Украї́нська Держа́ва (Другий Гетьманат) — держава, що охоплювала територію Північної, Центральної, Східної (за винятком незначної частини Донецької та Луганської областей) та Південної України (за винятком Південної Бессарабії і Криму), а також суміжних українських етнічних земель, що охоплювали більшу частину сучасних Берестейської та Гомельської областей Білорусі, територію Придністров'я та окремі райони на півночі Молдови, більшу частину Брянської (Стародубщина), Білгородської та Воронезької (де-факто лише захід та південь) та південну частину Курської областей Росії, а також Холмщину та частину Підляшшя у межах сучасної Польщі (що де-факто контролювалися австрійськими військами), зі столицею у Києві з 29 квітня до 14 грудня 1918 року. Постала на місці Української Народної Республіки внаслідок гетьманського перевороту. Очолювалась гетьманом Павлом Скоропадським.
Українська Держава | |||||||||||
Сателіт Німецької імперії | |||||||||||
| |||||||||||
| |||||||||||
Девіз Слава Україні! Гетьманові Слава! | |||||||||||
Гімн Ще не вмерла Україна | |||||||||||
Столиця | Київ | ||||||||||
Мови | Офіційна:[джерело?] українська Мови меншин: російська, їдиш, польська, білоруська | ||||||||||
Релігії | Православ'я | ||||||||||
Форма правління | Тимчасова напівконституційна монархія під авторитарною військовою диктатурою | ||||||||||
Гетьман | Павло Скоропадський | ||||||||||
Отаман-міністр | Федір Лизогуб | ||||||||||
Сергій Гербель | |||||||||||
Історія | |||||||||||
- Встановлена | 29 квітня 1918 | ||||||||||
- Відновлення козацтва | 16 жовтня 1918 | ||||||||||
- Заснування НАНУ | 14 листопада 1918 | ||||||||||
- Зречення гетьмана | 14 грудня 1918 | ||||||||||
| |||||||||||
Сьогодні є частиною | Україна Росія Білорусь Молдова Польща | ||||||||||
|
Скоропадський ліквідував Центральну Раду і її установами, земельні комітетами, скасував республіку і проведені при УНР реформи. Внутрішня політика спиралась на поміщицькі традиції державотворення та соціально-політичні стандарти зліквідованої Російської імперії. У зовнішній політиці керівництво держави дотримувалося білогвардійського курсу, орієнтувалось на союз із Кубанню, Кримом та Доном, спиралося на підтримку Німеччини. Політику керівництва Української держави підтримували консервативні кола українського суспільства, військові, землевласники, а також командування військ Центральних держав, що, згідно з Берестейським мирним договором, захищали територію України.
З перших днів існування режиму гетьманської влади йому протистояла політична опозиція з боку партій, що складали основу колишньої Центральної ради. Дії направлені на повернення законним власникам землі відібраної з відома і без відома Центральної Ради викликали спротив радикально налаштованих селян. 14 листопада 1918 року, через кілька днів після звістки про Комп'єнське перемир'я Скоропадський та після повстання членів УНС задля визнання та допомоги від країн Антанти гетьман скликав новий уряд і оголосив намір об'єднатися з майбутньою (антибільшовицькою) Росією. Цей намір був використаний повстанцями та їх послідовниками у цілях для висвітлення діяльності гетьмана Скоропадського та уряду. Антигетьманське повстання, в авангарді якого стояли війська під командуванням генерала П. Болбочана (пізніше був страчений за указом Симона Петлюри), що перейшов на сторону повстанців, обернулось не на користь гетьманського режиму. За місяць повстання, гетьман вимушено склав повноваження, та під документами німецького мушкетера Фрідріха Блахау покинув Україну, осівши у Німеччині, де взявся за розбудову емігрантського руху. До 20 грудня 1918 року повстанці заволоділи більшою частиною територій України (за винятком Одеси та частини Катеринославської губернії) та встановили владу УНР.
