Туніс: країна на півночі Африки

Туніс є найпівнічнішою країною в Африці та частиною природного кордону між Західним і Східним Середземномор'ям.

Туніська Республіка الجمهورية التونسية‎
Прапор Герб
Девіз: «Порядок, свобода, справедливість»
Гімн: Humat el Hima
Столиця	Туніс country H G O
Найбільше місто	столиця
Офіційні мови	Арабська
Форма правління	Республіка
- Президент
- Прем'єр-міністр	Ахмед Ашані
Незалежність
- від Французької республіки	20 березня 1956
Площа
- Загалом	163,610 км² (92)
- Внутр. води	5.0 %
Населення
- оцінка Липень 2017	11,403,800 (78)
- перепис 1994	8,785,711
- Густота	68,05/км² (145 (2016))
ВВП (ПКС)	2018 р., оцінка
- Повний	$ 39 911 млрд (93)
- На душу населення	$12 372 (97)
ІЛР (2004)	▲ 0.760 (середня) (87)
Валюта	Туніський динар (TND)
Часовий пояс	CET (UTC+1)
- Літній час	CEST (UTC+2)
Коди ISO 3166	TN / TUN / 788
Домен	.tn
Телефонний код	+216
Вікісховище має мультимедійні дані за темою: Туніс

Експорт: нафта, фосфати, хімікати, текстиль, харчові продукти, оливкова олія;

 

Туніс межує на південному-сході з Лівією (довжина кордону 459 км) і на заході з Алжиром (довжина кордону 965 км). Від італійського острова Сицилія Туніс відділений Туніською протокою, відстань від мису Ет-Тіб, крайньої північно-східної точки Тунісу, до узбережжя Сицилії близько 150 км.

Берегова лінія Тунісу сильно порізана, її протяжність (1148 км) на 150 км перевищує довжину берегової лінії Алжиру, хоча площа території останнього перевищує площу Тунісу в 14,5 раза. Вглиб території Тунісу вдаються затоки Габес, Хаммамет і Туніська затока.

Джерба, найбільший острів країни (514 км²), розташований у південній частині затоки Габес. Інші острови: Гарбі та Шергі (острови Керкенна), Зембра, острови Галіт, архіпелаг Кнеїс.

Країна розташована на приморських рівнинах, у східній частині Атлаських гір (найвища точка — г. Шамбі, 1544 м) і північній частині пустелі Сахара. Клімат субтропічний середземноморський, на півдні — тропічний пустельний. Головна річка — Меджерда.

Античність

За грецькою легендою, Дідона, принцеса Тіра, була першою іноземкою, яка оселилася серед корінних племен на території, яку зараз займає Туніс, і заснувала місто Карфаген у IX столітті до нашої ери. Ця легенда, безумовно, не дуже достовірна, але з часом Карфаген посилився і зміцнився в регіоні та перетворився на одне з великих міст античності, а його колонії були розкидані по всьому західному середземноморського регіону. Вже в цей час в даній місцевості діяв один із найжвавіших судноплавних каналів у світі, який забезпечував прямий торговий шлях між великим містом Карфагеном і Римською імперією. Підтвердженням цьому стала знахідка в 2023 році уламків корабля на дні Середземного моря поблизу узбережжя Тунісу, вік якого датується десь між 100 роком до н. е. і 200 роком н. е.. Карфаген вів війни зі Стародавнім Римом, своїм головним суперником. Рим зумів перемогти в цьому суперництві і в середині II століття до нашої ери Карфаген був зруйнований. Після цього регіон став римською провінцією Африка на наступні 500 років.

Середньовіччя

У Середньовіччі саме звідси арабський вплив і іслам розповсюджувалися на південь, захід і північ. У 1229—1574 роках центр Туніського султанату берберської династії Хафсідів.

Новий час

1534 року Туніс завоювала Османська імперія. Наступного року його звільнили війська християнської коаліції під проводом Карла V й повернули місцевій династії Хафсідів. 1574 року турки повторно здобули Туніс, який став центром Туніського еялету Османів.

1883 року Туніс став протекторатом Французької республіки. Після Першої світової війни в Тунісі сформувалася націоналістична опозиція проти туніської інтелектуальної еліти, що здобула освіту у Франції. Націоналісти вимагали розширення повноважень тунісців у вирішенні їхніх справ. Від 1934 р. нова Дестурська (соціалістична) партія, отримувала дедалі більшу підтримку в боротьбі проти французького колоніального панування.

