Сільське́ господа́рство (с.-г.) або аграрне виробництво — галузь економіки, що призначена задля забезпечення населення продовольством і отримання сировини для промисловості.
Галузь сільського господарства представлена майже у всіх країнах. У світовому сільському господарстві зайнято близько 1,1 млрд економічно активного населення.
Мапа показує випуск с.-г. продукції 2005 року кожної окремо взятої країни у відсотках порівняно з найбільшим виробником — Китаєм.
Сільське господарство розрізняється розмірами — від маленьких підсобних господарств і ферм до великих сільськогосподарських артілей і колективних господарств.
Сільське господарство — це одна з найдавніших і найважливіших видів діяльності людини, яка сягає ранніх людських цивілізацій. Сільське господарство зіграло вирішальну роль у формуванні людських суспільств і культур, забезпечуючи засоби для існування, паливо та сировину для широкого спектру людської діяльності. У наш час сільське господарство стає все більш складним і технологічно керованим підприємством, з інноваціями та досягненнями в генетиці, біотехнології, агрономії, штучному інтелекті й робототехніці, та інших галузях. Сільське господарство має життєво важливе значення для добробуту людей, забезпечуючи їжу та інші продукти, які підтримують економічний розвиток, екологічну стійкість і соціальну рівність.
Сільське господарство зародилося в Середній Азії та Єгипті як мінімум 10 тис. років тому. Сільськогосподарські громади стали основою суспільного устрою в Китаї, Індії, Європі, Мексиці й Перу, а потім поширилися по всьому світі. Найдавніші практики землеробства були зосереджені навколо одомашнення диких рослин і тварин, що дозволило людям осісти в одному місці та створити більш складні суспільства. Першими культивованими культурами були пшениця, ячмінь, горох, сочевиця та квасоля, а першими одомашненими тваринами були вівці, кози та свині.
Перебудова сільського господарства на наукову основу відбулася в Європі в 18 столітті у відповідь на значне зростання населення. Механізація створила передумови для значного прогресу у сільському господарстві в Європі і США в 19 столітті. Після Другої світової війни стався «бум» використання хімічних препаратів: гербіцидів, інсектицидів, фунгіцидів та добрив. Однак у суспільстві виникла протидія застосуванню деяких видів препаратів, оскільки вони забруднювали і руйнували довкілля. Це стимулювало розвиток альтернативних методів, наприклад, сільське господарство без застосування хімікатів.
Антропологічні та археологічні свідчення з різних місць Південно-Західної Азії та Північної Африки вказують на використання диких зерен близько 20 тисяч років тому.
Виникнення сільського господарства пов'язане з неолітичною революцією, що є переходом від господарства Золотої доби до такого, що веде землеробство. Це привело до створення культурних рослин і одомашнення тварин (корів). М.І. Вавілов виділив 8 центрів походження культурних рослин, а його учні і послідовники 4 центри одомашнення тварин. Рослини і тварини, що з'явилися в цих центрах, розповсюдилися потім на велику частину земної суші.
Сільське господарство з прирученням тварин та вирощуванням рослин виникло близько 10 000 років тому. Сільське господарство зазнало значних змін з часів раннього землеробства. У Передньої Азії, Єгипті, Індії розпочалося перше планомірне вирощування і збирання рослин, які раніше збиралися в дикому вигляді.
Давній Єгипет. 1200 р. до н. е.
Незалежний розвиток сільського господарства відбувався в Північному й Південному Китаї, в Африці (Сахель), Новій Гвінеї, частині Індії та декількох регіонах Америки. Сільськогосподарські практики, такі, як зрошення, сівозміна, вживання добрив та пестицидів були розроблені досить давно, але їхнє масове й ефективне використання почалося лише з XX століття.
