foundation.