Новітній період

Внутрішнє самоврядування здобуте 1955 року, незалежність країни як монархії була проголошена 1956 року, Хабіб Бургіба став прем'єр-міністром. Країна стала республікою 1957 року, Бургіба став президентом, з 1975 року — довічним президентом. Прем'єр-міністр Зін аль-Абідін бен Алі захопив владу 1987 року, 1988 року були проведені демократичні конституційні зміни. 1989 року на загальних виборах урядова партія одержала всі місця в Зборах.

Жасминова революція (2011 рік)

У грудні 2010 року у Тунісі почалися протести, спричинені погіршенням фінансового стану населення пов'язаним із Світовою економічною кризою 2008 року. Приводом до початку протестів стало самоспалення вуличного торговця Мухаммеда Буазізі. Перші акції розпочалися 18 грудня у місті Мензель-Бузаян та швидко поширилися на усю країну. 14 січня президент країни Зін аль-Абідін бен Алі заявив про розпуск уряду та призначив нові вибори. Того ж дня з'явилась інформація, що він утік до Саудівської Аравії. Жертвами протестів стало 219 осіб. Успіх цієї революції спричинив аналогічні протести у низці арабських країн

В адміністративно-територіальному відношенні Туніс поділяється на 24 вілаєти (говернорати):

 

 

 

Вілаєти поділяються на 264 округи (мутамадіяти), які в свою чергу, розділяються на муніціпії (шайхати).

 

Туніс — аграрно-сировинна країна, одна з найрозвиненіших у Африці. Основні галузі промисловості: нафтодобувна та нафтопереробна, хімічна, гірничо-металургійна, харчова, текстильна, цементна. У Тунісі розвинуті всі види транспорту. Основні порти: Туніс, Сфакс, Бізерта, Габес, Схіра, Сус. Нафтовий термінал в Схірі на березі затоки Габес пов'язаний з внутрішніми районами нафтовидобутку нафтопроводами. П'ять великих міст мають в своєму розпорядженні власні аеропорти: Аль-Увайна (Туніс-Карфаген), Монастір, Джерба, Таузар і Табарка.

За даними Index of Economic Freedom, The Heritage Foundation, U.S.A., 2001:

• ВВП — 21,3 млрд $.
• Темп зростання ВВП — 5 %.
• ВВП на душу населення — 2283 $.
• Прямі закордонні інвестиції — 0,577 млрд $.
• Імпорт — 9,6 млрд $ (г. ч. Франція — 27 %; Італія — 19,5 %; Німеччина — 12,3 %; Іспанія — 4,3 %; Бельгія — 3,8 %). Основні статті імпорту — машини та обладнання, сира і перероблена нафта, продовольчі товари, транспортні засоби, деревина, а також бавовна-сирець і бавовняна пряжа.
• Експорт — 9 млрд $ (г. ч. Франція −27 %; Італія — 21,4 %; Німеччина — 15,1 %; Бельгія — 6,4 %; Лівія — 4 %). Експортують текстильні товари та шкіру, хімічні та супутні товари, машини й транспортне обладнання, сільськогосподарські продукти і продовольчі товари, мінеральну сировину, паливо і мастильні матеріали. Важливі статті експорту — фосфорити та продукти їх переробки, оливкова олія, вино, свинець, залізо і сталь.

Попередній президент Зін аль-Абідін бен Алі займав свій пост з 7 листопада 1987 року до 14 січня 2011 року. 1987 року він змінив Хабіба Бургібу. Хабіб Бургиба був беззмінним керівником країни від часу здобуття незалежності від Франції в 1956 році. У 1957 в країні була ліквідована монархія.

У 1987 році старий президент Хабіб Бургиба, засновник туніської держави, призначив генерала Зін ель-Абідіна Бен Алі на пост прем'єр-міністра. Вже через шість тижнів у результаті медичного огляду Хабіб Бургиба був визнаний нездатним виконувати обов'язки. Два роки Зін-аль-Абідін бен Алі правив країною з прем'єрського крісла, а в 1989 році був обраний президентом і з того часу не залишав цей пост до 2011 року.

При першому президенті була прийнята конституція (1959 рік), введена багатопартійна система, були введені світські суди і цивільні норми сімейних відносин (скасовано багатоженство), жінкам були надані виборчі права. У 2002 році під приводом боротьби з тероризмом був проведений референдум про внесення до конституції поправок, що скасовують обмеження кількості президентських термінів і віковий ценз для кандидата в президенти.