У Китаї, рис та просо були одомашнені близько 8000 р. до н. е., з подальшим одомашненням бобових та соєвих. В регіоні Сахель рис та сорго були місцевого походження, до 5000 р. до н. е. місцеві культури були одомашнені самостійно в Західній Африці й, можливо, в Ефіопії, а також в Новій Гвінеї. Докази присутності пшениці та деяких бобових у 6-му тисячолітті до н. е. були знайдені в долині Інда. Апельсини почали культивувати в ті ж тисячоліття. Із сільськогосподарських культур, що їх вирощували в долині близько 4000 р. до н. е. були, переважно, пшениця, горох, насіння кунжут, ячмінь, дати та манго. До 3500 р. до н. е. технології вирощування бавовни й виготовлення з неї текстилю були досить просунутими в долині. До 3000 р. до н. е. почалося вирощування рису. Тростинний цукор також почали вирощувати в той же час. До 2500 р. до н. е., рис став важливим продуктом харчування в Мохенджо-Даро поряд з Аравійським морем. У індійців були великі міста з добре оснащеним зерносховищами. У трьох регіонах Америки самостійно одомашнювали кукурудзу, кабачки, картоплю та соняшники.
Сільськогосподарський календар з рукопису Петруса Кресценція
Якщо під сільським господарством розуміти масштабний інтенсивний обробіток землі, монокультури, організоване зрошення та використання спеціалізованої праці, то «винахідниками сільського господарства» можна назвати шумерів, які започаткували сільськогосподарську діяльність в районі Межиріччя близько 5500 року до нашої ери. Інтенсивне сільське господарство дозволяє набагато більшу щільність населення, ніж при використанні методів полювання й збиральництва, а також дає можливість для накопичення надлишкового продукту для міжсезоння, використання або продажу або обміну. Можливість фермерів, здатних прогодувати велику кількість людей, діяльність яких не має нічого спільного з сільським господарством, стало вирішальним фактором у появі постійних армій.
З 1492 році у світі відбувся великий обмін рослин і тварин, відомий як Колумбів обмін. Сільськогосподарські культури й тварини, які раніше були відомі тільки в Старому Світі, тепер потрапили в Новий Світ, і навпаки. Зокрема, помідор став фаворитом у європейської кухні. Кукурудза і картопля також стали відомі широкому загалу.
З швидким зростанням механізації наприкінці XIX і XX століття, трактори, а пізніше комбайни, дозволили проводити сільськогосподарські роботи з раніше неможливою швидкістю й у величезних масштабах.
Важливими тенденціями сільського господарства в XX столітті були такі:
Зелена революція — комплекс змін у сільському господарстві країн, що мали місце у 1940-х — 1970-х роках і призвели до значного збільшення світової сільськогосподарської продукції. Зелена революція включала активне виведення продуктивніших сортів рослин, розширення іригації, застосування добрив, пестицидів, сучасної техніки. Початок Зеленої революції було покладено 1943 року в Мексиці сільськогосподарською програмою мексиканського уряду та Фонду Рокфеллера. Найбільших успіхів у цій програмі досяг Норман Борлоуг, який вивів чимало високоефективних сортів пшениці, у тому числі з коротким стеблом, які виявилися стійкими до вилягання. До 1951—1956 Мексика повністю забезпечила себе зерном і почала його експорт, за 15 років урожайність зернових у країні зросла в 3 рази. Розробки Борлоуга були використані в селекційній роботі в Колумбії, Індії, Пакистані. 1970 року Борлоуг отримав Нобелівську премію миру.
Органічне сільське господарство — форма ведення сільського господарства, в рамках якої відбувається свідома мінімізація використання синтетичних добрив, пестицидів, регуляторів росту рослин, кормових добавок, генетично модифікованих організмів. Навпаки, для збільшення врожайності, забезпечення культурних рослин елементами мінерального живлення, боротьби з шкідниками та бур'янами, активніше застосовується ефект сівозміни, органічних добрив (гній, компости, пожнивні залишки, сидерати тощо), різних методів обробки ґрунту тощо. До 2007 року на Землі приблизно 30,5 млн га використовуються відповідно до принципів органічного сільського господарства.
