Тарнавський Мирон Омелянович
Миро́н Омеля́нович Тарна́вський (29 серпня 1869, с.
Барилів, нині Радехівський район — 29 червня 1938, с. Черниця, нині Бродівський район) — український полководець, командир Легіону УСС, генерал-чотар та Начальний вождь (головнокомандувач) УГА.
| Мирон Тарнавський | ||||||
|---|---|---|---|---|---|---|
 Отаман (майор), Генерал-чотар | ||||||
 | ||||||
| Загальна інформація | ||||||
| Народження | 29 серпня 1869 с. Барилів, нині Радехівський район | |||||
| Смерть | 29 червня 1938 (68 років) с. Черниця, нині Бродівський район | |||||
| Поховання | Янівський цвинтар[1] | |||||
| Громадянство |  ЗУНР | |||||
| Військова служба | ||||||
| Роки служби | 1890–1920 | |||||
| Приналежність | ЗУНР | |||||
| Рід військ | Піхота | |||||
| Війни / битви | Перша світова війна Польсько-українська війна Українсько-білогвардійська війна | |||||
| Командування | ||||||
| Головний командир УГА | ||||||
| Нагороди та відзнаки | ||||||
| ||||||
 Тарнавський Мирон Омелянович у Вікісховищі | ||||||
Життєпис
Народився 29 серпня 1869 року в с. Барилові (Брідський повіт, Королівство Галичини та Володимирії, Австро-Угорщина, нині — Радехівський район Львівської області, Україна) на Галичині в давній родині греко-католицького священика Омеляна Тарнавського.
Здобувши початкові знання у сільській народній школі, закінчив німецькомовну Бродівську гімназію (1890), після чого був призваний на однорічну військову службу до австрійської армії, яка включала півроку навчання в старшинській школі у Львові і півроку служби в 10-му Брідському батальйоні польових стрільців. Склавши іспит у старшинській школі у Львові, отримав звання «ляйтнанта в цивілю».
За протекції графа Станіслава Бадені 5 місяців прослужив в управі Краєвого виділу у Львові, після чого зголосився до військової служби.
В армії Австро-Угорщини
Зразу був скерований на піврічну старшинську практику до 13 Тарнівського батальйону польових стрільців і після здачі іспиту на становище активного старшини у Відні у 1892 зарахований лейтенантом Перемиського 18-го полку ландверу.
У 1899 р. отримав звання оберлейтенанта і скерування до Самбора. Тут 1902 одружився. У 1907 перевівся на службу до Золочева ближче до родини, командантом роти. У 1909 здобув звання гауптмана. Із проголошенням часткової мобілізації у 1912 переведений до Бродів.
Тут зустрів початок Першої світової війни. Перші бої під Радзивиловом та Олієвом, де цісарсько-королівська армія зазнала поразок, далі 26 серпня під Буськом, де цісарсько-королівська армія зазнала поразок і відступила в Західну Галіцію. Під Санчем захворів на дизентерію, під Строновичами отримав наскрізне поранення в обидва стегна. Лікувався у Перемишлі й Будапешті, відтак на курорті в Бадені. У травні 1915 на чолі батальйону повернувся на фронт в район Славського. В той час розвивався австро-німецький наступ після боїв на Маківці.
Наприкінці серпня 1915 в Завалові уперше зустрівся з січовими стрільцями, заприязнившись із Дмитром Вітовським.
Наприкінці січня 1916 — призначений командантом Вишколу УСС і Коша УСС, які тоді базувалися у Свистільниках, а з травня-червня — в Розвадові (Вишкіл) і Пісочній (Кіш). У Розвадові отримав звання майора. У Розвадові загальне командування Вишколом перейняв оберстлейтенант принц Оскар фон Гогенцоллерн (1888—1958), син кайзера Вільгельма ІІ, а вишкільні підрозділи УСС разом з іншими підпорядковано полякові Бєрнацкому, україножерові, який ініціював введення до УСС німецьких інструкторів, що загалом вийшло на добре. Однак із ним Тарнавський конфліктував. У листопаді командувати Вишколом доручили майорові Францові Кікалю, переведеному з цісарсько-королівської армії. Також відомо, що в ті роки Кошем УСС орудував Никифор Гірняк.
У червні 1917 заходами Бєрнацкого усунутий з Вишколу УСС і призначений командантом батальйону 35-го Золочівського стрілецького полку (до березня 1917 іменувався 35-м піхотним полком ландверу) і скерований під Куропатники, де в ході Офензиви Керенського розпочалися гарячі бої.