Президент обирається строком на 5 років. Прем'єр-міністр і кабінет міністрів призначаються президентом.

Глави регіонів і місцевих органів самоврядування призначаються урядом. Місцеві ради муніципального та окружного рівня формуються на виборній основі.

Військові витрати в 90-ті роки становили 350—400 млн доларів на рік. На озброєнні зброя та військова техніка головним чином західного виробництва, причому достатньо застаріла. Чисельність військових — 35 000 осіб (включаючи ~23 400 строкової служби; тривалість строкової служби — 1 рік; призов вибірковий).

Військово-морські сили

• Чисельність — 4—4,5 тис. осіб (включно з 700 строкової служби).
• Базування — Бізерта, Келібія, Ла Гулетт, Сфакс, Сусс, Туніс.
• Ремонтні потужності — 4 сухих доки та 1 сліп (суднопідіймальний елінг) в Бізерті; 2 понтони та плавучий док у Сфаксі; є можливість обслуговувати та ремонтувати всі наявні на озброєнні катери та судна.

Кораблі:

• 3 ракетних катери типу La Galite (Combattante-III) з 2х4 ПУ ПКР ММ40 Exocet;
• 3 ракетних катери типу Bizerte (Р-48) з 8 ПКР SS-12М;
• 3 патрульних катери типу Utique (китайські «Shanghai II» або модернізований Hinzhui);
• 10 патрульних катерів Ch. Navals de l'Esterel двох моделей;
• 5—6 допоміжних суден;

Берегова охорона (в складі Національній гвардії) :

• 5 патрульних катерів типу Kondor I — колишніх НДРівських тральщиків;
• 2 патрульних катери типу Tazarka (Vosper Thornycroft);
• 5 патрульних катери типу Bremse — колишніх НДРівських;
• 11 патрульних катерів типу Socomena;
• 4 патрульних катери типу Gabes.

У 1916 році українські та туніські націоналісти зустрілися в рамках Третьої конференції народів, організованою Союзом народів у Лозанні (Швейцарія).

Музика

Серед сучасних туніських виконавців є Сабер Ребаї (араб. صابر الرباعي‎), Дафер Юссеф (араб. ظافر يوسف‎), Белгасем Бугенна (араб. بلقاسم بوقنة‎), Соня М'Барек (араб. سنية مبارك‎) та Латіфа. Іншими значними представниками є Салах Аль-Махді, Ануар Брагем та Лотфі Бушнак (араб. لطفي بوشناق‎).

Кухня

До 1958 року освіту в Тунісі здобувало лише 14 % населення. Нині на освіту витрачається 6 % ВНП, працює 12 університетів.

• Список ссавців Тунісу
• Французький протекторат у Тунісі

• Туніс // Юридична енциклопедія : [у 6 т.] / ред. кол.: Ю. С. Шемшученко (відп. ред.) [та ін.]. — К. : Українська енциклопедія ім. М. П. Бажана, 2004. — Т. 6 : Т — Я. — 768 с. — ISBN 966-7492-06-0.
• Зудина Л. П. Тунис — Европейский Союз: новые горизонты // Арабский мир в конце XX века. Материалы I-ой конференции арабистов ИВ РАН. М., 1996.
• Садок Шаабан. Тунис: путь к политическому плюрализму. Москва, 1996.
• Тунисская республика. Справочник. М., 1993.
• Alvi H. The Political Economy and Islam of the Middle East: The Case of Tunisia. Springer International Publishing; Palgrave Macmillan, 2019.
• Gladman B.W. Intelligence and Anglo-American Air Support in World War Two: Tunisia and the Western Desert, 1940-43. Palgrave Macmillan, 2009. (Studies in Military & Strategic History)
• Ikeda R. The Imperialism of French Decolonisaton: French Policy and the Anglo-American Response in Tunisia and Morocco. Palgrave Macmillan, 2015.
• Masri S.M. Tunisia: An Arab Anomaly. Columbia University Press, 2017.
• Perkins K. A History of Modern Tunisia. Cambridge University Press, 2014.
• Wolf A.M. Political Islam in Tunisia: the history of Ennahda. Oxford University Press, 2017.

  Вікісховище має мультимедійні дані за темою: Туніс

• Почесний консул Туніської Республіки в Україні
• У революційному Тунісі півтисячі українців
• Поради для подорожі Тунісом
• Tunisia // «Encyclopaedia Britannica» (англ.)
• Tunisia / The World Factbook (англ.)