На поточний момент науковці запропонували декілька гіпотез пояснення історичного розвитку сільського господарства:
Роль сільського господарства в економіці країни або регіону показує її структуру і рівень розвитку. Як показник ролі сільського господарства в економіці застосовують частку зайнятого в сільському господарстві економічно активного населення, а також питому вагу сільського господарства в структурі ВВП. Ці показники достатньо високі в більшості країн що розвиваються, де в сільському господарстві зайнято більше половини економічно активного населення. Сільське господарство в таких країнах йде по екстенсивному шляху розвитку, тобто збільшення продукції досягається розширенням посівних площ, збільшенням поголів'я великої рогатої худоби, збільшення числа зайнятого населення у сільському господарстві. У таких країнах, економіки яких належать до типу аграрних, низькі показники механізації, хімізації, меліорації тощо.
Найвищого рівня досягло сільське господарство розвинених країн Європи і Північної Америки, що вступили в постіндустріальну стадію. У сільському господарстві там зайнято лише 2-6 % економічно активного населення. У цих країнах «зелена революція» відбулася ще в середині ХХ століття, сільське господарство цієї групи країн характеризується науково обґрунтованою організацією, підвищенням продуктивності, застосуванням нових технологій, систем сільськогосподарських машин, пестицидів і мінеральних добрив, використанням генної інженерії і біотехнології, робототехніки і електроніки, тобто розвивається по інтенсивному шляху.
Подібні прогресивні зміни відбуваються і в країнах, що належать до типу індустріальних, проте рівень інтенсифікації в них ще значно нижчий, а частка зайнятих в сільському господарстві вище, ніж в постіндустріальних.
При цьому в розвинених країнах спостерігається криза перевиробництва продовольства, а в аграрних навпаки, однією з найгостріших проблем є продовольча проблема (проблема недоїдання і голоду).
Сільське господарство та землеволодіння як основа нагромадження та перерозподілу капіталу для промисловості
Для європейських аграрних відносин XIX століття визначальним було збереження великого землеволодіння. В Англії у 70-х роках XIX ст. 250-ти землевласникам належало більше половини всієї землі. У Франції в 1815 р. 0,6 % власників володіли 42,3 % землі. У Німеччині 18 тис. дворян володіли 60 % земельної площі.
У 1859 р. продукція американської промисловості перевищила вартість сільськогосподарського виробництва.
Як галузь господарства сільське господарство має такі основні особливості:
Економічний процес відтворення переплітається з природним процесом зростання і розвитку живих організмів, що розвиваються на основі біологічних законів.
Циклічний (календарний) процес природного зростання і розвитку рослин і тварин зумовив сезонність сільськогосподарської праці та споживання, попиту.
На відміну від промисловості технологічний процес в сільському господарстві тісно пов'язаний з природою, де земля виступає в ролі головного засобу виробництва.
Фахівці відзначають, що 78 % земної поверхні мають серйозні природні недоліки для розвитку землеробства, 13 % площ відрізняються низькою продуктивністю, 6 % середньою і тільки 3 % високою.
Наразі обробляється близько 11 % всієї суші, ще 24 % використовується під пасовища. Особливості агроресурсної ситуації і спеціалізації сільського господарства значно відрізняється за регіонами. Виділяють кілька термічних поясів, кожен з яких характеризується своєрідним набором галузей рослинництва і тваринництва:
холодний пояс займає простори на півночі Євразії і Північної Америки. Розвиток землеробства тут обмежений недостатністю тепла і багаторічною мерзлотою. Рослинництво тут можливе тільки в умовах закритого ґрунту. На цих малопродуктивних пасовищах в основному розвивається оленярство.
прохолодний пояс охоплює території Євразії і Північної Америки, а також вузьку смугу на півдні Анд в Південній Америці. Незначні ресурси тепла накладають серйозні обмеження на набір культур, які тут можна вирощувати (скоростиглі культури — сірі хліби, овочі, деякі коренеплоди, рання картопля). Землеробство носить осередковий характер.
Сукупність розташованих на певній території підприємств і організацій, діяльність яких тісно пов'язана з виробництвом, переробкою та збутом сільськогосподарської продукції, називається агропромисловим територіальним комплексом. Найважливішими факторами формування агропромислових територіальних комплексів є потреби у суспільства у продукції агропромислового комплексу в окремих районах; наявність певного рівня соціально-економічного розвитку території, природних умов і відповідного земельного фонду; забезпеченість трудовими ресурсами; рівень розвитку транспортної системи та ін.
