Свергун Ігор Миколайович — відомий радянський та український альпініст.
(нар. 10 лютого 1966, Короча, Білгородська область, СРСР — загинув в ніч на 23 червня 2013, Нангапарбат, Пакистан) — майстер спорту СРСР з альпінізму (1989), Сніговий барс СРСР, майстер спорту СРСР міжнародного класу (1991), інструктор-методист 3-ї категорії.
Свергун Ігор Миколайович | ||||
---|---|---|---|---|
Свергун Игорь Николаевич | ||||
Прізвисько | Сверга (шкільне) | |||
Народився | 10 лютого 1966 Короча, область Білгородська, СРСР | |||
Помер | 23 червня 2013 (47 років) Нанга Парбат, Пакистан | |||
Поховання | 13-е міське кладовище | |||
Громадянство | СРСР → Україна | |||
Діяльність | спортсмен | |||
Відомий завдяки | альпініст (1984—2013) Мастер спорта СССР по альпинизму (1989), Сніжний барс СРСР, Мастер спорта СССР международного класса (1991), * Інструктор-методист 3-ї категорії. Харківський альпклуб Україна, 7 Summits Club США | |||
Батько | Микола Свергун | |||
Мати | Валентина Анисимова (Свергун) | |||
Родичі | Сестра Оксана Круглова, виховує доньку 2007 р. | |||
У шлюбі з | Свергун Тамара Микитівна | |||
Діти | Син — Єгор Ігорович Свергун (26.06.2000) | |||
Нагороди | | |||
Ігор виявив інтерес до альпінізму ще у шкільні роки, зайнявшись туризмом, також захоплювався баскетболом, а у 7-му класі він став чемпіоном області з орієнтування. Його наставником став учитель фізкультури, Георгій Купріянович Кардаш, про якого Ігор завжди говорив із вдячністю. Він вселив Ігореві любов до подорожей і гор, надихнувши його на прагнення досягти високих результатів.
Вчитель поставив перед учнями ціль у житті, прагнучи зробити з них чоловіків та спортсменів та Ігор прийняв виклик і почав серйозно займатися альпінізмом у 18 років, що стало його життєвим покликанням. Це захоплення стало його пристрастю та відкрило перед ним нові горизонти. Перше сходження Ігор Свергун здійснив на вершину Семенов-баши — висотою «всього» 3602 метри. У наступні роки до його послужного списку увійшли багато восьмитисячників.
У студентські роки в 1990 році став членом харківського альпклубу і почав тренуватися під керівництвом Сергія Бершова (майстер спорту СРСР, Сніжний барс). Бершов і Свергун стали друзями та напарниками, разом вони здійснили багато сходження, зокрема на восьмитисячники Лхоцзе в 1990 році, Еверест і Канченджангу.Із спогадів Бершова:
«З Ігорем Свергуном ми 23 роки (!) були зв'язкою».
«Характера хлопцеві було не позичати, хотілося бути першим, домагатися більшого».
«Чим він виділявся? Ну, по-перше, був наймолодшим — 24 роки. Як і я колись, паралельно займався альпінізмом і скелелазінням, а це завжди дає фору на сходженнях. Визначався своєю цілеспрямованістю. А ще він грав на гітарі, знав багато прекрасних пісень — альпіністських, бардівських, народних. А гітарист завжди душа компанії».
«Ігор поставив перед собою мету: стати висококласним, успішним, затребуваним гірським гідом — і став. Вивчився англійську, закінчив магістратуру Харківської академії фізичної культури за спеціальністю „Олімпійський і професійний спорт“. Не міг без гір, без подорожей. Любив це. Він, як і я, не працював, а займався улюбленою справою. Дуже професійно, вдумливо, роблячи акцент на безпеці. Скільки разів на тому ж Ельбрусі ми повертали клієнтів вниз, не сговорюючись, розуміючи один одного з півслова. Нічого дивного. Коли 23 роки ходиш у зв'язці, рішення приймаються однакові без жодних слів. Так само, як ми давно обходилися без слів, страхуючи один одного. Ти просто впевнений — надійнішого не буває».
До його кращих спортивних досягнень відносять сходження:
Інші сходження:
Ігор Свергун двічі підкорив Еверест, був на багатьох восьмитисячниках світу. Одне з найбільш значущих сходжень — Південна стіна Лхоцзе, яку Райнхольд Месснер назвав маршрутом XXI століття, хоч сам Ігор на вершину й не піднявся.
Це сходження стало моєю візитною карткою. Де б я не зустрічався з альпіністами, коли звучить пароль «Лхоцзе», виникає непідробне захоплення. Сходження було дуже складним. Ми не були готові до всього, з чим зіткнулися. У книгах — усе інакше. | ||
— |
Ставлення Ігоря Свергуна до гір добре ілюструє його фраза: «Для альпініста гори — це єдине місце на землі, де він почуває себе комфортно і свою потрібність на цій планеті…»
До своєї загибелі Ігор Свергун продовжував займатися альпінізмом, вів роботу з молоддю в Харківському альпклубі й був тренером в експедиціях.
У червні 2013 року Ігор Свергун очолив міжнародну експедицію на Нанга-Парбат, експедиція стартувала 6 червня і мала завершитися 17 липня 2013 року. Однак, у ніч на 23 червня терористи напали на базовий табір на висоті близько 4200 м у Гілгіт-Балтістані Пакистані. Нападники змусили двох місцевих провідників відвезти їх до базового табору. Діставшись місця призначення, вони зібрали альпіністів і персонал, відібрали паспорти та гроші, знищили мобільні телефони, зав'язали їм очі і змусили стати на коліна та жорстоко розстріляли. Загалом загинуло 10 альпіністів із різних країн, включаючи Ігоря Свергуна та ще двох харків'ян Бадаві Кашаєва, Дмитра Коняєва.
Відповідальність за вбивство взяло на себе пакистанське воєнізоване угруповання Джундулла (Jundullah). Пізніше про свою причетність заявив пов'язаний з Джундулла рух «Техрік-і-Талібан Пакистан».
Похорон відбувся 30 червня 2013 року у м. Харків, Україна, на міському цвинтарі № 13. На церемонії прощання були присутніми понад 5000 осіб, включаючи альпіністів з усього світу.
Володар низки урядових нагород СРСР та України:
This article uses material from the Wikipedia Українська article Свергун Ігор Миколайович, which is released under the Creative Commons Attribution-ShareAlike 3.0 license ("CC BY-SA 3.0"); additional terms may apply (view authors). Вміст доступний на умовах CC BY-SA 4.0, якщо не вказано інше. Images, videos and audio are available under their respective licenses.
®Wikipedia is a registered trademark of the Wiki Foundation, Inc. Wiki Українська (DUHOCTRUNGQUOC.VN) is an independent company and has no affiliation with Wiki Foundation.