Наприкінці лютого 1918 року, за збройної підтримки Німеччини та Австро-Угорщини, Центральна Рада та уряд Української Народної Республіки повернулися до звільненого від більшовиків Києва. Українська влада не змогла стабілізувати внутрішньополітичну ситуацію в Україні, встановити ефективну адміністрацію на місцях та гарантувати виконання Брест-Литовських мирних угод. Соціалістичний курс, якого дотримувався український уряд до більшовицької окупації, змінено не було. В регіонах процвітала корупція і бандитизм. Таким станом справ було обурене не лише українське населення, а й німецьке та австро-угорське командування, які були зацікавлені в нормалізації господарського життя України, щоби розпочати імпорт українського збіжжя для потреб власних країн.
Проголошена в ході організованого правою офіцерською політичною організацією «Українська Народна Громада» і схваленого командуванням німецької групи військ в Україні державного перевороту 29—30 квітня 1918 р.
Хронологія подій: 29 квітня
30 квітня
Джерела кризи:
Опозиційні центри:
Дата | Подія |
---|---|
1 травня | заборона на проведення з'їзду представників міст |
8 травня — 11 травня | з'їзд Конституційно-Демократичної партії |
13 травня — 16 травня | з'їзд Української партії соціалістів-революціонерів (нелегальний), створення Українського Національно-Державного Союзу |
15 травня — 18 травня | з'їзд представників промисловості, торгівлі, фінансів і сільського господарства — «Протофіса» (голова. кн. Голіцин, тов. голови М. Ф. фон Дітмар) |
19 травня | київський єпархіальний з'їзд, обрання архієпископа Антонія (Храповицького) головою Київської митрополії |
25 травня | положення про Малу раду міністрів |
27 травня | закон про земельні комісії |
3 червня | початок Звенигородсько-Таращанського повстання |
6 червня | вибух військових складів у Києві (теракт) |
12 червня | підписання прелімінарної мирної угоди із РРФСР (Київ) |
14 червня | пожежа на дров'яних складах у Києві (теракт) |
20 червня — 11 липня | Всеукраїнський Церковний Собор у Києві |
1 липня | створення Державного університету в Кам'янці-Подільську |
5 липня — 12 липня | утворення Комуністичної партії (більшовиків) України (Москва) |
8 липня | Закон про Державний Сенат |
19 липня | початок загального страйку залізничників |
24 липня | ратифікація Німеччиною Брест-Литовських угод з Україною |
30 липня | вбивство Г. фон Айхгорна, командувача німецьких військ в Україні (теракт) |
31 липня | вибух на складі боєприпасів в Одесі (теракт) |
1 серпня | Тимчасовий закон про верховне правління державою на випадок смерті, важкої хвороби і перебування за межами держави Ясновельможного пана Гетьмана всієї України |
17 серпня | візит Ф. А. Лизогуба до Берліна |
5 вересня | закон про вибори в земства |
4 вересня — 17 вересня | візит Павла Скоропадського до Німеччини |
17 вересня | перетворення Українського народного університету в Києві на Київський державний український університет |
18 вересня | В.Винниченко обраний головою Українського національного союзу |
16 жовтня | універсал про відновлення козацтва в Чернігівській, Полтавській, Харківській губерніях. |
18 жовтня — 19 жовтня | проголошення Української Держави на території Галичини, Північної Буковини й Закарпаття |
22 жовтня | Грамота до українського народу |
30 жовтня — 12 листопада | розпад Австро-Угорської імперії |
9 листопада | проголошення Західноукраїнської Народної Республіки |
11 листопада | захоплення м. Чернівці румунськими військами |
12 листопада | закон про автокефалію Української Православної Церкви |
листопад-грудень | окупація польськими військами Лемківщини, Посяння, Холмщини й Підляшшя |
13 листопада | створення Директорії УНР |
13 листопада | анулювання Брест-Литовського мирного договору РНК РРФСР |
14 листопада | «Федеративна Грамота» П. Скоропадського |
14 листопада | уряд С. Гербеля |
14 листопада | відкриття Української Академії Наук у Києві |
16 листопада | початок очолюваного Директорією УНР повстання проти гетьмана П. Скоропадського |
18 листопада | звільнення Харківської губернії військами отамана Болбочана |
18 листопада | призначення гр. Келлера командувачем збройних сил Української держави |
27 листопада | визволення Полтавської губернії військами отамана Болбочана |
27 листопада | призначення кн. Долгорукова командувачем збройних сил Української Держави |
14 грудня | зречення гетьмана П. П. Скоропадського |
Уряд Павла Скоропадського скасував адміністративно-територіальну реформу Центральної Ради і використовував старий адміністративно-територіальний поділ українських земель часів Російської імперії. Українська держава поділялася на 9 губерній і 2 округи (Таврійську та Поліську).