У жовтні 1917 по стабілізації фронту вздовж старого кордону по Збручі, призначений командантом Куреня УСС.
Надалі в час походу австро-угорської армії в Україну в 1918 був на різних посадах, серед інших референтом для українських справ при штабі 54-ї австрійської дивізії, пізніше у ранзі підполковника — командантом 16-го полку стрільців, з рештками якого повернувся до місця його постою у Кракові. Заарештований поляками, перебував деякий час у таборі полонених в Домб'є; по звільненню переїхав до Станіславова.
В УГА
17 лютого 1919 перейшов на службу до УГА, діставши призначення на команданта фронтової групи «Схід» під Львовом, а згодом у ранзі полковника — Другого Корпусу УГА.
Мирон Тарнавський очолював Другий Корпус УГА у боях під Львовом і під час першого відступу, в Чортківській офензиві; під час другого — диктатор ЗУНР Євген Петрушевич 5 липня 1919 на вимогу Петлюри звільнив генерала Грекова і призначив М. Тарнавського генерал-четарем і Начальним вождем (головкомом) УГА. Після переходу за Збруч Мирон Тарнавський пережив дні тріумфу й трагедії об'єднаних українських армій: похід на Київ і його здобуття (30 серпня 1919), відступ, пошесть тифу.
Рятуючи армію від виснажливих боїв у «трикутнику смерті» та епідемії тифу, коли УГА стала небоєздатною, Мирон Тарнавський вислав, з власної ініціативи, делеґатів для переговорів про перемир'я з Добровольчою армією генерала А. Денікіна, за що диктатор ЗУНР усунув його з поста Начального вождя і віддав під військовий суд (відбувся 13–14 листопада у Вінниці), який, однак, виправдав М. Тарнавського. Востаннє М. Тарнавський виконував обов'язки начального вождя УГА під час хвороби його наступника генерала Осипа Микитки. Під час союзу УГА з Червоною армією Тарнавський переховувався 1920 у Балті й у Києві, звідки по приході польської армії переїхав у липні до Галичини. Вивезений поляками до табору полонених у Тухолі, перебував там до кінця 1920. Після звільнення повернувся до Галичини і жив у с. Черниці поблизу Бродів.
Помер 29 червня 1938 року в одному з львівських шпиталів (за іншими даними, в с. Черниця, Бродівський повіт, Тернопільське воєводство, нині Бродівський район Львівської області, Україна).
Похорон був організований за сприяння фірми Романа Шухевича «Фама». Похований на Янівському цвинтарі у Львові серед стрілецьких могил вояків УГА. Його похорон був масовою українською маніфестацією.
Родина
Донька Мирона Тарнавського Марія, що надавала лікарську допомогу бійцям УПА, 11 із половиною років провела в таборах Воркути, її чоловік Степан загинув у ГУЛАГу, а їхні доньки Яромира і Зоряна відбували заслання у Читинській області.
Старший син Омелян разом із батьком воював за незалежність України. У 1924 році приїхав до УРСР, здобув в Одесі професію інженера. У 1937 його заарештували й розстріляли.
Молодший син Мирон-Зимовіт навчався у Празькій політехніці, був знаний у «Пласті». Після розгрому дивізії «Галичина» перейшов до УПА. Провів у радянських концтаборах 10 років. Помер у Владимирській області.
Дочка Олена-Ганна в 1940 році вийшла заміж, а в грудні її чоловік пропав у застінках НКВС. У вересні 1945 року радянські окупанти замордували й Ганну — її знайшли зариту в глині з одинадцятьма проколами багнетом.
Військова кар'єра
- 1891 лейтенант
- 1899 оберлейтенант ландверу
- 1909 гауптман ландверу
- 1916 майор ландверу, отаман УСС
- 1919 полковник УГА
- 5 липня 1919 генерал-четар Начальний вождь УГА
Нагороди
Генерал Мирон Тарнавський мав низку австрійських і німецьких нагород:
- Ювілейна бронзова медаль на честь 50-річчя правління Франца Йосипа.
- Ювілейний хрест для збройних сил на честь 60-річчя правління Франца Йосипа.
- Хрест «За військові заслуги» 3 ступеня з військовими прикрасами і мечами.
- Орден Залізної Корони 3 ступеня з військовими прикрасами.
- Німецький Залізний Хрест 2 ступеня.
- Медаль «За поранення»
Вшанування пам'яті
- Пам'ятники Миронові Тарнавському встановлені в рідних йому селах Барилів (місце народження) і Черниця (місце смерті).
