Сульфаніламідні препарати — перші хіміотерапевтичні протибактеріальні засоби широкого спектра дії — є похідними аміду сульфанілової кислоти.
У 1935 році німецький мікробіолог Герхард Домагк відкрив протимікробні властивості фарби пронтозилу (червоного стрептоциду) і ввів його в медичну практику, за що був відзначений Нобелівською премією з фізіології і медицини (1939). Починаючи з 1937 року було синтезовано і вивчено велику кількість похідних аміду сульфанілової кислоти, що дало можливість вивчити залежність між хімічною будовою і їх протимікробною активністю. Зокрема, встановлено, що носієм протимікробних властивостей є бензольне кільце в поєднанні з амінною групою, яка повинна бути відкритою. Заміщення в ній атомів Гідроґену на будь-які радикали недопустиме, бо у цьому разі повністю зникають протимікробні властивості, за винятком випадків, коли такі радикали в організмі відщеплюються. Це характерно, наприклад, для фталазолу. Заміщення атомів Гідроґену бензольного кільця теж недоцільне, бо це також знижує протимікробну активність. Лише заміщення атому Гідроґену амідогрупи на різноманітні радикали відкрило шлях для синтезу сульфаніламідних засобів з вищою активністю, ширшим антимікробним спектром і значною тривалістю дії.
В основу сучасної класифікації сульфаніламідних засобів покладені такі фармакокінетичні параметри як всмоктуваність у шлунково-кишковому тракті і тривалість дії.
За швидкістю всмоктування розрізняють:
Крім цього, в окрему групу виділяють препарати для зовнішнього застосування. Це, найперше, добре розчинні натрієві солі сульфаніламідів (сульфацил-натрій, сульфаметоксипіридазин), солі Арґентуму (сульфазин Арґентуму, сульфатіазол Арґентуму) і ацетати сульфаніламідів (мафенід).
За тривалістю дії сульфаніламіди системної дії поділяють на:
Сучасні сульфаніламідні препарати мають спільний спектр і механізм протимікробної дії. Вона ґрунтується на конкурентному антагонізмі сульфаніламідних засобів і параамінобензойної кислоти. Вплив сульфаніламідних засобів і параамонібензойної кислоти на життєдіяльність мікроорганізмів є прямо протилежним. Параамінобензойна кислота у живих мікроорганізмах перетворюється на дигідрофолієву, а потім на тетрагідрофолієву кислоти. Остання бере участь у синтезі пуринів, піримідинів і нуклеїнових кислот. Ці продукти є вкрай необхідні для синтезу білків, ферментів, розвитку і розмноження мікроорганізмів.
Резистентність до сульфаніламідів розвивається внаслідок мутації мікробних клітин. Це може проявлятися накопиченням надмірної кількості параамінобензойної кислоти, змінами структури і властивостей відповідних бактерійних ферментів або втратою проникності мембран збудників для сульфаніламідних препаратів.
Сульфаніламіди належать до хіміотерапевтичних засобів широкого спектра дії. Найчутливішими до них виявились:
This article uses material from the Wikipedia Українська article Сульфаніламідні препарати, which is released under the Creative Commons Attribution-ShareAlike 3.0 license ("CC BY-SA 3.0"); additional terms may apply (view authors). Вміст доступний на умовах CC BY-SA 4.0, якщо не вказано інше. Images, videos and audio are available under their respective licenses.
®Wikipedia is a registered trademark of the Wiki Foundation, Inc. Wiki Українська (DUHOCTRUNGQUOC.VN) is an independent company and has no affiliation with Wiki Foundation.