Сільське господарство має більший вплив на природне середовище, ніж будь-яка інша галузь народного господарства. Причина цього в тому, що сільське господарство вимагає величезних площ. В результаті зазнають змін ландшафти цілих континентів, наприклад агроландштафт повністю змінив Велику Китайську рівнину, де колись ріс субтропічний ліс, переходячи на півночі в уссурійську тайгу, а на півдні в джунглі Індокитаю. У Європі агроландшафт витіснив широколистяні ліси, в Україні рілля замінила степи.
Сільськогосподарські ландшафти виявились нестійкими, що призвело до ряду локальних і регіональних екологічних катастроф. Так, неправильна меліорація стала причиною засолення ґрунтів і втрати більшої частини оброблюваних земель Межиріччя, величезне розорювання викликало пилові бурі в Казахстані та США, випасання худоби і землеробство призвело до опустелювання в зоні Сахелю в Африці.
За статистикою, в світі кожну 1 хвилину втрачається придатний ґрунт площею 30 футбольних полів. 70% ґрунтів нашої планети вже знищено. З такою швидкістю на Землі придатний для землеробства ґрунт закінчиться за 60 років.
Найсильніше на природне середовище впливає землеробство. Чинники його впливу такі:
зведення природної рослинності на сільгоспугіддя;
обробка (опушення) ґрунту, особливо із застосуванням відвального плуга;
Існують певні способи і технології ведення сільського господарства, які пом'якшують або повністю усувають негативні чинники, наприклад, технології точного землеробства.
Тваринництво впливає на природу менше. Його вплив такий:
перевипасання — тобто випас худоби на пасовищах в кількостях, що перевищують здатність системи до відновлення;
неперероблені відходи тваринницьких комплексів.
До загальних порушень, які викликає сільськогосподарська діяльність, можна віднести:
забруднення поверхневих вод (річок, озер, морів) і деградація водних екосистем при евтрофікації;
зведення лісів і деградація лісових екосистем (збезлісення);
порушення водного режиму на значних територіях (при осушенні або зрошуванні);
опустелювання внаслідок комплексного порушення структури ґрунтів і рослинного покриву;
знищення природних місць проживання багатьох видів живих організмів і, як наслідок, вимирання та зникнення рідкісних видів.
У другій половині ХХ століття стала актуальною ще одна проблема: зменшення в продукції рослинництва вмісту вітамінів і мікроелементів і накопичення в продукції як рослинництва, так і тваринництва, шкідливих речовин (нітратів, пестицидів, гормонів, антибіотиків тощо). Причина цього — деградація ґрунтів, що веде до зниження рівня мікроелементів та інтенсифікації виробництва, особливо в тваринництві.
Шляхи розв'язання екологічних проблем сільського господарства
Сільськогосподарська освіта та дослідження відіграють вирішальну роль у розвитку науки та практики сільського господарства. Сільське господарство є надзвичайно складною та динамічною галуззю, що вимагає мультидисциплінарного підходу для вирішення проблем і можливостей, з якими стикаються фермери та суспільство.
Сільськогосподарська освіта охоплює широкий спектр дисциплін, включаючи агрономію, тваринництво, ґрунтознавство, інженерію біологічних систем, агроінженерію та економіку сільського господарства. На рівні бакалаврату студенти знайомляться з основними принципами сільського господарства, включаючи рослинництво та тваринництво, управління ґрунтами та водними ресурсами, а також сільськогосподарську політику та економіку. На рівні магістратури студенти можуть спеціалізуватися в конкретних галузях сільського господарства та проводити дослідження для просування кордонів знань.
Сільськогосподарські дослідження мають важливе значення для розробки нових технологій і практик для підвищення продуктивності, стійкості та стійкості сільського господарства.