Губернії та округи очолювали старости, які керували з губернських міських центрів. Столицею було місто Київ.
З представниками Кримського крайового уряду та Кубанської народної республіки велися переговори про входження до складу Української держави на правах автономій.
Київська губернія:
Повіт | Староста |
---|---|
Київський повіт | М. Григор'їв |
Бердичівський повіт | М. Кузнєцов |
Звенигородський повіт | Машир Іван, Ф. Зумберов |
Уманський повіт | І. Солтик, згодом — Г. Михайлов |
Канівський повіт | І. Недашковський, згодом — М. Кириченко |
Черкаський повіт | М. Куліш, згодом — П. Корольов |
Радомишльський повіт | С. Оніщенко, згодом — В. Богданов |
Таращанський повіт | В. Дубиненко, згодом — В. Стейн |
Чигиринський повіт | В. Бялоцький, згодом — П. Серебряков |
Липовецький повіт | І. Волошинов, згодом — Д. Носенко |
Васильківський повіт | М. Яблонський, згодом — В. Троцький, Р. Кейхель |
Сквирський повіт | А. Ласкін |
Подільська губернія:
Повіт | Староста |
---|---|
Могилів-Подільський повіт | Євген Семенович Бразуль-Брешковський, згодом — Л. Рафальський |
Вінницький повіт | П. Рененкампф, згодом — Пилип Гусаков |
Проскурівський повіт | В. Столяров |
Ушицький повіт | С. Бодисько |
Кам'янець-Подільський повіт | С. Васильєв, згодом — О. Подерні |
Літинський повіт | Олександр Ксенофонтович Липкін |
Летичівський повіт | полковник Соловйов, згодом — О. Потоцький |
Брацлавський повіт | отаман Кириченко, згодом — Врублевський |
Ольгопільський повіт | В. Леонтьєв, згодом — А. Тітаренко |
Балтський повіт | І. Бордюжевич |
Гайсинський повіт | І. Сінокосов |
Ямпільський повіт | Є. Крижанівський, згодом — М. Ганько |
Хотинський повіт; | О. Сугаренко, згодом — П. Ізбицький |
Волинська губернія:
Повіт | Староста |
---|---|
Дубенський повіт | Д. Прибильський |
Володимир-Волинський повіт | В. Пущин |
Житомирський повіт | Арндт Іван Юліанович |
Ізяславський повіт | М. Шабельський |
Кременецький повіт | М. Шмідт |
Ковельський повіт | О. Нікітін |
Луцький повіт | М. Лобачевський, згодом — Ф. Шлеммер |
Новоград-Волинський повіт | Л. Бродський |
Овруцький повіт | О. Лалевич |
Острозький повіт | К. Курзеньков |
Рівненський повіт | Й. Максимович |
Старокостянтинівський повіт | Р. Ржевський |
Найконсервативніший з утворених під час Національно-визвольних змагань 1917—1921 політичних режимів.
Курс внутрішньої політики урядів гетьмана Павла Скоропадського відбивали положення «Грамоти до всього українського народу» (автор О. Палтов): «Права приватної власності як фундаменту культури і цивілізації відновлюються повною мірою, всі розпорядження колишнього українського уряду, так само як і Тимчасового російського уряду скасовуються й анулюються… На фінансовому та економічному полі відновлюється повна свобода торгівлі та відкривається широкий простір приватного підприємництва й ініціативи…».
Провідною політичною опорою гетьманського уряду вважаються Українська демократично-хліборобська партія і Союз земельних власників.