- На фасаді будівлі Бродівської гімназії ім. Івана Труша у січні 2000 року встановлена меморіальна таблиця, яка сповіщає, що у 1889 році цю гімназію закінчив генерал УГА Мирон Тарнавський.
- На честь генерала Мирона Тарнавського названо вулиці у Львові, Дрогобичі, Івано-Франківську, Тернополі, Стрию та у багатьох містах і селах Галичини.
- Рішенням виконкому Тернопільської міської ради громадській організації «Комітет з будівництва пам'ятника генералові Мирону Тарнавському» дозволено спорудження пам'ятника громадсько-політичному діячеві та генералу-четару Української Галицької Армії періоду визвольних змагань 1918—1919 років на території природного скверу поряд із будинком за адресою вул. Генерала М. Тарнавського, 2.
-
Пам'ятник у селі Черниця -
Меморіальна таблиця генералу УГА М. Тарнавському на фасаді Бродівської гімназії
Примітки
{{cite web}}: Обслуговування CS1: Сторінки з текстом «archived copy» як значення параметру title (посилання) Джерела
- Ласовський В. Генерал Тарнавський. — Л., 1935.
- ік. Ґенерал Мирон Тарнавський // Діло. — 1938. — 1 лип.
- Купчинський Р. Смерть ґенерала // Діло. — 1938. — 1 лип.
- Пам'яті вожда. Альбом. — Л., 1938.
- Енциклопедія українознавства : Словникова частина : [в 11 т.] / Наукове товариство імені Шевченка ; гол. ред. проф., д-р Володимир Кубійович. — Париж — Нью-Йорк : Молоде життя, 1955—1995. — ISBN 5-7707-4049-3.
- Яворівський Є. Вождь 100.000-ної армії. Пам’яті Начального Вождя Української Галицької Армії генерала-четаря Мирона Тарнавського. З приводу 20-річчя його смерти. — Вінніпег : Видавець Іван Тиктор, 1958. — 136 с.
- Процес генерала Мирона Тарнавського. — Вінніпеґ, 1976.
- Якимович Богдан. Генерал Мирон Тарнавський — Життя і чин: До 125-річчя від дня народження Начального Вождя Української Галицької Армії. — Л. : ТзОВ «Львівські новини», 1994. — 27 с.
- Литвин М., Науменко К. Історія ЗУНР. — Львів : Інститут українознавства НАН України, Олір, 1995. — 368 с., іл. — ISBN 5-7707-7867-9.
- Литвин М. Паска Б. Тарнавський Мирон Омелянович // Західно-Українська Народна Республіка 1918-1923. Енциклопедія. Т. 4: Т - Я. Івано-Франківськ: Манускрипт-Львів, 2021.688 с. ISBN 978-966-2067-72-9 С. 18-19.
- Мирон Тарнавський. Спогади. — Л. : Червона калина, 2008. — 168 с.
- Генерал Мирон Тарнавський (1869—1938). Збірник статей і матеріалів (упорядник В. Стрільчук). — Броди: Просвіта, 2011. — 320 с.
- Буравченков А. О. Тарнавський Мирон Омелянович // Енциклопедія історії України : у 10 т. / редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. ; Інститут історії України НАН України. — К. : Наукова думка, 2013. — Т. 10 : Т — Я. — С. 33. — 784 с. : іл. — ISBN 978-966-00-1359-9.
- Володимир Ящук: За генерала поплатилася родина//ХайВей, Біографії, 8 серпня 2007 16:10:06
Посилання
- Мирон Тарнавський – перший галицький генерал / Ірина Фаріон • Цикл «Ген українців» • Студія #2 // ВІДЕО
- Тарнавський Мирон // Українська мала енциклопедія : 16 кн. : у 8 т. / проф. Є. Онацький. — Накладом Адміністратури УАПЦ в Аргентині. — Буенос-Айрес, 1966. — Т. 8, кн. XV : Літери Ст — Уц. — С. 1880. — 1000 екз.
- Тарнавський Мирон // Універсальний словник-енциклопедія. — 4-те вид. — К. : Тека, 2006.
This article uses material from the Wikipedia Українська article Тарнавський Мирон Омелянович, which is released under the Creative Commons Attribution-ShareAlike 3.0 license ("CC BY-SA 3.0"); additional terms may apply (view authors). Вміст доступний на умовах CC BY-SA 4.0, якщо не вказано інше. Images, videos and audio are available under their respective licenses.
®Wikipedia is a registered trademark of the Wiki Foundation, Inc. Wiki Українська (DUHOCTRUNGQUOC.VN) is an independent company and has no affiliation with Wiki Foundation.