Yara N-Sensor ALS, встановлений на куполі трактора – система, яка реєструє відбиття світла від посівів, розраховує рекомендації щодо внесення добрив, а потім змінює кількість розкиданих добрив. (Див.Точне землеробство)
Дослідження в галузі агрономії зосереджені на розробці нових сортів сільськогосподарських культур і методів селекції для підвищення врожайності, покращення якості та підвищення стійкості до шкідників, хвороб і екологічних стресів.
Дослідження в галузі тваринництва зосереджені на покращенні здоров'я, харчування та генетики тварин для підвищення продуктивності та добробуту.
Дослідження в галузі ґрунтознавства зосереджені на розумінні біологічних, фізичних і хімічних властивостей ґрунту, здорової екосистеми ґрунту та розробці практик управління для підтримки або покращення здоров'я та родючості ґрунту.
Дослідження в галузі інженерії біологічних систем поєднують принципи інженерії, біології та технологій для розробки інноваційних та стійких рішень для сільського господарства та суміжних галузей. BSE зосереджується на проектуванні, аналізі та управлінні біологічними системами для підвищення продуктивності сільського господарства, екологічної стійкості та загальної якості життя.
Дослідження агроінженерії зосереджені на розробці нових технологій і систем для зрошення, механізації та управління енергією, серед інших областей.
Дослідження економіки сільського господарства зосереджені на розумінні економічних факторів, які впливають на сільськогосподарське виробництво та споживання, а також на розробці політики та стимулів для сприяння сталому та справедливому розвитку сільського господарства.
Сільськогосподарська освіта та дослідження мають важливе значення для вирішення складних проблем, з якими стикається сільське господарство, таких як зміна клімату, виснаження ресурсів, втрата родючих ґрунтів і продовольча безпека. Розвиваючи культуру інновацій, співпраці та досконалості, сільськогосподарська освіта та дослідження можуть допомогти створити яскравіше та стійкіше майбутнє для сільського господарства та суспільства в цілому.
Майбутнє сільського господарства формується низкою нових тенденцій і технологій, які змінюють спосіб виробництва, розподілу та споживання їжі. Ці тенденції включають:
Інженерія біологічних систем об’єднує інженерні принципи, біологію та технології для оптимізації сільськогосподарських процесів, підвищення продуктивності та сприяння стійкості. Основні сфери застосування включають точне землеробство, вертикальне землеробство, управління худобою, управління відходами та біообробку з використанням таких технологій, як біоінформатика, нанотехнології, синтетична біологія, робототехніка та машинне навчання.
Цифрове сільське господарство: використання цифрових технологій, таких як блокчейн, інтернет речей (IoT) та штучний інтелект, для підвищення ефективності ланцюга поставок, відстеження та прозорості.
Агроекологія — це науково обґрунтований підхід до сільського господарства, який наголошує на інтеграції екологічних принципів і місцевих знань для сприяння стійким і справедливим продовольчим системам. Він наголошує на біорізноманітті, здоров'ї ґрунту та едафону, та розширенні можливостей громади.
Генна інженерія та редагування генома для вирощування сільськогосподарських культур і худоби з такими бажаними характеристиками, як стійкість до хвороб, посухостійкість і покращений вміст поживних речовин.
М'ясні та молочні альтернативи, виготовлені з рослинних, грибних чи мікробних білків, або з використанням 3D-друку зі стовбурових клітин. (див.Культивоване м'ясо). Очікується, що ця тенденція продовжуватиме зростати, оскільки споживачі стануть більш свідомими щодо здоров'я та навколишнього середовища. На 2023 рік є десятки компаній, які пропонують аналоги м'яса, риби, молока, яєць, колагену та меду, як з рослинних інгредієнтів, так і виготовлених методами тканинної інженерії, натурального походження.
Сільськогосподарський робот: удосконалення робототехніки та автоматизації трансформують сільське господарство, підвищуючи ефективність, зменшуючи витрати на робочу силу та покращуючи точність. Сільськогосподарські роботи, також відомі як agbots, можуть виконувати широкий спектр завдань, включаючи посадку, збір урожаю та моніторинг урожаю. Ці роботи можуть бути автономними або дистанційно керованими, а також можуть бути оснащені датчиками та штучним інтелектом для оптимізації врожайності та зменшення витрат, таких як вода та органічні добрива.