Відповідно до «Законів про тимчасовий устрій України» (прототип — «Основні закони» Російської імперії в редакції від 23 квітня 1906 року)., держава очолювалася гетьманом, державне управління здійснювалося призначуваним ним урядом. Гетьман проголошувався гарантом порядку і законності до виборів представницького органу влади — Українського Сейму. Наміри встановити автократичний лад відкидалися. Як писав сам ідеолог українського монархізму, Липинський, Україна мала стати державою із новим монархічним ладом, а саме конституційною монархією. Де спадковість трону залишається, разом із всіма консервативними чинниками, а прогресуються ідеї класократії, де всі класи нації об'єднані під проводом дідичного монарха-гетьмана.
У кадровій політиці спирався на земських діячів і професійних управлінців царського державного апарату. Мали місце розпуски земств і міських дум (Катеринослава, Одеси), кадрові чищення центрального й місцевого апаратів влади. Поліційні функції виконувала «державна варта» (департамент МВС). У законодавстві підтверджувалася дія законодавчих актів Російської імперії, не скасованих урядом Української Держави. Видано понад 500 законодавчих актів; розроблена нереалізована програма реформи судової системи, земського самоврядування тощо. Створено систему державних нагород.
Була встановлена стабільна валюта, податкова система, розроблений і виконувався державний бюджет, створені Державний і Земельний банки. Відновлено діяльність залізниць. У промисловості зберігалися кризові тенденції кінця 1917 — початку 1918 рр. Велику загрозу становив страйковий рух, актуальним продовжувало залишатися протистояння профспілок і організацій промисловців.
У земельному питанні — скасування земельного закону Центральної Ради від 31 січня 1918 року. У жовтні 1918 року були створені Земельні комісії, Вища Земельна Комісія під головуванням гетьмана для розв'язання земельних суперечок і розробки проєкту земельної реформи.
Продовження курсу Столипінської аграрної реформи (Закони від 8 та 14 червня) — підтвердження права власності селян на землю, виділення і продаж громадських земель, заходи до формування широкого класу середніх землевласників. Курс на розділ латифундій до жовтня 1918 року блокувався польським аристократичним лобі й німецьким командуванням. У цілому гетьманський уряд намагався політично поміркованими заходами розв'язати питання про землю, одне з фундаментальних питань революційних подій того часу в переважно аграрній країні.
У своїх мемуарах Павло Петрович Скоропадський дає цілу низку аспектів, що викреслювали фізичні рамки аграрної реформи. Наприклад:
Висновки та думки Скоропадського Павла Петровича, у яких він обґрунтовує свою заплановану аграрну реформу та зв´язує її з інвестиційним кліматом та інфляційними процесами у країні:
...І тут я вважав, що не демагогічними прийомами лівих партій, і не стоячи на точці зору наших російських та польських панів, точці зору, що заперечує будь-яку необхідність у будь-який поступці у аграрному питанні, треба йти, якщо хочеш дійсно принести користь народові, а лише шляхом відомого компромісу, у фундаменті якого повинні лягти слідуючі положення: Передача всій землі, окрім цукрових плантацій, лісів, земель, необхідних для кінських заводів та семенних господарств. Передача за плату. Безкоштовна передача [землі] не має у данному випадку ніяких серьозних підстав і у вищому ступені шкідлива. Плата селянських грошей за землю, що вони купують, врешті-решт, примусить їх пустити ці гроші в обіг, що значно полегшуватиме [роботу] уряд[у], та надасть йому [уряду] можливість значно скоротити друк нових [грошових] знаків. Передача землі не безземельним, а малоземельним селянам. В цьому відношенні треба мати на увазі мету - державу, а ніяк не жалюгідну сентиментальність… |
Зберігалася державна хлібна монополія. Проти неї був сам гетьман Скоропадський, але, як він згадував, цю монополію йому нав'язали німці.
Зіткнення селян і великих землевласників: дії каральних і повстанських загонів (у тому числі махновців).
Політика м'якої підтримки українського національно-культурного відродження.
Відкриття нових українських гімназій, введення української мови, історії та географії як обов'язкових предметів. Створені Українські державні університети в Києві і Кам'янець-Подільському, Історико-філологічний факультет у Полтаві, Державний український архів, Національна галерея мистецтва, Український Історичний музей, Українська національна бібліотека, Український Театр драми і опери, Українська Державна Капела, Український Симфонічний Оркестр, Українська академія наук, видавництва.
