Королева Єрусалиму Феодора Комніна

Дружина короля Балдуїна III Єрусалимського.

Феодора Комніна
4-та королева Єрусалимська
Правління	1158—1162
Попередник	Морфія Мелітенська
Наступник	Агнес де Куртене
Біографічні дані
Народження	пр.1145 Константинополь, Візантійська імперія
Смерть	не раніше 1180
Чоловік	Балдуїн III
Діти	Олексій Комнін
Династія	Комніни
Батько	Ісаак Комнін
Мати	Ірина Синадіна
Медіафайли у Вікісховищі

Дочка севастократора Ісаака Комніна і його другої дружини Ірини Синадіни. Ісаак був сином імператора Іоанна II Комніна і Ірини Арпад, дочки угорського короля Владислава. Її дядьком був імператор Мануїл I Комнін, а єдинокровна сестра Марія вийшла заміж за короля Угорщини Стефана IV.

В 1153 году Балдуїн III відняв Єрусалимське королівство у своїй матері і регента королеви Мелісенди. Він не був одружений і близько 1157 року рада вирішила, що дружину слід шукати в Візантійської імперії, самій сильній і багатій сусідній державі. Він сподівався, що альянс також принесе такі необхідні гроші і військову допомогу проти еміра Дамаску Нур ад-Діна Занга, найбільшого ворога Єрусалиму.

Архієпископ Назаретський Аттар, констебль Єрусалиму Онфруа II де Торон, Жослін Пісцеллус і Гійом де Баррі були відправлені в Константинополь для переговорів про шлюб короля (Аттард помер під час подорожі). Посли затрималися в Константинополі майже на цілий рік, як дружину Балдуїну обрали Феодору. У той час їй було всього 12 або 13 років, але вона вже була відома своєю красою. Як весільний подарунок від Балдуїна Феодорі надали місто Акко, яке залишилося б їй в тому випадку, якщо Балдуїн помер би бездітним.

Посли разом з Феодорою прибули до Єрусалиму у вересні 1158 року. Балдуїн, який раніше був відомий своєю легковажністю, тепер став відданим і люблячим чоловіком. Шлюб був коротким і бездітним: Балдуїн помер через декілька років в 1162 році, залишивши Феодору вдовою у віці близько 17 років. Феодора отримала місто Акко, як їй і було обіцяно.

Кілька років по тому, у 1166 році, двоюрідний брат батька Феодори, Андронік I Комнін, відвідав Єрусалимське королівство. Брат і спадкоємець Балдуїна, король Амальрік I, подарував йому титул лорда Бейрута. Андронік запросив Феодору до Бейруту і звідти вони втекли до Дамаску. За версією Гійома Тирского Андронік викрав її в змові з Нур ад-Діном. Проте викрадення малоймовірно: Андронік вже був одружений і мав відносини з Філіппою, сестрою антіохійського князя Боемунда III і дружини імператора Мануїла І — Марії Антіохійської. Ймовірно він намагався уникнути переслідування з боку Мануїла, який не схвалював цей кровозмісний зв'язок. Оскільки між ними не було законного шлюбу, місто Акко повернулося єрусалимському королю Амальріку І. Амальрік І одружився з візантійською принцесою Марією Комніною і союз з Візантією залишився в силі.

При дворі Нур ад-Діна в Дамаску в Андроніка і Феодори народилися двоє дітей: Олексій та Ірина. Андронік був відлучений від церкви. Вони вирушили в Багдад, а потім в Конійський султанат, де Андронік став володарем замку в Пафлагонії.

Кілька років по тому Феодора і її діти були схоплені і передані імператору Мануїлу І, який тримав їх в Константинополі як приманку, щоб змусити Андроніка повернутися до Візантії. Той дійсно приїхав до Константинополя в 1180 році і приніс Мануїлу клятву вірності.

Андронік остаточно повернувся в Константинополь в 1182 році і став імператором в 1183 році. Немає жодних доказів того, що Феодора й далі жила з чоловіком. В цей час їхня дочка Ірина вийшла заміж за Олексія Комніна, байстрюка сина імператора Мануїла I від Феодори Ватаці. Феодора змусила Андроніка заплатити викуп за свого племінника Ісаака, колишнього візантійського намісника Ісаврії, якого було полонено у Вірменії. Андронік згодом пошкодував про це, оскільки Ісаак повстав і захопив контроль над Кіпром, ставши його першим (і останнім) імператором.

• William of Tyre, A History of Deeds Done Beyond the Sea, trans. E.A. Babcock and A.C. Krey. Columbia University Press, 1943.
• Bernard Hamilton, «Women in the Crusader States: The Queens of Jerusalem», in Medieval Women, edited by Derek Baker. Ecclesiastical History Society, 1978.
• Steven Runciman, A History of the Crusades, vol. II: The Kingdom of Jerusalem. Cambridge University Press, 1952.
• O City of Byzantium, Annals of Niketas Choniatēs, trans. Harry J. Magoulias. Wayne State University Press, 1984.
• Varzos, Konstantinos. el:Η Γενεαλογία των Κομνηνών, Τόμος Β' (неопр.). — Thessaloniki: Byzantine Research Centre, 1984. — С. 327—346. Архивная копия от 3 марта 2016 на Wayback Machine^{[недоступне посилання з лютого 2022]}