Окрім цих технологічних тенденцій, зростає визнання важливості соціальних та економічних факторів у формуванні майбутнього сільського господарства. Зокрема, наукова стаття 2022 року, опублікована в Nature Communications, проаналізувала варіанти реформування сільськогосподарських субсидій відповідно до цілей охорони здоров’я та зміни клімату з одного боку, та економічних цілей, з іншого. Дослідники виявили, що в глобальному масштабі декілька варіантів реформ можуть призвести до скорочення викидів парникових газів і покращення здоров’я населення без зниження економічного добробуту. Такі реформи включають перепрофілювання сільськогосподарських субсидій для підтримки виробництва продуктів харчування з корисними для здоров’я та навколишнього середовища характеристиками, включаючи фрукти, овочі та іншу садівничу продукцію, і поєднання такого перепрофілювання з більш рівномірним розподілом виплат субсидій у всьому світі. Отримані результати свідчать про те, що реформування схем сільськогосподарського субсидування, засноване також на цілях охорони здоров’я та зміни клімату, може бути економічно доцільним і сприяти переходу до здорових і стійких продовольчих систем.
Ціль 1. Подолання бідності Ціль 2. Подолання голоду, розвиток сільського господарства Ціль 3. Міцне здоров'я і благополуччя Ціль 4. Якісна освіта Ціль 5. Гендерна рівність Ціль 6. Чиста вода та належні санітарні умови Ціль 7. Доступна та чиста енергія Ціль 8. Гідна праця та економічне зростання Ціль 9. Промисловість, інновації та інфраструктура Ціль 10. Скорочення нерівності Ціль 11. Сталий розвиток міст і громад Ціль 12. Відповідальне споживання та виробництво Ціль 13. Пом'якшення наслідків зміни клімату Ціль 14. Збереження морських ресурсів Ціль 15. Захист та відновлення екосистем суші Ціль 16. Мир, справедливість та сильні інститути Ціль 17. Партнерство заради сталого розвитку
Аграрна політика Європейського Союзу. Виклики та перспективи / Т.Зінчук, 2019. ISBN 978-611-01-1467-7.
Природно-сільськогосподарське районування України / А.Мартін, О.Чумаченко, С.Осипчук, 2018. ISBN 978-611-01-0607-8.
Становлення аграрної сфери в умовах інституціонального забезпечення розвитку ринку інновацій / М.Однорог, 2020. ISBN 978-611-01-1944-3.
Охорона праці у сільському господарстві. Навчальний посібник / О.Войналович, Т.Білько, Є.Марчиниша. 2019. ISBN 978-611-01-1101-0.
Еколого-економічні проблеми деградації сільськогосподарських земель в Україні / А.Мартін, О.Чумаченко, 2018. ISBN 978-611-01-0608-5.
Селекційно-технологічні аспекти науково-обгрунтованого підбору окремих видів і сортів малопоширених плодових і ягідних культур для перспективних напрямів плодівництва та цільове використання їх плодів у контексті здорового харчування / В.Москалець, 2022. ISBN 978-611-01-2409-6.
Бухгалтерський облік у виробничих та агросервісних кооперативах. Підручник / В.Плаксієнко, 2022. ISBN 978-617-7594-18-4.
Практикум з теорії статистики і сільськогосподарської статистики / А.Мармоза, 2019. ISBN 978-617-673-846-6.
Методи неруйнівної оцінки якості та безпеки сільськогосподарських і харчових продуктів / Ю.Посудін, 2005.
This article uses material from the Wikipedia Українська article Сільське господарство, which is released under the Creative Commons Attribution-ShareAlike 3.0 license ("CC BY-SA 3.0"); additional terms may apply (view authors). Вміст доступний на умовах CC BY-SA 4.0, якщо не вказано інше. Images, videos and audio are available under their respective licenses. ®Wikipedia is a registered trademark of the Wiki Foundation, Inc. Wiki Українська (DUHOCTRUNGQUOC.VN) is an independent company and has no affiliation with Wiki Foundation.
.jpg)