Створена Українська академія наук, яку 27 листопада 1918 року очолив В. Вернадський.
Почали роботу Архітектурний, Клінічний (Київ), Політехнічний, Сільськогосподарський (Одеса) інститути. Важливим зрушенням у духовній сфері стало утворення влітку 1918 року Української автокефальної православної церкви на чолі з митрополитом В. Липківським.
Міністерство Єврейських Справ (Єврейське Національне Секретарство) Української Народної Республіки створено в липні, 1917, в рамках намагань забезпечити автономні права національних меншин, вперше створене в Україні після отримання автономії від Тимчасового Уряду Росії. Ліквідовано наприкінці квітня 1918 року німецькою окупаційною владою «де факто», але продовжувало функціонувати «де юре» і в період Української Держави, з серпня 1918, у формі виконавчого органу Тимчасових Єврейських Національних Зборів, на яких було представлено єврейські партії і організації.
Українську державу визнано 30 державами, в Києві розташовувалися постійні представництва 10-ти з них; Україна мала дипломатичні місії в 23 країнах (на рівні послів Німецька імперія, Османська імперія, Болгарське царство, Швейцарія, Швеція, Норвегія; дипломатичні представництва Грузинської Демократичної Республіки, Азербайджанської Демократичної Республіки, Фінляндії).
Основною проблемою зовнішньої політики Української держави було встановлення державних кордонів. Західні й північні кордони визначено у Брест-Литовських угодах. Питання про північно-східні та східні рубежі було відкритим. Уряд ухвалив вважати державним кордоном демаркаційну лінію між українсько-німецькими та більшовицькими військами. Проте планував приєднання всіх земель, що в етнографічному та історичному плані були пов'язані з Україною. У відносинах з новоутвореними державами українська сторона виходила з факту розпаду Російської імперії і визнавала за окремими її частинами, які самовизначились, право на суверенітет.
Докладніше: Державний устрій та право Української держави
Згідно з «Законом про тимчасовий устрій України», гетьман — голова держави і гарант «порядку». Відповідальний перед гетьманом уряд. Незалежна судова система. Місцеве земське і міське самоврядування. Повнота законодавчої влади визнавалася за представницьким органом влади — сеймом.
Уряд Української Держави — Рада Міністрів Української Держави.
Микола Миколайович Сахно-Устимович — в. о. голови Ради Міністрів
— уряд не сформований
Роботи зі створення армії, штатна чисельність — 8 піхотних корпусів у складі: 54 піхотні та 28 кавалерійських полків, 48 польових артилерійських полків, 33 важкі артилерійські полки, 4 кінно-артилерійські полки:
Особовий склад армії в мирний час нараховував 75 генералів, 14 930 старшин, 2 975 військових службовців, 291 120 підстаршин і козаків, 4,5 кавалерійських дивізій. Формування за територіальним принципом. Реальна чисельність збройних сил у листопаді — до 60 тисяч осіб.
У липні 1918 року створена Сердюцька дивізія на зразок гвардійських полків Російської імперії. До підрозділу набрано добровольців і призовників 1899 року народження, переважно з козаків Лівобережжя. У жовтні дивізія нараховувала близько 5 тисяч бійців. Ними командував полковник Віктор Клименко. Дивізія була найбоєздатнішою військовою частиною Української Держави та захищала гетьманат під час повстання Директорії. Після бою під Мотовилівкою та невдалої оборони Києва, частина сердюків перейшли на бік повстанців, влившись до лав Січових Стрільців.
Цей розділ не містить посилань на джерела. |
В той же день 29 квітня, коли флот підійняв українського прапора, в Києві відбувся переворот генерала Скоропадського, що оголосив себе гетьманом України. Новий одноосібний володар України, хоч і не пов'язав свого життя із флотом, але за характером був затятим мореманом, що відтак дуже позитивно відбилося на подальшій розбудові українського флоту.
Відбудова українського флоту відбувалася за надзвичайно складних повоєнних економічних та юридичних обставин. Захоплення кораблів українського флоту в Севастополі 3 травня, хоч і було юридично виправдане з німецької сторони, але це зрештою, викликало таку напругу взаємин між Україною та Німеччиною, що попри призначення до Києва німецького військово-морського аташе, такий же представник у Німеччину своєчасно так і не був призначений.
При цьому гетьман сподівався і рішуче наполягав на беззаперечному та швидкому поверненні під свою юрисдикцію всього Чорноморського флоту. Саме тому Воєнним міністерством Української Держави й урядом продовжували найматися кадри досвідчених морських офіцерів, техніків і фахівців, надавалися значні кошти на підтримання в порядку чорноморських портів. Загалом же, на службу до українського флоту перейшло більше ніж 50 % колишнього офіцерського складу Російської Імперії.
Однак коли в червні випала нагода повернення Україні флоту, то на перешкоді до повернення флоту спочатку стали старе морське законодавство Центральної Ради та кримське питання, крім цього, німці мали свої плани щодо захопленого ними флоту. Попри ці несприятливі обставини, уряд Української Держави наполегливо домагався передачі всього флоту в Севастополі та берегових укріплень, і зрештою, німці, попри свої попередні заяви про інтернування флоту до кінця війни, почали поступово повертати морське майно.
З того часу зародження українського флоту стає геополітичною реальністю. Головний внесок у розбудову військового флоту Української Держави зробив саме гетьман Павло Скоропадський. Відновлення воєнного флоту загалом мало дуже велике значення для кінцевого затвердження на світовій арені Української Держави, яка під кінець свого існування була вже визнаною по всій Європі.
Часи Української Держави стали єдиним в історії української авіації 1917—1920 років періодом мирної розбудови. Велося планомірне формування бойових та допоміжних авіаційних і повітроплавних підрозділів, уживались заходи щодо комплектування їх технікою і особовим складом, розгорталося бойове навчання. Зокрема, було утворено вісім корпусних авіаційних дивізіонів, понад 30 авіаційних та кілька повітроплавних загонів. Улітку 1918 року у вказаних підрозділах нараховувалося майже 200 літаків різних типів, у тому числі і важких бомбардувальників.
Згідно з «Законами про тимчасовий державний устрій України» провідне положення у країні займала християнська православна віра. Одночасно з цим, громадяни України, які належали до інших конфесій, мали право на сповідування своєї релігії та обрядів.
У Центральній та Східній Україні панувала Російська Православна Церква. Проте на території Західної України існували тертя між греко-католиками, римо-католиками та юдеями. У конфліктах Міністерство ісповідань Української Держави та Рада Міністрів морально й матеріально підтримували православне духовенство. Так, 25 червня уряд виділив 3 млн карбованців на допомогу священникам, що переселялися на приєднані до Української Держави Волинь, Холмщину, Гродненщину, Поділля і Полісся. 2 липня виділено 120 тисяч карбованців на утримання православного духовенства на землях Холмщини, Підляшшя та Полісся.
Цей розділ потребує доповнення. |
Радянська: маріонетковий пронімецький уряд поміщиків і великої буржуазії.[джерело?]
Ліво-націоналістична українська: проросійський антинаціональний режим;[джерело?] маріонетковий режим Німецької імперії (М. Грушевський, В. Винниченко, В.Солдатенко)
Дмитро Дорошенко зазначає, що час існування Української Держави «при всіх своїх помилках і розчаруваннях був періодом найбільшого виявлення української творчості у царині політичного, економічного і культурно-просвітного будівництва».
2018 року на державному рівні в Україні відзначається пам'ятна дата — 100 років з дня проголошення Української Держави (29 квітня 1918 року).
Вікісховище має мультимедійні дані за темою: Українська Держава |
This article uses material from the Wikipedia Українська article Українська Держава, which is released under the Creative Commons Attribution-ShareAlike 3.0 license ("CC BY-SA 3.0"); additional terms may apply (view authors). Вміст доступний на умовах CC BY-SA 4.0, якщо не вказано інше. Images, videos and audio are available under their respective licenses.
®Wikipedia is a registered trademark of the Wiki Foundation, Inc. Wiki Українська (DUHOCTRUNGQUOC.VN) is an independent company and has no affiliation with Wiki Foundation.